Бінтуронг
Бінтурóнг (Arctictis binturong) — вид ссавців родини віверові ряду хижі.
Зміст
Таксономія і характеристика
Бінтуронг — єдиний вид у монотиповому роді Arctictis, який є базальною групою (див. Базальна група у філогенетиці) в підродині мусангові (Paradoxurinae).
Бінтуронг — один із найбільших видів родини віверові. Довжина голови й тулуба 61–96 см, довжина хвоста 56–89 см, вага 9–20 кг. Самиці на 20 % більші за самців. Тіло кремезне, ноги короткі, хвіст довгий, м’язистий, чіпкий. Волосяний покрив грубий, густий і довгий, чорного забарвлення, іноді з сірими кінчиками, на морді дещо світліший. Вуса довгі, жорсткі, білі. Вушниці малі й округлі, облямовані білим краєм і мають довгі чорні вушні китиці. Лапи п’ятипалі, з великими міцними кігтями; підошви безволосі. Тварини мають додаткові пристосування для лазіння: подушечки третього та четвертого пальців на задніх лапах біля основи зрослі. Пахучі залози (застосовують для позначення територій і під час парування) розвинені.
Спосіб життя
Бінтуронг — деревний вид, який використовує висувні кігті й чіпкий хвіст для пересування по деревах. Має високий рівень наземної активності, оскільки звір надто великий, щоб стрибати з дерева на дерево. Під час пересування по землі тварини є стопоходячими. Бінтуронги вміють плавати й пірнати. Вид солітарний, але не суворо територіальний. Зазвичай живуть поодиноко, проте їх можна спостерігати і в парі та разом із їхніми нащадками.
Найактивніші бінтуронги рано вранці й у сутінках. Спілкуються переважно за допомогою нюху, а також вокалізації, зокрема виття, тихого бурчання та шипіння.
Хоча тварини належать до ряду хижих, але здебільшого вони плодоїдні. Можуть полювати на комах, дощових черв’яків, птахів, гризунів та рибу, що зрештою класифікує їх як всеїдних. Найчастіше споживають плоди інжирних дерев з роду фікус (Ficus altissima та Ficus aurea), також пагони дерев і листя. Через великі розміри тіла у бінтуронгів не так багато ворогів, що здатні полювати на них. Загрозу становлять тигри та змії, особливо для молодих тварин. Як і для багатьох ссавців, найбільшою загрозою для цього виду, є люди. Основною причиною скорочення популяції бінтуронгів є втрата середовища проживання внаслідок вирубування лісів. Також цих тварин ловлять і продають на китайських ринках.
Сезон розмноження слабко виражений. Розмір виводка зазвичай становить 1–3 малюків, тривалість вагітності — близько 92 днів. Діти досягають розміру дорослих особин упродовж 1 року. Тривалість життя становить до 18 років у дикій природі, 27 років — у неволі.
Поширення
Ареал бінтуронгів — у Південній та Південно-Східній Азії, охоплює східний Непал, східний Бангладеш, північно-східну Індію, південний Китай, Бутан, Камбоджу, Лаос, Таїланд; В’єтнам, М’янму, Індонезію (острови Калімантан, Ява, Суматра), Малайзію, а також Філіппінські острови (Калауїт і Палаван). Тварини трапляються на висотах до 3 тис. м, з найбільшою щільністю популяцій у низовинних лісових місцевостях. Живуть у кронах дерев високих густих лісів тропічних, а на Філіппінах — у первинних і вторинних рівнинних лісах.
Значення
Оскільки їхній раціон складається здебільшого з фруктів, бінтуронги відіграють важливу роль у поширенні насіння інжирних дерев фікусів (зокрема Ficus aurea та Ficus altissima) і підтриманні їхніх популяцій.
Охорона
Бінтуронг занесений до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи в категорії «Уразливі види». Збереження виду залежить від дотримання законодавства проти браконьєрства й торгівлі дикими тваринами, деградації природних біотопів та вирубування лісів. Вид занесений до «червоних списків» низки країн і трапляється на багатьох заповідних територіях по всьому ареалу. Ефективність заходів охорони й захисту виду у цих заповідниках відрізняється. Здебільшого спеціальних заходів щодо охорони й збереження виду не вживають.
Додатково
Назва «бінтуронг» є місцевою, під якою ці звірі відомі на о. Борнео. Родова новолатинська назва отримана від поєднання давньогрецьких слів ἄρκτος — «ведмідь» і ἴκτις — «ласиця».
Література
- Grassman Jr L. I., Tewes M. E., Silvy N. J. Ranging, Habitat Use and Activity Patterns of Binturong Arctictis Binturong and Yellow‐Throated Marten Martes flavigula in North‐Central Thailand // Wildlife Biology. 2005. № 11 (1). P. 49–57.
- Schleif M. Arctictis Binturong // Animal Diversity Web. 2013. URL: https://animaldiversity.org/accounts/Arctictis_binturong/
- Nakabayashi M., Ahmad A., Kohshima S. Fruit Selection of a Binturong (Arctictis binturong) by Focal Animal Sampling in Sabah, Malaysian Borneo // Mammalia. 2016. № 81 (1). P. 107–110.
- Willcox D., Chutipong W., Gray T. et al. Arctictis Binturong // The IUCN Red List of Threatened Species. 2016. URL: https://www.iucnredlist.org/species/41690/45217088
- Archuleta C. Arctictis // Animal Diversity Web. 2022. URL: https://animaldiversity.org/accounts/Arctictis/
- Honda A., Amir Z., Mendes C. et al. Binturong Ecology and Conservation in Pristine, Fragmented and Degraded Tropical Forests // Oryx. 2024. № 58 (2). P. 218–227.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Харчук С. В. Бінтуронг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бінтуронг (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2025
