Біне, Альфред

Біне́, Альфре́д Едуа́р Луї́ Антуа́н [ фр. Binet, Alfred Édouard Louis Antoine; уроджений Бінеті, Альфредо Едуардо Луїджі Антоніо (італ. Bineti, Alfredo Eduardo Luigi Antonio); 08.07.1857, м. Ніцца, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція — 18.10.1911, м. Париж, Франція ] — психолог, один із піонерів експериментальної педагогіки, розробник перших тестів для визначення рівня розвитку інтелекту.

Біне, Альфред (Binet, Alfred Édouard Louis Antoine)
Справжнє ім’я	Альфредо Едуардо Луїджі Антоніо
Справжнє прізвище	Бінеті
Народження	08.07.1857
Місце народження	Ніцца
Смерть	18.10.1911
Місце смерті	Париж
Alma mater	Паризький університет
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	психологія, педагогіка.

Життєпис

Народився в сім’ї лікаря та художниці. Після розлучення батьків разом із матір’ю переїхав із м. Ніцци в м. Париж (1868), де закінчив ліцей Людовика Великого зі ступенем бакалавра.

Навчався на факультеті права Паризького університету, здобув ступінь ліценціата права (1878). Під час навчання зацікавився психологією. 1878–1884 стажувався у паризькій адвокатурі. У лютому 1884 став членом паризької колегії адвокатів, але у грудні цього ж року подав у відставку.

Потім вивчав природничі науки у Паризькому університеті, здобув ступінь ліценціата (1890). Захистив дисертацію з фізіології про нервову систему комах і здобув докторський ступінь з природничих наук (1894).

1883–1889 працював дослідником у неврологічній клініці лікарні Сальпетрієр у м. Парижі у психіатра Ж. М. Шарко. Під впливом його ідей зацікавився природою гіпнозу та його можливостей, опублікував кілька статей з цієї проблематики.

Працював у лабораторії фізіологічної психології Практичної школи вищих студій: лаборант (1891), асистент директора (1892–1895), директор (з 1895 до кінця життя).

Оскільки Біне офіційно не мав дипломів з медицини та філософії, він не міг обіймати посаду професора психології чи філософії в університетах.

Разом із психологом і лікарем А. Е. Боні (1830–1921; Франція) заснував один із перших у світі наукових фахових часописів з психології — «Психологічний рік» [ фр. «L’Année psychologique»; 1894; виходить з 2012 також англійською під назвою «Щорічний психологічний журнал» (англ. «Annual Journal of Psychology» ] і став його головним редактором.

Наприкінці 1899 Біне став членом Вільного товариства психологічного вивчення дитини (тепер Товариство А. Біне — Т. Сімона), віцепрезидент (1901–1902), президент цього товариства (з 1902 до кінця життя). Поглиблено вивчав дитячу та педагогічну психологію.

Запрошений до Бухарестського університету, упродовж кількох місяців 1895 прочитав серію лекцій.

Брав участь у створеній на доручення міністра освіти Франції комісії з вивчення питання про дітей, які відстають у пізнавальному розвитку. Мета діяльності комісії полягала у визначенні ролі школи та притулків у навчанні дітей із проблемами навчання (де мали б навчатися такі діти: у звичайних школах чи школах-інтернатах при притулках тощо). У комісії Біне співпрацював із психологом Т. Сімоном (1873–1961; Франція), який працював у психіатричному притулку Перре — Воклюз (тепер регіон Іль-де-Франс).

Наукова діяльність

Науковий доробок Біне — понад 200 книг, статей та оглядів з експериментальної психології, психології освіти, психології розумового розвитку та диференціальної психології.

Головну увагу приділяв експериментальному вивченню вищих психічних функцій людини, насамперед мислення. Автор багатьох методик психологічних досліджень. Започаткував текстологічну психометричну парадигму в дослідженні інтелекту.

Відомий насамперед як упорядник (разом із Т. Сімоном) першого психологічного тесту для діагностики дітей із затримкою розумового розвитку — шкали розумового розвитку Біне — Сімона, або шкали інтелекту Біне — Сімона (аналог сучасного IQ-тесту). Учені розробили завдання-тести для визначення рівня розумового розвитку дитини. Біне намагався визначити закономірності фізичного і розумового розвитку дітей на різних вікових етапах, вивчити розвиток психічних якостей і процесів, знайти ефективні методи та засоби навчання учнів тощо.

