Бісмарка архіпелаг

Бі́смарка архіпела́г — група островів у південно-західній частині Тихого океану.

Географічне положення

Архіпелаг розташований на північний схід від острова Нова Гвінея, у Меланезії. Острови на півночі архіпелагу омиваються Тихим океаном, на півдні — Соломоновим морем, на заході — Новогвінейськім морем.

Територія

Територія — близько 49700 км². Складається з двох великих островів (Нова Британія, Нова Ірландія), островів Адміралтейства (найбільший — о. Манус) і дрібніших островів вулканічного та коралового походження. Загальна кількість островів архіпелагу — близько 200. Адміністративно входить до складу регіону Айлендс Папуа — Нової Гвінеї.

Історична довідка

Заселення архіпелагу Бісмарка почалося близько 35–40 тис. років тому. Першими мешканцями островів були меланезійські народи, які дісталися островів морським шляхом з території Південно-Східної Азії.

Острови архіпелагу були відкриті 1616 мореплавцями В. К. Схаутеном (1567; тепер Нідерланди — 1625; Мадагаскар) та Я. Лемером (1585; тепер Бельгія — 1616; Індійський океан).

Дослідник і капер В. Дампір (1651–1715; Велика Британія) відвідав 25.02.1700 один з островів і дав йому назву о. Нова Британія. На островах Герцога Йоркського було відкрито першу методистську місію (1780).

Активне дослідження й освоєння архіпелагу розпочалося у другій половині 19 ст. У 1870–1880-х територія потрапила у сферу інтересів Німеччини, Великої Британії та Австралії, що призвело до колоніальної експансії.

Наприкінці 19 ст. архіпелаг потрапив під контроль Німецької імперії, яка володіла островами до Першої світової війни. Архіпелаг був німецьким протекторатом під назвою Німецька Нова Гвінея, адміністративно сформував східний округ Німецької новогвінейської компанії. Названий на честь канцлера О. фон Бісмарка (імператорський указ Вільгельма І Фрідріха Людвіга від 17.05.1885). Німці здійсняли активну економічну експлуатацію островів, заснували численні плантації кокосових пальм, какао та кавового дерева, використовуючи місцеве населення як робочу силу.

На початку 20 ст. острови стали важливим стратегічним пунктом внаслідок зростання політичної конкуренції у Тихоокеанському регіоні. З початком Першої світової війни 1914 австралійські війська захопили архіпелаг, витіснивши німців. Після закінчення війни, згідно з Версальським договором, архіпелаг перейшов під управління Австралії як підмандатна територія Ліги Націй під назвою «Територія Нова Гвінея».

Під час Другої світової війни у 1942 японські війська захопили територію, створивши в м. Рабаулі на острові Нова Британія потужну військово-морську базу, яка стала однією з головних у південній частині Тихого океану. 1943 на островах проходила важлива лінія японської оборони. Після серії успішних військових операцій 1944 японські війська були витіснені з архіпелагу. Після Другої світової війни архіпелаг увійшов до складу підопічної території ООН під управлінням Австралії. У 1975 архіпелаг увійшов до складу Папуа — Нової Гвінеї.

Природа

Клімат

Клімат архіпелагу екваторіальний, вологий і спекотний. Середньорічні температури становлять близько +26 —+28 °С, кількість опадів сягає 2500–5000 мм на рік. Часто спостерігаються тропічні циклони та сильні дощі.

Рельєф і корисні копалини

Острови мають переважно вулканічне походження, що зумовлює їх складний рельєф і високу геологічну активність; є діючі вулкани. На більшості островів (особливо на великих) поширені гірські масиви. Найвищі вершини перевищують 2000 м над рівнем моря. Найвища точка — гора Улавун (2334 м.), розташована на острові Нова Британія, є одним з найактивніших вулканів регіону.

Острів Нова Ірландія має витягнуту форму зі складною береговою лінією, вкритою глибокими бухтами і кораловими рифами. Його рельєф також переважно гористий, із висотами до 2150 м (гора Тарон).

