Бахтін, Михайло Михайлович

Бахті́н, Миха́йло Миха́йлович (17.11.1895, м. Орел, тепер Орловська область, тепер Російська Федерація — 07.03.1975, м. Москва, тепер Російська Федерація) — філософ, літературознавець.

Бахтін, Михайло Михайлович
Народження	17.11.1895
Місце народження	Орел
Смерть	07.03.1975
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Москва
Місце діяльності	Російська Федерація
Напрями діяльності	філософія, літературознавство

Життєпис

Дитинство пройшло в містах Орлі, Вільні (тепер Вільнюс; тепер Литва) та Одесі (тепер Україна). За власними словами, навчався у Новоросійському, потім Петербурзькому університетах (історико-філологічний факультет), але документальних підтверджень цьому немає. Від 1918 жив у м. Невелі (тепер Псковська область, РФ), де викладав у школі, читав лекції у філософському гуртку (так зване «Невельське коло»).

1919 — перша публікація «Мистецтво і відповідальність» («Искусство и ответственность») у невельському виданні. 1920 перебрався до Вітебська, де викладав в інституті народної освіти, консерваторії. Тут познайомився і затоваришував з К. Малевичем.

З 1924 жив у Ленінграді (тепер Санкт-Петербург, РФ). 1922–1924 розробляє власну філософію та естетику.

1928 заарештований за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності», засуджений на п’ять років таборів [у зв’язку зі станом здоров’я (остеомієліт) вирок замінено на заслання до Кустанаю (тепер м. Костанай, Республіка Казахстан), де працював економістом].

1929 у Ленінграді виходить друком перша книга Бахтіна «Проблеми творчості Достоєвського» (рос. «Проблемы творчества Достоевского»).

1936 по завершенні заслання перебрався до м. Саранська (Мордовія, РФ) і почав викладати в Мордовському державному педагогічному інституті (тепер Національний дослідницький Мордовський державний університет імені М. П. Огарьова).

Від 1937 жив на залізничній станції Савелово поблизу містечка Кімри (тепер Тверська область, РФ), де вчителював у школі. 1945 повернувся до м. Саранська і викладання у Мордовському державному педагогічному інституті (з 1957 — Мордовський державний університет).

1946 захистив в Інституті світової літератури АН СРСР (тепер Інститут світової літератури ім. М. Горького, м. Москва, РФ) кандидатську дисертацію «Рабле в історії реалізму» (рос. «Рабле в истории реализма»).

Від 1969 і до смерті жив у м. Москві.

Наукова діяльність

Бахтін уважав себе насамперед філософом, який через зовнішні обставини змушений займатися літературознавством. Найбільше поширення здобула його ідея діалогу як універсального принципу буття культури і людини. Ця ідея виростає з оригінальної ранньої філософії та естетики Бахтіна («До філософії вчинку», «Автор і герой в естетичній діяльності»), в якій він виходить з позиціонування двох свідомостей (буттєвої відмінності між сприйняттям буття в категорії «я» і в категорії «інший»). Ідея застосована у літературі в аналізі творчості Ф. Достоєвського («Проблеми творчості Достоєвського») у понятті поліфонії (поліфонічного роману) як множинного діалогу між героями, що не може бути завершений. Наприкінці 1960-х Бахтін поширив принцип діалогу на гуманітарне пізнання і культуру в цілому. Людина як предмет пізнання не є позбавленим голосу об’єктом, а розкривається тільки в діалозі, назустріч питальному слову. Загалом культурне буття (будь-який культурний витвір) звертається до іншого і прагне бути почутим. Кожний істинно культурний сенс є невичерпним. Культура існує як відкритий у майбутнє («такий, що не завершується») діалог.

Інший об’єкт історико-літературного інтересу Бахтіна — творчість Франсуа Рабле, що виростає з народної карнавальної (див. Карнавал) культури, в основі якої «серйозно-сміхове» ставлення до буття взагалі. Це веде до «веселої відносності» всіх речей, людей, соціальних явищ: ніщо не є завершеним, і все підлягає оновленню.

Як теоретик літератури Бахтін сформулював поняття автора-творця (відмінного від біографічного автора), що вплинуло на розвиток теорії авторства і глибоко увійшло в практику аналізу літературного тексту.

