Біметалізм

Срібний сертифікат номіналом 10 доларів США (1880, період біметалізму). Станом на 2025 банкнота залишається чинним платіжним засобом.

Золотий сертифікат номіналом 10 доларів США (1907, доба золотого стандарту). Станом на 2025 банкнота залишається чинним платіжним засобом.

Біметалі́зм — грошова система, заснована на паралельному вільному обігу монет із золота і срібла.

В економічній літературі деяких країн на позначення біметалізму також використовують термін «біметалічний стандарт» (на противагу стандарту золотому).

Загальна характеристика

В історії грошового обігу біметалізм набував двох форм:

• біметалізм зі стихійним коливанням співвідношення вартості золотих і срібних монет (був характерним для монетних систем Давньої Греції, Давньої Персії й Арабського халіфату);
• біметалізм із законодавчим закріпленням співвідношення між вартістю золотих і срібних монет, за якого срібні монети вважають фракціями золотих (грошові системи Західної Європи й Америки 19 — початку 20 ст., що співіснували з монетними системами, заснованими на золотому стандарті, пізніше також перейшли на нього).

У монометалічних монетних системах часто фіксується вільний обіг монет з обох основних монетних металів. До прикладу, у Російській імперії від середини 19 ст. до 1897 рубль був прив’язаний до срібла, однак золоті монети виконували роль одного з основних засобів накопичення, їх використовували для середніх і великих розрахунків.

Основою для відмежування монометалізму від біметалізму є не факт вільного обігу монет з обох основних валютних металів, а співіснування двох паралельних рядів номіналів (золотого і срібного) з гнучким співвідношенням їхньої вартості або законодавче закріплення одночасної прив’язки основної грошової одиниці до обох металів.

Біметалічні системи, засновані на законодавчій фіксації співвідношення цін золота і срібла, є нестабільними, оскільки не враховують волатильність вартості банківських металів. Так, у разі зростання вартості одного металу відносно іншого в умовах вільного обігу золотих і срібних монет монети з більшою за номінальну реальною вартістю стихійно виходять з обігу, перетворюючись на засіб тезаврації.

На відміну від біметалізму, в умовах срібного або золотого стандартів монети з «неосновного» металу виконують допоміжну роль. Завдяки цьому незначні коливання вартості металів не впливають на їхній обіг.

Історична довідка

Стихійний біметалізм

Стихійний біметалізм із паралельним співіснуванням окремих рядів номіналів золотих і срібних монет зі змінним курсом золота до срібла існував у стародавньому світі в низці країн (Давня Греція, Давня Персія). Біметалічною також була монетна система Риму Стаодавнього кін. 1 ст. до н.е. — 1 ст. н.е., сформована Октавіаном Августом. Унаслідок розладу фінансової системи Римської імперії з кін. 1 ст. н.е. роль золота у грошовому обігу знизилася і його монетна система втратила риси біметалізму.

Монетні системи середньовічної Західної Європи базувалися на срібному монометалізмі. Срібло виконувало основну роль засобу оплати й накопичення також у Давній Русі. Цьому сприяло стабільне надходження до Східної Європи срібних дирхемів із Арабського халіфату у 7–10 ст., у менших обсягах також в 11 ст.

Монетна система Арабського халіфату і держав, що утворилися на його місці, була біметалічною (співіснування золотого динара і срібного дирхема зі змінним курсом).

У 16–18 ст. у більшості країн світу грошовий обіг базувався на срібному монометалізмі з поступовим зростанням ролі золота.

Біметалізм із законодавчим регулюванням вартості металів

Невідовзі після проголошення незалежності США (1776) у Сполучених Штатах на законодавчому рівні встановлено біметалізм із одночасною прив’язкою долара до срібла і золота.

Період біметалізму у США тривав з межі 18–19 ст. до 1873 [фактично] або 1900 [формально]). Срібні монети основних розмінних і обігових номіналів (дайм, 1/4 долара, 1/2 долара, один долар, в окремі роки також 1/2 дайма і 3 центи) відігравали значну роль у повсякденному готівковому обігу, а золоті монети (до 1933) — у великих розрахунках і накопиченні.

