Асиміляція соціальна

Асиміля́ція соціа́льна (від лат. assimilatio ― уподібнення) ― процес злиття етнічної, расової, соціальної, конфесійної чи іншої меншості з більшістю через сприйняття й засвоєння мови, культури, цінностей, норм поведінки останньої.

Історична довідка

Поняття «асиміляція» вперше було використано наприкінці 19 ст. в американській науці, до середини 20 ст. його вживали у вузькому значенні ― для дослідження долучення індіанських племен до панівної культури США (для цього розроблено теорію «плавильного казана»). У другій половині 20 ст. об’єктом асиміляції як етнополітичного процесу стало поглинання будь-якої меншини більшістю.

Класифікація

У етнополітології розрізняють типи асиміляції: природну (добровільну, «м’яку») і штучну (насильницьку); повну та часткову; соціальну й етнічну.

Природна асиміляція зазвичай має спонтанний характер, її спостерігають під час безпосереднього довготривалого контакту різних етнічних груп. Така асиміляція відбувається поступово, добровільно під час етнічних контактів через передачу етнокультурних традицій від однієї групи до іншої (змішані шлюби, міграційні процеси тощо). Процес природної асиміляції найшвидше відбувається між спорідненими етносами (унаслідок асиміляції може виникнути єдиний етнос, але обов’язково з характеристиками домінантного). Якщо етноси є дуже віддаленими за антропологічними, зовнішніми ознаками (представники різних рас), реалізація природньої асиміляції ускладнюється, інколи навіть унеможливлюється.

Штучна асиміляція є складником етнонаціональної політики всіх етнократичних держав, які прагнуть створити гомогенну націю за етнічним критерієм. Вона можлива внаслідок цілеспрямованої державної асимілятивної політики, спрямованої на руйнацію етносоціальних систем.

Характеристика

Поняття асиміляції протиставлене сегрегації (з лат. «відділення») ― політики примусового відділення чи відокремлення певної групи населення на засадах релігійної, расової, етнічної та інших видів дискримінації. З насильницькою асиміляцією пов’язана політика геноциду ― діяльності, спрямованої на знищення окремих груп населення чи цілих народів за расовими, національними або релігійними мотивами. Штучну асиміляцію здійснюють через колонізацію, політичний диктат, економічну експансію, вимушене переселення, культурно-мовне й релігійне домінування, обмеження прав національних меншин, насильницькі депортації, фізичне знищення інтелектуалів. Так політика зорієнтована на позбавлення етнічної пам’яті, послаблення самосвідомості асимільованих спільнот, створення наднаціональних квазіспільнот («радянський народ», «арійська раса» тощо).

Терміни «повна асиміляція» та «часткова асиміляція» характеризують рівень інтенсивності міжетнічних асиміляційних контактів.

Соціальну асиміляцію здебільшого позиціонують із процесом поступового засвоєння репрезентантами певної соціальної спільноти (групи, верстви, стану, страти тощо) соціокультурних рис, норм, цінностей, соціально-психологічних мотивацій і моделей поведінки інших, переважно вищих у суспільній ієрархії спільнот. Об’єктивною основою соціальної асиміляція є інтеграція та інтернаціоналізація всіх сторін життя суспільства. У сучасному суспільстві важливим чинником соціальної асиміляції стали процеси глобалізації, які ініціюють формування масової глобальної культури.

Етнічна асиміляція ― процес засвоєння представниками певного етносу мови, культури, звичаїв, традицій, норм і цінностей іншого етносу, в результаті якого відбувається поступова зміна етнічної самосвідомості. Найінтенсивнішу асиміляцію іноетнічної групи спостерігаємо в однорідному суспільстві з міцними і сталими економічними, політичними та культурними зв’язками. Найповільніше етнічна асиміляція відбувається в суспільствах, де мігранти утворюють замкнені територіальні громади, що мають міцні й розгалужені зв’язки з етнічною батьківщиною.

Культурна асиміляція є радикальним різновидом акультурації, яка передбачає зміну культури внаслідок контакту з іншими культурами. При цьому спостережено суттєву зміну як їхньої внутрішньої культури (культурної самоідентифікації), так і зовнішньої поведінки (культурних норм) у напрямку отримання статусу представників нової для них культури. Асиміляція призводить до повної елімінації культурних відмінностей.

Є два різновиди культурної асиміляції: однобічна (культуру меншості повністю витискає панівна культура); культурне змішування (елементи підпорядкованої й панівної груп змішуються, утворюють нові сталі комбінації чи започатковують нову культуру). Прикладом культурного змішування стало формування американської культури як синтетичного поєднання різних за змістом і походженням культур. Асиміляції можуть охоплювати як групи етнічних меншин однієї країни (вельсці у Великій Британії, бретонці у Франції, карели в Російській Федерації), так й імігрантів, що переїхали на місце постійного проживання (наприклад, італійські та інші мігранти у США).

Асиміляція ― тривалий процес, зазвичай відбувається впродовж кількох поколінь. Нерідко його супроводжує маргіналізація, що притаманна окремим групам чи індивідам, які втратили зв’язок із материнською культурою, але не повністю інтегрувалися в середовище домінантного етносу (часто трапляється в т. з. синтетичних культурах, зокрема, в американській культурі під час розгляду асиміляційних процесів негритянського, латиноамериканського населення тощо). Маргіналізація обмежує їхню соціальну мобільність, у результаті вони дистанціюються від соціальних і культурних практик домінантного етносу, який у свою чергу відповідає на маргіналізацію геттоїзацією (виключенням, соціальною та культурною ізоляцією представників інших етносів, які з огляду на певні причини (об’єктивні відмінності, перешкоди) не змогли / не захотіли повністю асимілюватися).

Література

  1. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760–1830. Київ : Основи, 1996. 317 с.
  2. Рафальський О. О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. Київ : Полюс, 2000. 462 с.
  3. Рябчук М. Від Малоросії до України: Парадокси запізнілого націотворення. Київ : Критика, 2000. 304 с.
  4. Ясь О. В. Асиміляція // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 145–146.
  5. Явір В. Асиміляція // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 42–43.
  6. Висоцька О. Асиміляція // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ–2000, 2014. С. 42–43.
  7. Бахов І. С. Канадський мультикультуралізм: від схвалення до критики і фобії. Київ : Центр учбової літератури, 2016. 174 с.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Асиміляція соціальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асиміляція соціальна (дата звернення: 16.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