Бідо, Жорж
|
Бідо, Жорж (Bidault, Georges) | |
|---|---|
| Народження | 05.10.1899 |
| Місце народження | Мулен |
| Смерть | 26.01.1983 |
| Місце смерті | Камбо-ле-Бен |
| Місце поховання | Ла-Сель-ле-Борд |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | політичні науки, міжнародні відносини |
| Відзнака | Великий хрест Ордена Почесного легіону |
Бідо́, Жорж (фр. Bidault, Georges; 05.10.1899, м. Мулен, тепер регіон Овернь-Рона-Альпи, Франція — 26.01.1983, муніципалітет Камбо-ле-Бен, департамент Атлантичні Піренеї, регіон Нова Аквітанія, Франція) — державний діяч, прем’єр-міністр Франції (23.06–28.11.1946 як голова Тимчасового уряду і 28.10.1949–24.06.1950).
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї дрібних землевласників-католиків (кілька вихідців з його родини належали до католицького духівництва). 1916 закінчив єзуїтський ліцей Сен-Луї-де-Гонзаг.
Здобув фах історика в Паризькому університеті (Сорбонна), достроково завершив зі ступенем ліценціата (1918). Того ж року мобілізований до армії. Не брав участі в бойових діях, оскільки на час укладення перемир’я продовжував військову підготовку.
1919–1921 викладав у Піхотній школі в муніципалітеті Сан-Мексан, залишаючись на військовій службі.
1922–1925 продовжив навчання в Сорбонні, завершивши його ступенем агреже з історії й географії. 1926–1940 викладав історію в ліцеях міст Валансьєнна, Реймса й Парижа.
Політична діяльність
Наприкінці 1910-х долучився до християнсько-демократичного руху (вступив до Католицької асоціації французької молоді).
Упродовж 1920-х і 1930-х неодноразово виступав проти праворадикальної організації «Французька дія» (фр. Action française) та ідей націоналізму інтегрального Ш. Морраса на сторінках преси.
1931 вступив до Народно-демократичної партії. Від 1934 був автором передових статей католицької щоденної газети «L’Aube», здобув популярність як один із найавторитетніших католицьких політичних публіцистів. У статтях аналізував як теми внутрішньої політики, так і зовнішньополітичні питання, зокрема виступав проти нацизму в Німеччині.
У лютому 1940 вступив в армії добровольцем у званні сержанта. У червні 1940 потрапив у полон, звільнений у липні 1941. Мешкав на контрольованій урядом Ф. Петена частині Франції.
Упродовж подальших років працював учителем ліцею в м. Ліоні, паралельно брав участь у русі Опору. У лютому-квітні 1942 редагував підпільну газету «фр. Combat». З квітня 1942 очолював підпільне Бюро інформації і преси (фр. Bureau d’information et de presse). У травні 1943 став представником Народно-демократичної партії в Національній раді Опору, переїхавши з м. Ліона (неокупована зона Франції) до окупованого м. Парижа. Після арешту та смерті Ж. Мулена влітку того ж року очолив Національну раду Опору.
Був одним із лідерів повстання в м. Парижі у серпні 1944. Після визволення м. Парижа заснував політичну партію «Народно-республіканський рух», що перебувала на християнсько-демократичних позиціях.
1945 уперше обраний депутатом Установчих зборів Франції (переобраний на повторних виборах до Установчих зборів у червні 1946), обирався депутатом Національної асамблеї в листопаді 1946, 1951, 1956 і 1958).
У вересні 1944 — грудні 1946 — міністр закордонних справ у Тимчасовому уряді Франції (до січня 1946 — під керівництвом генерала Ш. де Голля).
У червні–листопаді 1946 поєднував посаду голови Міністерства закордонних справ із посадою голови Тимчасового уряду.
У січні 1947 — липні 1948 і січні 1953 — червні 1954 — міністр закордонних справ Франції.
Представляв Францію на переговорах щодо Статуту Організації Об’єднаних Націй. Від імені Франції підписав Дюнкеркський пакт 1947 із Великою Британією і Брюссельський договір 1948 про створення Західно-Європейського Союзу. Був прихильником створення Організації Північноатлантичного договору.
У жовтні 1949 — липні 1950 — прем’єр-міністр Франції.
У серпні 1951 — березні 1952 — міністр національної оборони в уряді Р. Плевена.
1953 висунутий кандидатом від Народно-республіканського руху на президентських виборах. Посів третє місце, набравши 14,12 % голосів.
Після приходу до влади Ш. де Голля і встановлення П’ятої республіки у Франції перебував у жорсткій опозиції до президента. Одним з основних приводів для цього було ставлення Бідо до війни в Алжирі 1954–1962 й можливості надання Алжиру незалежності.
1961 очолив напівпідпільну організацію «Національна рада Опору», близьку до терористичної організації «Таємна збройна організація» (фр. Organisation de l’armée secrète, OAS). Відповідно до виявлених після невдалого замаху на Ш. де Голля документів, імовірно, був причетний до замаху.
1962 позбавлений депутатського мандата й парламентського імунітету. 1963 емігрував до Бразилії. 1967 переїхав до Бельгії. Повернувся до Франції після амністії 1968.
Після відставки Ш. де Голля 1969 підтримав кандидатуру тимчасового в. о. президента Франції А. Поера на президентських виборах (програв Ж. Помпіду у другому турі).
Помер у муніципалітеті Камбо-ле-Бен. Похований у комуні Ла-Сель-ле-Борд, департамент Івлін, регіон Іль-де-Франс.
Визнання
Державні нагороди
- Орден Визволення (Франція, 1944).
- Великий хрест Ордена Алаутського трону (Марокко, 1945).
- Медаль «Легіон заслуг» (США, 1945).
- Великий хрест Ордену Почесного легіону (Франція, 1946).
- Медаль Опору (Франція, 1947).
Почесні наукові ступені
Почесний доктор права Університету Каліфорнії (1945).
Праці
- D’une résistance à l’autre. Paris : Presses du siècle, 1965. 382 p.
- Le point: Entretiens avec Guy Ribeaud. Paris : Éditions de la Table ronde, 1968. 342 p.
Література
- Dalloz J. Georges Bidault: biographie politique. Paris : L’Harmattan, 1993. 468 p.
- Bézias J.-R. Georges Bidault et la politique étrangère de la France (États-Unis, Europe, Proche-Orient), 1944–1948. Paris : L’Harmattan, 2006. 518 p.
- Tandonnet M. Georges Bidault: De la Résistance à l’Algérie française. Paris : Éditions Perrin, 2022. 358 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бідо, Жорж // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бідо, Жорж (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2024