У періоди золотих лихоманок у Каліфорнії (1840-ві — 1850-ті) і на Алясці (кінець 1890-х) унаслідок відкриття й розробки великих покладів золота його вартість відносно срібла різко знижувалася, тоді як у 1870-х — 1880-х відбувався зворотній процес. Наслідком цього став дефіцит розмінних і обігових срібних монет. Він зумовив випуск золотих монет невеликих номіналів для дрібних розрахунків (золоті монети номіналом в 1 долар, 2,5 і 3 долари, а також локальні випуски золотих монетоподібних жетонів номіналом 1/2 і 1/4 долара у Каліфорнії) і масштабну емісію розмінних паперових грошових знаків (англ. fractional currency) номіналом від 3 до 50 центів.

Упродовж 1-ї половини 20 ст. у США зберігався формальний рудимент біметалізму — паралельний випуск окремих різновидів паперових грошових знаків, забезпечених золотом (золоті сертифікати) або сріблом (срібні сертифікати). Золоті сертифікати випускали до 1934 (вільний обмін на золото скасовано 1933), а срібні — до 1963 (з датою 1957; їхній обмін на срібло скасовано 1964 одночасно з припиненням карбування срібних монет номіналом у дайм і 1/4 долара). Золоті і срібні сертифікати 19 – сер. 20 ст. дотепер зберігають статус законного платіжного засобу, однак здебільшого є предметами колекціонування.

Крім США, упродовж Нового часу біметалізм із фіксованим співвідношенням вартості металів існував у країнах Латинського монетного союзу (Франція, Бельгія, Італія, Швейцарія, Австро-Угорщина, Іспанія, Греція та інші країни). У більшості країн союзу фактична прив’язка грошових одиниць до золота і срібла припинила діяти під час Першої світової війни, хоч обігові срібні і призначені для накопичення золоті монети продовжували карбувати й пізніше.

Останньою країною, яка остаточно відмовилася від біметалізму, є Швейцарія. Вона здійснювала карбування обігових золотих монет до 1947, а срібних — до 1967 (обігові срібні монети у 5 франків карбувалися також у 1969). Дизайн і розмір обігових мідно-нікелевих монет номіналом у 1/2, 1, 2 і 5 швейцарських франків не відрізняються від вигляду й розміру срібних монет часів біметалізму. Швейцарські срібні й золоті монети часів Латинського монетного союзу обов’язкові до прийому в банках Швейцарії за номіналом, хоча вартість металу в них перевищує їхню номінальну вартість. Розмінні й обігові срібні монети США часів біметалізму й золотого стандарту залишаються законним платіжним засобом. Золоті обігові монети США втратили цей статус у 1933.

Додатково

Золоті і срібні монети, карбовані після скасування біметалізму й золотого монометалізму, є об’єктами колекціонування або інвестицій, а не обіговими монетами. Їхня номінальна вартість, зазвичай, значно менша за реальну вартість металу, з якого виготовлено монету.

Література

1. Friedman M., Schwartz A. A Monetary History of the United States, 1867–1960. Princeton : Princeton University Press, 1963. 888 p.

1. Redish A. The Latin Monetary Union and the Emergence of the International Gold Standard // Monetary Regimes in Transition / Ed. by M. Bordo, F. Capie. New York : Cambridge University Press, 1993. P. 68–85.

1. Flandreau M. The Glitter of Gold. France, Bimetallism and the Emergence of the International Gold Standard, 1848–1873. Oxford : Oxford University Press, 2004. 343 p.

1. Kee-Hong B., Bailey W. The Latin Monetary Union: Some Evidence on Europe's Failed Common Currency // Review of Development Finance. 2011. № 1 (2). P. 131–149.

1. Матусевич К. М. Суперечності біметалізму: проблема паритету // Вісник соціально-економічних досліджень. 2018. № 1. С. 9–15.

Автор ВУЕ

С. І. Гірік

Покликання на цю статтю: Гірік С. І. Біметалізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біметалізм (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 25.07.2025