Галургія

Галу́ргія (від давньогрец. άλς — сіль та έργσν — справа, букв. — соляна справа) — галузь хімічної технології, що вивчає способи видобутку, збагачення та комплексного перероблення солей із природних або штучних водних розчинів.

Історична довідка

Виробництво мінеральних солей є однією з найстаріших галузей хімічної промисловості. Технологію їхнього видобування описав Г. Агрикола у 12-й книзі праці «Про гірничу справу» (лат. «De Re Metallica»; 1556), де назвав солі «загуслими соками».

В Україні безперервно щонайменше від 14 ст. діє Дрогобицька солеварня. Станом на 2023 це державне підприємство «Солевиварювальний Дрогобицький завод», основний вид діяльності якого — добування кам’яної солі за старою технологією випарювання розсолу у випарних установках (чренах). Цю ж технологію застосовували у 17 ст. для видобування солі на Донбасі (Бахмутські та Торські промисли).

Природне випарювання солі, відоме в Україні з середньовіччя як традиційний спосіб чумацького соляного промислу (див. Чумацтво), у 20–21 ст. використовують для добування кам’яної солі на Кінбурнській косі та Сиваші.

Характеристика

У вузькому сенсі галургія — видобуток і первинне перероблення мінеральних солей. Сировина для галургічного виробництва — морська вода, відкладення морських солей аридних зон, озерні й підземні розсоли.

Прикладне завдання галургії:

• проєктування калійних, соляних і сульфатних підприємств;
• проєктування підприємств із видобування і перероблення гірничо-хімічної сировини — сульфату натрію, фосфоритної, магнієвмісної сировини, природних солей тощо.

Видобуток

К а м’ я н а  с і л ь. 2018 світове виробництво становило 300 млн т.

Найбільші виробники (млн т): Китай (68), США (42), Індія (29), Німеччина (13), Канада (13), Австралія (12).

К а л і й н і  с о л і. 2020 у світі видобуто 44 996 384 у метричних тоннах K₂O-еквіваленту.

Родовища розробляють в Канаді (провінція Саскачеван; найбільші світові родовища), Російській Федерації, Китаї, Білорусі, Ізраїлі, Німеччині, Чилі, США, Йорданії, Іспанії, Великій Британії, Узбекистані та Бразилії.

С у л ь ф а т  н а т р і ю. Світове виробництво (майже виключно у формі декагідрату) станом на 2020-ті становить приблизно 5,5–6 Мт/рік. 1985 виробництво становило 4,5 Мт/рік (приблизно порівну з природних джерел і хімічного виробництва). Після 2000 на стабільному рівні до 2006 природне виробництво зросло до 4 Мт/рік, хімічне виробництво знизилося до 1,5–2 Мт/рік із загальним обсягом 5,5–6 Мт/рік. У всіх сферах застосування сульфат натрію, вироблений природним шляхом, і вироблений хімічно практично взаємозамінні. Значні поклади водного сульфату натрію (мірабіліту) знайденоо у затоці Кара-Богаз-Гол (Туркменістан).

В Україні

Надра в Україні багаті на різні види гірничо-хімічної сировини: калійні солі, кам’яну сіль, карбонатну та фосфатну сировину, барит, борні руди, йод, бром, самородну сірку, сірчаний колчедан, ропні води, мінеральні фарби. Вони зосереджені переважно на Донбасі, у Дніпровсько-Донецькій западині, Передкарпатті, Криму та на Закарпатті.

Найбільші підприємства гірничо-хімічної промисловості України розміщені переважно на Донбасі.

На Передкарпатті до гірничо-хімічної промисловості належать Роздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка», Стебницький калійний завод (обидва — Львівська область), Калуське ТОВ «Карпатнафтохім» (Івано-Франківська область).

Хімічні комбінати з виробництва мінеральних добрив діють у Кам’янському (ВАТ «ДніпроАзот»), Рівному (ПрАТ «РівнеАзот»), Сумах (ПАТ «Сумихімпром»), Черкасах (ПрАт «Азот»).

У м. Бахмуті розміщено Український науково-дослідний інститут соляної промисловості (заснований 1935) — державне підприємство; основні його наукові напрямки — технологія та техніка видобутку і переробки кам’яної, басейнової та озерної солей.

Цитата

«… води деяких озер сповнені таких природних соків, що згущуються та просихають від сонячного тепла, і що з них виходять загуслі соки…. У такий спосіб можна добувати загуслі соки тільки в літню пору і не у всіх місцевостях, але лише в спекотних і помірних, і до того ж там, де влітку рідко випадають дощі…» Люди «почали варити такі води в посудинах на вогні. Таким чином, виявилося можливим у всі пори року і в усіх місцевостях, навіть найхолодніших, видобувати з вод, насичених соками від природи або штучним шляхом, загуслі соки шляхом виварювання їх із цих вод».

 Цит. за: Агрікола Г. Про гірничу справу: в дванадцяти книгах (книги VIІ-ХІІ) / Пер. з лат., ред. В. Білецького, Г. Гайка. Львів : Новий Світ-2000, 2023. 343 с.

Література

1. Agricolae G. De Re Metallica libri XII. Basileae : Froben, 1556. 590 p.
2. Kleinschrod C. Th. von. Skizze der deutschen Literatur über die Halurgie. München : Lindauer, 1816. 96 p.
3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
4. Сивий М., Паранько І., Іванов Є. Географія мінеральних ресурсів України. Львів : Простір М, 2013. 684 с.
5. Довгий С. О., Іванченко В. В., Коржнев М. М. та ін.Мінерально-сировинний комплекс та сталий розвиток України. Київ : Логос, 2014. 236 с.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Галургія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Галургія (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.11.2023