Біробіджанський проєкт
Біробіджа́нський проє́кт — програма зі створення єврейського територіального утворення (див. Територіалізм) на Далекому Сході в межах Союзу Радянських Соціалістичних Республік. У радянських і прорадянських агітаційно-пропагандистських матеріалах кінця 1920–1930-х позиціонувався як альтернативна сіонізму, метою якого було створення єврейського «національного центру» (протодержави з перспективою її перетворення на єврейську державу) на Близькому Сході.
Зміст
Історична довідка
Передісторія
В основу появи Біробіджанського проєкту покладено конкуренцію між основними напрямами розвитку (оформилися наприкінці 19 — у першій половині 20 століття) єврейського національного руху: сіонізмом, територіалізмом, автономізмом.
Сіонізм виступав за побудову «національного дому» на Близькому Сході як історичній батьківщині євреїв і організоване переселення туди євреїв діаспори.
Територіалізм підтримував ідею єврейського державного утворення з перетворенням на власну державу на будь-якій території, де це стане можливим з огляду на міжнародну ситуацію. На початку 20 століття такий варіант також визнавала частина сіоністів як проміжний етап до реалізації програми. Після поразки проєкту оренди Сіоністською організацією (тепер Всесвітня сіоністська організація) району Ель-Аріш у Єгипті (1902–1903) та Угандійського плану (1903–1905) цю ідею відкинуто (згодом виокремилася в окремий рух).
Автономізм підтримував ідею забезпечення екстериторіальної національно-персональної автономії у країнах, де єврейська діаспора складала значну частку населення.
Усі три течії були представлені як серед єврейських лівих партій, так і серед партій ліберального і правого спрямування.
Під час революційних подій 1917–1921 на території колишньої Російської імперії більшість місцевих єврейських організацій підтримували ідеї автономізму. На короткий час це частково реалізовано в Українській Народній Республіці (Закон УНР «Про національно-персональну автономію» і створення окремих міністерств єврейських, польських та російських справ) та Литві (організація окремих міністерств для національних меншин). Спроби втілити окремі елементи національно-персональної автономії для євреїв були в Західноукраїнській Народній Республіці, а також Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР), Білоруській СРР (БСРР) і Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці (РСФРР).
Від середини 1920-х у рамках коренізації в УСРР і Кримській Автономній СРР (КАСРР) розпочато проєкт створення окремих національних територіальних утворень (національних районів).
На півдні УСРР у місцевостях, де з першої половини 19 сторіччя існували єврейські сільськогосподарські колонії, утворено три єврейські національні райони: Калініндорфський (1927), Новозлатопольський (1929) і Сталіндорфський (1930, у 1930–1931 — Ізлучистенський). Це збіглося зі створенням інших національних районів УСРР у місцях компактного проживання меншин. У 19 столітті в єврейських сільськогосподарських колоніях організовано єврейські колгоспи.
У КАСРР на незаселених та малозаселених через брак водних ресурсів цілинних степових землях на півночі півострова засновано єврейські колгоспи, які 1930 виділено у 2 національні райони: Фрайдорфський і Ларіндорфський. Це супроводжувалося активною агітацією за переселення євреїв із містечок і міст до сільських поселень, а також агітаційними кампаніями за кордоном для збору коштів. Основну роль у цьому процесі відігравали Комітет із землеустрою євреїв-трудящих (КомЗЄТ) при Президії Ради Національностей Центрального виконавчого комітету СРСР і Товариство з землеустрою євреїв-трудящих (ТЗЄТ). У випадку УСРР і Криму переселенська політика передбачала заснування сільських поселень, а територіальна автономія обмежувалася частковим переведенням діловодства на їдиш, виданням районних газет цією мовою і відкриттям шкіл, педагогічних та сільськогосподарських технікумів із частковим викладанням на їдиш. Заклади вищої освіти з викладанням на їдиш у містах Одесі й Києві частково обслуговували потреби цих районів.
Перший етап
Від 1928 влада СРСР почала обговорювати проєкт створення додаткового центру переселення євреїв за межами історичних регіонів їхнього розселення — на Далекому Сході. У публіцистиці й історіографії цей задум отримав назву Біробіджанського проєкту. На відміну від УСРР і КАСРР, згаданий план передбачав утворення як сільських, так і міських поселень, а також створення мережі промислових підприємств. Заснований як поселення, потім — центр національного району, згодом — центр автономної області м. Біробіджан від початку проєктувався як робітниче селище з можливістю розвитку міської інфраструктури. Після офіційного створення Біробіджанського єврейського національного району (20.08.1930) агітаційну кампанію за переселення євреїв із УСРР, БСРР і великих міст РСФРР повністю переорієнтовано на Біробіджанський проєкт, а пропаганду переселення до єврейських національних районів в УСРР і Криму припинено.