Біне і Т. Сімон основну увагу приділяли вивченню легких форм розумової відсталості. Сутність розумової відсталості розумілась ними як кількісне відставання дитини від однолітка з нормальним розвитком. Дослідники займались здебільшого пошуками шляхів виявлення психічного розвитку дитини, менше уваги приділяли визначенню причин цієї патології.

Біне і Сімон поставили за мету виміряти «розумовий вік дитини» — хронологічний період, який звичайно відповідає певному рівню розвитку. Дослідники зібрали та розробили серію завдань для дітей від 3 до 11 років. Серед критеріїв оцінювання: здатність до розуміння, судження, прийняття рішень, а також зовнішня форма вираження цих здібностей — мова. Процес добору завдань ґрунтувався на багаторічному спостереженні за дітьми в звичайних школах і школах для дітей із серйозними вадами розвитку.

Шкала розумового розвитку складалася з тридцяти завдань-тестів з підвищенням складності. За кількістю завдань, які вирішила дитина, обчислювався вік її інтелектуального розвитку. Усі завдання на визначення рівня розвитку дітей поділялися на ті, що вирішуються на основі життєвого досвіду; власне психологічні завдання; завдання, що вирішуються за допомогою знань, набутих у школі. В основу тестування було покладено чотири основні групи:

тести інтелекту;
тести здібностей;
тести досягнень;
тести особи.

Так, дитина 9 років має відповідно 9-річний розумовий вік. Проте багато хто з цих дітей має розумовий вік вище чи нижче 9 років (наприклад, 9-річні діти, які за своїми показниками відповідають рівню розвитку 7-річних, погано засвоюватимуть шкільний матеріал, який вважається нормальним для їхнього віку). Біне і Сімон керувалися тим, що всі діти проходять однаковий шлях інтелектуального розвитку, але окремі розвиваються швидше. Отже, «загальмовані» у своєму розвитку діти в тестах відповідно засвідчать меншу розвиненість, відстаючи на кілька порядків, а «кмітливі», навпаки, — випереджаючи «класичний» розвиток.

Початкову версію тесту для вимірювання інтелекту розробники опублікували 1905; повна версія тесту з віковими стандартами була опублікована 1908. Дослідники наголошували на варіативності інтелекту та подальшій необхідності вивчати його за допомогою якісних, а не лише кількісних показників. Ядром інтелекту Біне і Сімон вважали «здоровий глузд, практичний глузд, ініціативу, здатність адаптуватися до обставин».

Трирічні спостереження над учнями початкової школи та над двома власними доньками лягли в основу праці «Експериментальне вивчення інтелекту» (1903). У ній Біне виклав власні теоретичні напрацювання з психології мислення. На підставі проведених експериментів визначив два основних психологічних типи, притаманні дітям: спостережливий (об’єктивний) і той, що фантазує (суб’єктивний). Учений вважав, що ці типи не є вродженими та незмінними, розбіжності між ними усуваються вихованням. Виокремив три компоненти мислення: образ, власне розумову діяльність і слово. Розвинуте мислення, за теорією інтелекту Біне, має три елементи: цілепокладання (знання того, що потрібно зробити і як цього досягнути), адаптивність (вміння визначати стратегію виконання завдання, пристосовувати його до обставин) та оцінювання (здатність критично ставитися до власних думок і дій). Біне категорично заперечував твердження, що інтелект — це фіксована величина, яку не можна змінити. Він вважав, що інтелектуальний розвиток — це процес, який відбувається з часом. Його дослідження показали, що інтелект є гнучким, пластичним і може змінюватися під впливом середовища, в якому перебуває дитина.

Хоча Біне в основному відомий як творець першого тесту на інтелект, його робота не була зосереджена виключно на цьому аспекті. Так, він упровадив термін «еротичний фетишизм» для опису сексуальних вподобань осіб до фетиш-об’єктів (наприклад, предметів одягу). Йшлося про закарбоване в пам’яті сексуальне збудження, що могло з’явитися ще в дитинстві.

Біне також досліджував мнемонічні форми пам’яті (див. Мнемоніка), провів серію експериментів на основі гри в шахи. Результати дослідження виклав у книзі «Психологія великих рахівників і шахистів» (1894). У першій частині книги описав і проаналізував унікальні здібності пам’яті двох розумових обчислювачів — Ж. Іноді (1867, Італія — 1950, Франція) та П. Діаманді (1868 — дата смерті невідома; Греція). Друга частина книги була першим дослідженням в галузі психології шахів.

