Взаємодія культур
Взаємоді́я культу́р (міжкульту́рна взаємоді́я) — різновид відносин, що формуються між двома або більше культурами, та взаємні зміни і впливи, оприявнені в цьому процесі.
Історична довідка
Дослідження взаємодії культур в академічному просторі простежено з кінця 19 ст. у роботах із антропології соціальної та антропології культурної. Представники дифузіонізму Ф. Гребнер (1887–1934; Німеччина), В. Ріверс (1864–1922; Велика Британія), Л. Фробеніус розглядали її як механізм розповсюдження культури у просторі.
Протягом 1-ї пол. 20 ст. культурантропологи Е. Парсонс (1875–194; США), Р. Білз (1901–1985; США), Б. Маліновський (1884, тепер Польща — 1942, США) вивчали зміни в одній культурі під впливом контактів із представниками іншої культури на прикладах взаємодії автохтонних племен Північної Америки з європейськими колонізаторами (див. Колонізація). 1936 Р. Редфілд (1897–1958; США), Р. Лінтон (1893–1953) і М. Герсковіц (1895–1963; США) запропонували поняття «акультурація» для загального позначення взаємодії культур. Під час дискусії навколо цього терміну його автори вивели типологію культурних змін, що залежала від ступеня впливу однієї культури на іншу. Паралельно відбулося розширення ареалу дослідження на інші континенти, а також вивчення впливу міської культури на сільську. Це зумовило розуміння взаємодії культур як взаємного впливу, а не як одностороннього процесу.
Водночас на дослідження взаємодії культур вплинула філософія діалогу. У роботах М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, Ф. Розенцвейга взаємодію культур ідеалізували як діалог суб’єкта культури із самим собою як носієм культури, із попередніми та прийдешніми поколіннями, а також як первинно позитивне ставлення до носіїв іншої культури із завищеними уявленнями про базову обізнаність учасників діалогу у власній культурі та компетентності з етнічних, конфесійних, політичних, соціальних процесів світу. Залучення поняття «діалог» до термінологічного апарату уможливило узагальнення визначень типів взаємодії культур.
У 21 ст. нерозв’язаними залишаються теоретичні завдання термінологічної неузгодженості між типами, видами та формами взаємодії культур, відсутність нових критеріїв поділу культур, постколоніальна проблематика взаємин між культурами-донорами та культурами-реципієнтами, а також варіювання поняття «цінності» як ідейного стрижня культури.
Характеристика
Специфікою механізму взаємодії культур є те, що культура-донор і культура-реципієнт у тривалій історико-культурній перспективі можуть обмінюватися ролями. Вагомими є наявність або відсутність державності в одного або кількох учасників взаємодії, а також кількість представників цих спільнот. Внесок у подальший розвиток кожної з культур і можливості впливу не залежать від чисельності їх населення.
Дослідники виокремлюють типи, рівні та форми взаємодії культур.
Типологія взаємодії культур:
- реакція — відторгнення складників іншої культури для збереження та відтворення досвіду культури та збереження культурної ідентичності у її носіїв;
- адаптація — механізм часткового засвоєння спільнотою цінностей, практик, технологій та картини світу культури-донора;
- асиміляція соціальна — повне сприйняття інстальованих культурою-донором форм і сенсів культури із втратою власної культурної самобутності.
Рівні взаємодії культур:
- етнічний рівень властивий взаєминам між етнографічно-конфесійними спільнотами в межах однієї держави.
- Національний рівень характеризований участю державно-політичних структур.
- Цивілізаційному рівню властиві спонтанні взаємини в різних сферах життя глобального суспільства.
Перетин рівнів відбувається під час щоденної взаємодії. Також виокремлюють професійно-корпоративний та повсякденний рівні. Форми взаємодії культур є конкретними проявами взаємодії за побутовими, корпоративно-професійними, політико-правовими та міждержавними зв’язками, за допомогою яких відбувається обмін технологіями, культурними практиками та ціннісними орієнтирами. Міждержавна форма взаємодії культур найбільш містка, вона потребує формування політики культурної і ведення культурної дипломатії. Для цього необхідна розбудова розгалуженої мережі інституцій і підтримка носіїв ідентичності етнокультурної за межами держави.
Взаємодія культур може вибудовуватися на принципах примусу (колонізація, збройна експансія) або добровільності (рівноправна співпраця, діалог культур, полікультурність, мультикультуралізм).
Значення
Взаємодія культур зумовлює зміни в кожній із культур, впливає на появу нових культурних практик і цінностей, духовних орієнтирів і артефактів.
Література
- Beals R. Acculturation // Anthropology Today / Ed. by A. L. Kroeber. Chicago : University of Chicago Press, 1953. Р. 621–641.
- Татаренко Т. Міжкультурна взаємодія як чинник структуроутворення організації соціального простору // Політичний менеджмент. 2009. № 5 (38). С. 46–54.
- Герчанівська П. Е. Сучасні моделі міжкультурної взаємодії // Культура народов Причерноморья. 2013. № 259. С. 110–114.
- Тащенко А. Ю. Взаємодія культур: предметні та суб’єктні аспекти суперечностей // Молодий вчений. 2014. № 7 (2). С. 172–178.
- Біблер В. Діалог культур. Філософія // Психологія і суспільство. 2015. № 3. С. 117–118.
- Бєлова Н. В., Попович О. В. Парадигми взаємодії культур // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філософія, культурологія, соціологія. 2019. Вип. 18. С. 9–19.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шолухо Н. Є. Взаємодія культур // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Взаємодія культур (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.07.2024