Розгортання проєкту
На відміну від агітації щодо розвитку єврейських колгоспів і національних районів, зосередженої на соціально-економічних аспектах, агітація як усередині СРСР, так і за його межами підкреслювала політичне значення проєкту як альтернативи сіонізму. Біробіджанський національний район (1930–1934), перетворений на Єврейську автономну область (ЄАО; з 1934), позиціонувався як зародок майбутньої окремої повноцінної союзної республіки, титульною нацією в якій мали стати євреї. Ця перспектива підкреслювалася розташуванням обраної території на кордоні з Манчжоу-Го (тепер територія Китаю), оскільки усі союзні республіки в СРСР повинні були мати зовнішні кордони.
Ця ідея здобула підтримку серед частини єврейських лівих активістів та інтелектуалів у західних країнах, передусім у США й Аргентині. На відміну від сіоністського проєкту, можливість реалізації якого для багатьох тогочасних євреїв діаспори виглядала утопією, деякі з них сприймали Біробіджанський проєкт як розпочате створення єврейської держави у формі радянської республіки. Це мало наслідком не лише успіх у збиранні пожертв, а й переїзд понад 1 тисячі євреїв зі США, Аргентини та європейських країн до ЄАО (більшість із них невдовзі виїхали з СРСР).
Попри розчарування багатьох переселенців із УСРР і БСРР умовами життя на новому місці і негативне сприйняття закордонними переселенцями радянських реалій, кампанія з організації переселення тривала до кінця 1930-х і знайшла вияв у художніх фільмах, кінохроніці, художній і публіцистичній літературі. Для популяризації ідеї розвитку ЄАО у 1930-х організовано туристичні поїздки єврейських активістів і журналістів із західних країн до м. Біробіджана. Багато туристів, які спочатку підтримували Біробіджанський проєкт, згодом розчарувалися. Основну роль у збиранні пожертв для підтримки цього проєкту за кордоном відігравали Американський комітет із переселення євреїв до Біробіджану, також відомий як Американсько-Біробіджанський комітет, або Амбіджан (англ. American Birobidjan Committee, Ambidjan, 1934–1951) та Організація єврейської колонізації в Росії — ІКОР (їдиш ייִדישע קאָלאָניזאַציע אָרגאַניזאַציע אין רוסלאַנד, 1924–1946, у 1946 увійшла до складу Амбіджану).
У 1928 — наприкінці 1930-х відбулися кілька хвиль переселення до м. Біробіджана й околиць. Основний потік переселенців був з України, яка мала найбільш щільне й чисельне єврейське населення. Це супроводжувалося постійним відтоком переселенців попередніх років, через що кількість єврейського населення не досягла масштабів, яких прагнули ініціатори проєкту. 1928–1932 до району переселилися понад 19 тисяч євреїв, однак близько 11,5 тисяч із них невдовзі повернулися до європейської частини СРСР. Це співвідношення зберігалося і в наступні роки.
Активна переселенська політика супроводжувалася господарським і культурним будівництвом, деякі аспекти якого мали декларативний характер. У м. Біробіджані засновано газету «Біробіджанська зірка» (їдиш «ביראָבידזשאנער שטערן», з 1930; станом на 2025 виходить російською мовою з однією сторінкою їдишем) і літературний альманах «Форпост» (їдиш «פֿאָרפּאָסט»), що виходив у 1936–1941. У кількох населених пунктах області створено початкові школи з викладанням їдишем або запроваджено вивчення їдишу як предмета.
На початку 1930-х у низці колгоспів і радгоспів ЄАО діловодство частково переведено на їдиш. В області й районах переведення діловодства на їдиш здебільшого мало декларативний характер. У регіоні засновано сільськогосподарський (1930–1941 діяв у с. Єкатерино-Нікольське, 1941 переведений до м. Біробіджана) і педагогічний (1932) технікуми з частковим викладанням їдишем. 1928 у селищі Біробіджан засновано бібліотеку з окремим фондом єврейської літератури. 1932 вона отримала статус районної, від 1935 при ній почав діяти науковий відділ зі спеціалізацією з єврейської тематики (тепер Біробіджанська обласна універсальна наукова бібліотека імені Шолом-Алейхема). 1934 створено Біробіджанський державний єврейський театр (закрито 1949). 1940 до нього переведено особовий склад співробітників ліквідованого Кримського єврейського колгоспного пересувного театру.
Наприкінці 1930-х зроблено спробу створити ґрунт для розвитку системи вищої освіти й наукових досліджень. Після реорганізації Біробіджанського національного району в ЄАО 1934 головою новоутвореного обласного виконкому став Й. Ліберберг, відомий як організатор єврейського наукового життя в УСРР. Він запропонував створити в м. Біробіджані багатопрофільну науково-дослідну установу. Як базу для неї планували використати фонди бібліотеки Інституту єврейської пролетарської культури ВУАН (задум її перевезення до м. Біробіджана з м. Києва не реалізовано, більшість колекції зберігається у відділі фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського). Наприкінці 1930-х також озвучували ідею реорганізації Біробіджанського педагогічного технікуму в педагогічний інститут (перший заклад вищої освіти в регіоні), проте її також не було реалізовано.