Острів Манус є менш гористим, але має значну кількість пагорбів і глибоких бухт, що створюють сприятливі умови для розвитку прибережних екосистем.

Рослинний і тваринний світ

Тропічні ліси вкривають більшу частину території островів. Вони багаті на ендемічні види флори та фауни. Поширені мангрові ліси вздовж узбережжя. Важливим компонентом екосистем є коралові рифи, що оточують багато островів.

Фауна архіпелагу включає численні види птахів, комах, плазунів та амфібій. Особливістю регіону є велика кількість ендемічних видів, наприклад, казуар, райські птахи, численні види папуг (какаду, лорі), птахи-носороги. У морях навколо островів мешкають дельфіни, кити, морські черепахи, різноманітні види риб, зокрема тунець, риба-папуга, акули та скати. Трапляються плазуни, зокрема ящірки, змії та прісноводні крокодили.

Населення

Загальна кількість населення — близько 750 тис. осіб.

Основними етнічними групами є меланезійські народи, які розмовляють численними мовами папуаської та австронезійської груп. Загалом на архіпелазі Бісмарка використовують понад 40 місцевих мов, багато з яких перебувають під загрозою зникнення через вплив англійської мови, та ток-пісін, що є офіційними в Папуа — Новій Гвінеї.

У сфері релігії зберігають своє значення традиційні вірування, зокрема культ предків, анімізм і магічні практики. З кінця 19 ст. спостерігається поширення християнства внаслідок діяльності місіонерів. Більшість населення сповідує християнство (католицизм, протестантизм), однак у багатьох громадах релігійні практики поєднують елементи християнської та традиційної обрядовості. Місцеві громади зберігають традиційні звичаї, обряди та соціальні структури, які формувалися протягом століть.

Господарство

Основою економіки архіпелагу є сільське господарство. Вирощують кокосову пальму, какао, кавові дерева, банани, цукрову тростину, кукурудзу.

Кокосова пальма є однією з ключових культур; з плодів пальми виробляють копру, кокосову олію та інші продукти, що є важливими експортними товарами архіпелагу. Значні плантації розташовані переважно на островах Нова Британія та Нова Ірландія. Важливою галуззю економіки архіпелагу Бісмарка є рибальство, яке забезпечує продовольчі потреби місцевого населення і надходження від експорту. Основні промислові види — тунець, макрель, сардини, риба-папуга, а також різноманітні молюски. Особливе місце в економіці архіпелагу займає туризм. Завдяки своїм природним умовам і культурній різноманітності острови мають значний туристичний потенціал.

Література

1. Denham T., Ramsey C., Specht J. Dating the Appearance of Lapita Pottery in the Bismarck Archipelago and its Dispersal to Remote Oceania // Archaeology in Oceania. 2012. Vol. 47. Is. 1. P. 39–46.
2. Brown L., Carillet J.-B., Kaminski A. Papua New Guinea & Solomon Islands. 10th ed. Footscray : Lonely Planet, 2016. 259 p.
3. Rieth T. M., Athens J. S. Late Holocene Human Expansion into Near and Remote Oceania: A Bayesian Model of the Chronologies of the Mariana Islands and Bismarck Archipelago // The Journal of Island and Coastal Archaeology. 2019. Vol. 14. Is. 1. P. 5–16.
4. Zilli A. Review of Forest-Dwelling Noctuid Moths of the Genus Pachythrix Turner, 1942 (Lepidoptera: Noctuidae): Reassessment of the Type
5. Species and Description of a New Species from the Bismarck Archipelago // Austral Entomology. 2020. Vol. 59. Is. 4. P. 758–769.
6. Hogg N., Chiu S., Kirch P. et al. A Network of Designs: Studying Early Lapita Exchange Networks in the Bismarck Archipelago, Papua New Guinea through Social Network Analysis // Archaeology in Oceania. 2024. Vol. 59. Is. 2. P. 314–332.

Автор ВУЕ

І. А. Байдіков

Покликання на цю статтю: Байдіков І. А. Бісмарка архіпелаг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бісмарка архіпелаг (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.05.2025