Вивчав здібності ясновидиці (див. Яснобачення) В. Данкосс (псевдонім мадам Фрая; 1871–1954; Франція).

Разом із драматургом А. де Лордом (1869–1942; Франція) написав кілька п’єс для паризького театру жахів «Гран Гіньоль»: «Одержимість, або Дві сили» (фр. «L’Obsession, ou Les deux forces»; 1905), «Урок у Сальпетрієрі» (фр. «Une leçon à la Salpêtrière»; 1908), «Жахливий досвід» (фр. «L’Horrible Expérience»; 1909), «Злочин у божевільні» (фр. «Crime dans une maison de fous»; 1925), «М’ясники» (фр. «Charcuteurs»; 1928) тощо, а також для інших театрів.

Серед послідовників Біне — вчені Дж. Дьюї, М. Монтессорі та інші.

Визнання

Вільне товариство психологічного вивчення дитини 1917 змінило назву на Товариство А. Біне, а 1962 (після смерті Т. Сімона, який був його президентом 1912–1961 — на Товариство А. Біне — Т. Сімона).

Журнал «Саєнс» (англ. «Science»; «Наука») визначив шкалу Біне — Сімона як одну з двадцяти найвагоміших розробок або відкриттів століття (1984).

Додатково

Дочок Біне звали Мадлен (1885–1961) і Аліс (1887–1938). Вони стали відомі під іменами Маргеріт і Арманд, які Біне використовував, коли писав про них як суб’єктів його експерименту з дитячої психології.

Праці

La psychologie du raisonnement. Recherches expérimentales par l'hypnotism. Paris : Félix Alcan, 1886. 171 p.
Le fétichisme dans l'amour // Revue Philosophique de la France Et de l'Etranger. 1887. № 24. P. 252–274.
Etudes de psychologie expérimentale. Paris : O. Doin, 1888. 307 p.
Le magnétisme animal. Paris : Félix Alcan, 1890. 283 p.
Les altérations de la personnalité. Paris : Félix Alcan, 1892. 323 p.
Psychologie des grandscalculuurs et joueurs d'échecs. Paris : Hachette, 1894. 364 p.
La fatigue intellectuelle (Bibliothèque de pédagogie et de psychologie). Paris : Schleicher Frères, 1898. 336 p. (у співавт.)
La Suggestibilité. Paris : Schleicher, 1900. 391 p.
Les révélations de l'écriture d'après un contrôle scientifique. Paris : Félix Alcan, 1906. 260 p.
Les enfants anormaux. Paris : A. Colin, 1907. 230 p. (у співавт.)
Les idées modernes sur les enfants. Paris : E. Flammarion, 1909. 346 p.
L'intelligence des imbecile // L'année psychologique. 1909. № 15. Р. 1–147.

Література

Wolf T. Alfred Binet. Chicago : The University of Chicago Press, 1973. 376 p.
Fancher R. The Intelligence Men: Makers of the IQ Controversy. New York : W. W. Norton & Company, 1985. 269 p.
Avanzini G. Alfred Binet. Paris : PUF, 1999. 127 р.
Huteau М. Alfred Binet et la psychologie de l’intelligence // Le journal des psychologues. 2006. № 1. Р. 24–28.
Garcin-Marrou F. André de Lorde et Alfred Binet // Recherches & Educations. 2011. № 5. P. 193–204.
Орлянска А. Особливості поведінки у дітей раннього віку з порушеннями розумового розвитку // Педагогічний часопис Волині. 2017. № 2 (5). С. 142–148. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/13296/1/142-148.pdf
Павлишин О. В. Взаємодія філософії, психології та семіотики в дослідженні поняття інтелекту // Юридична психологія 2017. № 2 (21). С. 32–42. URL: https://elar.naiau.kiev.ua/server/api/core/bitstreams/601faa70-c3fe-4ae5-a79b-43f704ba40ab/content
Волощук І. С., Мельник А. Ю. Методика накопичення життєвого досвіду крізь призму потенціалу розумної поведінки: наукове підґрунтя // Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2023. № 1 (88). С. 5–11. URL: http://otr.iod.gov.ua/images/pdf/2023/1/1.pdf
Волощук І. С. Структура інтелекту: феномен один — підходи різні // Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2024. № 2 (93). С. 23–31. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/742035/1/3.pdf

Автор ВУЕ

А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Біне, Альфред // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біне, Альфред (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.01.2025