Згортання проєкту
Хоча в окремі роки кількість євреїв-переселенців сягала понад 10 тисяч осіб (рекордним був 1934, коли до області переїхали 14 тисяч євреїв), унаслідок відтоку населення кількість євреїв у регіоні ніколи не перевищувала 20 тисяч, а кількість переселенців з області іноді перевищувала кількість переселенців до неї. Найвища чисельність євреїв, зафіксована під час перепису, —17,6 тисяч або 16 % (1939). Найвища відносна частка єврейського населення з часу започаткування проєкту — 19 % (1934, статистичні дані Єврейського обласного виконкому).
Кампанія з заселення регіону охоплювала не лише євреїв, оскільки влада СРСР була зацікавлена в господарському освоєнні прикордонних земель. Темпи зростання кількості євреїв у ЄАО не перевищували темпи зростання інших етнічних груп, передусім росіян і українців. Євреї були більшістю населення лише в кількох колгоспах і робітничих селищах області.
25.11.1936 Й. Сталін виголосив промову «Про проєкт Конституції СРСР», який пов’язав питання створення союзної республіки з двома чинниками — кількість населення понад 1 млн осіб і частка представників титульної нації понад 50 % від загальної чисельності населення. ЄАО не відповідала цим критеріям. Темпи переселення не давали підстав передбачати зміну цієї ситуації. З огляду на це питання про майбутню реорганізацію ЄАО в союзну республіку більше не обговорювали в агітаційних матеріалах.
Й. Ліберберга 1936 заарештовано, 1937 — розстріляно. 1937–1938 репресовано більшість євреїв у керівництві області й районів у її складі. Від кінця 1930-х діловодство і школи з викладанням їдишем остаточно переведені на російську мову.
Незначна активізація єврейського культурного життя відбулася після завершення Другої світової війни. 1946–1947 до ЄАО вперше після 1930-х переїхали кілька сотень родин із УРСР і БРСР. 1947 у м. Біробіджані відкрито синагогу (з дозволу обласної влади під неї переобладнано житловий будинок). 1946–1948 видавали їдишомовний літературний альманах «Біробіджан» (їдиш «ביראָבידזשאן»), який відігравав роль продовження закритого 1941 журналу «Форпост». Під час антисемітських кампаній 1949–1953 більшість елементів єврейського культурного життя в регіоні згорнуто. 1949–1951 заарештовано багатьох співробітників редакції «Біробіджанська зірка» і літераторів, які друкувалися в альманасі «Біробіджан». Закрито єврейський театр, відділ єврейської культури в заснованому 1944 Краєзнавчому музеї ЄАО, проведено чистку єврейської частини фондів обласної бібліотеки. Припинено викладання мови їдиш у школах, у яких воно зберігалося. 1949–1951 єврейських біробіджанських функціонерів, які контактували з закордонними організаціями, репресовано за обвинуваченням у шпигунстві.
Після смерті Й. Сталіна і повернення з ув’язнення деяких репресованих діячів єврейське культурне життя ЄАО частково відновилося, однак про відновлення Біробіджанського проєкту вже не йшлося. «Єврейський» характер регіону зберігається номінально. Регіон зберігає назву «Єврейська автономна область», в окремих публічних місцях розміщено двомовні вивіски російською та їдишем, у деяких школах їдиш викладали як предмет або факультатив, у газеті «Біробіджанська зірка» (назву записано кирилицею в російській транслітерації — «Биробиджанер штерн») друкується одна сторінка зі статтями на їдиш, хоч видання 1991 переведено на російську мову), деякі заклади культури й освіти та центральні вулиці міст і селищ названо на честь єврейських письменників.
З 1950-х кількість єврейського населення в регіоні поступово скорочується, зменшившись із 14,3 тис. (8,8 %) 1959 (перепис) до 837 осіб (0,6 %) 2021 (перепис).
Література
- Weinberg R. Stalin’s Forgotten Zion. Birobidzhan and the Making of a Soviet Jewish Homeland: An Illustrated History, 1928–1996. Berkeley : University of California Press, 1998. 128 p.
- Бренер И. С., Заремба А. В. Биробиджанский проект в научных исследованиях. Ценности и интересы в истории Еврейской автономной области. Киев : Золотые ворота, 2013. 632 с.
- Srebrnik H. F. Dreams of Nationhood: American Jewish Communists and the Soviet Birobidzhan Project, 1924–1951. Boston : Academic Studies Press, 2024. 378 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гірік С. І. Біробіджанський проєкт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біробіджанський проєкт (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2025