Як теоретик романного жанру визначив роман як «неканонічний» жанр, який вбирає в себе все розмаїття соціальних мов («соціальна різномовність»), що веде до його постійного оновлення, а під його впливом — трансформації («романізації») інших жанрів.

Бахтінська теорія хронотопу — один із фундаментальних підходів до вивчення часу і простору, як пов’язаних між собою внутрішніх характеристик художнього твору і художнього освоєння дійсного часу і простору.

На Бахтіна вплинули ідеї: І. Канта, С. К’єркегора, Ф. Ніцше, Е. Гуссерля, Г. Зіммеля, Г. Когена, російських релігійних філософів.

Наукові праці

Більшість праць написав у 1920-х–1940-х, але опубліковані вони лише у 1960-х–1980-х. Після публікації «Проблем творчості Достоєвського» (1929) Бахтін практично виключений з широкого наукового життя. «Відкриття» Бахтіна у 1960-х відбулося завдяки цій ранній монографії, захоплено сприйнятою групою молодих вчених Інституту світової літератури. Завдяки зусиллям деяких із них почалося видання переважно раніше написаних текстів: «Проблеми поетики Достоєвського» (1963), «Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя та Ренесансу» (1965), перероблене видання «Проблем поетики Достоєвського» (1972), 1975 — збірник: «Питання літератури і естетики» (куди увійшли праці «Слово в романі», «Форми часу й хронотопу в романі», «Епос і роман» та ін.); 1979 — «Естетика словесної творчості» (куди увійшли «Автор і герой в естетичній діяльності», «Проблема тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках», «Проблема мовленнєвих жанрів» та ін.); 1986 — «До філософії вчинку». З 1967 починають виходити переклади праць Бахтіна європейськими та іншими мовами. Його ідеї здобули міжнародне визнання і справили істотний вплив на сучасні гуманітарні науки.

Визнання

2005 у м. Орлі відкрито Музей М. М. Бахтіна. Орловському муніципальному драматичному театру присвоєно ім’я М. М. Бахтіна. У Національному дослідницькому Мордовському державному університеті імені М. П. Огарьова працює Центр М. М. Бахтіна (від 2015), на території — встановлений пам’ятник.

Праці

Проблемы поэтики Достоевского. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Советский писатель, 1963. 363 с.
Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва : Художественная литература, 1965. 527 с.
Вопросы литературы и эстетики. Москва : Художественная литература, 1975. 502 с.
Эстетика словесного творчества. Москва : Искусство, 1979. 424 с.
Собрание сочинений : в 7 т. Москва : Русские словари, 1997–2012.

Література

Emerson C., Morson G. Mikhail Bakhtin: Creation of a Prosaics. Stanford : Stanford Universtiy Press, 1990. 552 p.
М. М. Бахтин как философ. Москва : Наука, 1992. 256 с.
Бахтин М. М.: pro et contra : в 2 т. Санкт-Петербург : Русский христианский гуманитарный институт, 2001–2002.
Holquist M. Dialogism. Bakhtin and his World. London; New York : Routledge, 2002. 248 р.
Паньков Н. А. Вопросы биографии и научного творчества М. М. Бахтина. Москва : Московский университет, 2009. 720 с.
Михаил Михайлович Бахтин / Под ред. В. Л. Махлина. Москва : Российская политическая энциклопедия, 2010. 447 с.
Тамарченко Н. Д. «Эстетика словесного творчества» М.М. Бахтина и русская философско-филологическая традиция. Москва : Издательство Кулагиной, 2011. 400 с.
Юдін О. А. Теорія автора М. М. Бахтіна: поняття автора-творця як трансцендентального суб’єкта і його соціокультурний зміст // Авторство як культурний інститут: стратегії авторизації в художньому та літературознавчому дискурсах. Київ : Ніка-центр, 2015. С. 92–168.
Бонецкая Н. К. Бахтин глазами метафизика. Москва; Санкт-Петербург : Центр гуманитарных инициатив, 2016. 560 с.
Hirschkop K. The Cambridge Introduction to Mikhail Bakhtin. Cambridge : Cambridge University Press, 2021. 210 р.

Автор ВУЕ

О. А. Юдін

Покликання на цю статтю: Юдін О. А. Бахтін, Михайло Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бахтін, Михайло Михайлович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2022