Бутервек, Фрідріх
Бу́тервек, Фрі́дріх Лю́двіг [ нім. Bouterwek, Friedrich Ludewig; псевд. Фердінанд Адріанов (нім. Ferdinand Adrianow); 15.04.1766, пос. Окер-на-Гарці, тепер у складі м. Гослара, земля Нижня Саксонія, Німеччина — 09.08.1828, м. Геттінген, земля Нижня Саксонія, Німеччина] — письменник, філософ, історик літератури, член-кореспондент Баварської академії наук (з 1808) та Прусської академії наук (з 1812), дійсний член Геттінгенської академії наук (з 1810) та ін. академій. Писав німецькою мовою.
|
Бутервек, Фрідріх (Bouterwek, Friedrich Ludewig) | |
|---|---|
| Псевдоніми | Фердінанд Адріанов |
| Народження | 15.04.1766 |
| Місце народження | Гослар |
| Смерть | 09.08.1928 |
| Місце смерті | Геттінген |
| Місце поховання | Геттінген |
| Alma mater | Геттінгенський університет імені Георга Августа |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | література, літературознавство, філософія |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї директора шахти. До 14 р. отримував приватну освіту. Репетитори прищепили любов до класичної літератури, зокрема творів Овідія та Горація. Після смерті батька (1780) продовжив навчання у м. Брауншвейгу (тепер земля Нижня Саксонія). Зацікавився історією давньої та нової літератури, вивченням мов (англійської, французької).
Студіював (1784–1787) право та філологію у Геттінгенському університеті (зокрема під керівництвом Х. Г. Гейне). Під впливом творчості Ф. Шиллера, Ж.-Ж. Руссо навернувся до письменства, пробував себе у поезії, літературно-філософських есе. Після завершення навчання був призначений до Ганноверського апеляційного суду.
Перші вірші опублікував у літературному журналі «Геттінгенський альманах муз» (нім. «Göttinger Musenalmanach»; 1787), під псевдонімом. Продовжив самостійне навчання та літературну творчість у м. Берліні.
Повернувся у м. Геттінген. Від 1791 (з перервами) читав лекції з філософії в Геттінгенському університеті, з 1797 — на посаді професора, з 1802 — ординарного (штатного) професора, яку обіймав до кінця життя. Займався літературною та філософською творчістю. Здобув чин придворного радника (1806).
Виховував трьох доньок і двох синів.
Літературна та літературознавча спадщина
Початок літературної діяльності пов’язують з публікацією поезій та сентиментально-психологічного роману «Граф Дономар» («Graf Donomar»; 1791–1792, т. 1–2; 1798–1800, т. 1–3). Автор збірки віршів (Геттінген, 1802), романів «Пауллус Септімій, або остання таємниця елевсинського жерця» («Paullus Septimius, oder das lezte Geheimniß des eleusinischen Priesters»; 1795), «Раміро» («Ramiro»; 1804) та ін.
Проте найбільшої відомості зажив фундаментальною 12-томною історико-критичною працею «Історія сучасної поезії та красномовства» («Geschichte der neuern Poesie und Beredsamkeit»; 1801–1819). У проєкті, здійсненому на замовлення університету, Бутервек проаналізував літературні традиції багатьох європейських країн, чому присвятив майже 20 років свого життя. Працю вважають одним із останніх універсальних компендіумів з історії літератури. Видання набуло резонансу і навіть захопленої реакції серед негерманських країн, літературу яких було включено (з-поміж надбань Західної Європи майже повністю були відсутні лише данська та шведська літератури). Частина його праці, присвячена історії іспанської поезії, була перекладена не тільки іспанською (Мадрид, 1828), а також англійською та французькою мовами. Це відкрило для європейців багату іспанську літературну спадщину, з її містицизмом, лицарськими мотивами, емоційністю, що були надзвичайно суголосні романтичним смакам тієї епохи. «Історію» характеризують як переважно ґрунтовний літературно-критичний звід, хоча цінність його різних частин неоднакова.
Опублікував 1818 збірку коротких есе «Малі твори» («Kleine Schriften») з автобіографією.
Філософська творчість
На думку досліників його спадщини, своє справжнє покликання Бутервек знайшов у філософському письменстві.
На початках перебував під сильним впливом ідей І. Канта, з яким був особисто знайомий (1793 навіть надіслав Канту конспект своїх перших лекцій за його філософською системою). Автор «Афоризмів друзям критики розуму згідно з кантівською доктриною» («Aphorismen, den Freunden der Vernunftkritik nach kantischer Lehre vorgelegt»; 1793), де у формі коротких виразів розкривав базові положення «Критики чистого розуму». Поряд із академічною діяльністю з викладання кантівської філософії в Геттінгені прагнув популяризувати ідеї Канта для ширшого читацького загалу, зокрема у філософсько-історичному романі «Пауллус Септімій, або остання таємниця елевсинського жерця». Замість сухого академічного трактату автор обирає художні засоби — роман написано у формі діалогу жреця Евфранора та молодого римлянина Пауллуса Септимія. Упродовж 10 ночей мудрець крок за кроком руйнує філософський скептицизм головного героя та веде його із «темряви» сумнівів до «світла» кантівського раціоналізму та вірного розуміння природи людського пізнання. Елевсинські містерії стають не просто тлом, але філософською метафорою духовного пробудження та здобуття вищого знання.
У подальшому захоплення кантіанством спадає, Бутервек перейшов на позиції критики формалізму та агностицизму кантівської доктрини, зокрема вказував на недостатнє розрізнення мислення та знання, мислення та існування, мислення й мислимого. У першій власне філософській праці «Ідеї щодо загальної аподиктики» (1799, т. 1–2) розпрацював свою філософську концепцію, яку назвав віртуалізмом (від лат. virtus — сила). Намагався переосмислити кантівську філософію й логіку на засадах психологізму; міркував про роль емпіричної самосвідомості, самоспостереження у пізнанні людиною себе як діяльної індивідуальності, волящої істоти; акцентував на реальності людського розуміння буття як самої підстави для мислення і мовлення. Висновки мислителя про безпосередню достовірність досвіду частково були натхненні ідеями Ф. Якобі (з яким Бутервек близько товаришував) про безпосереднє пізнання та інтуїцію. Остаточну концепцію віртуалізму та «поміркованого раціоналізму» (яку, втім, ніколи не вважав завершеною, а відкритою до нових ідей) він висвітлив у «Підручнику з філософських наук» (1813, т. 1–2) та «Релігії розуму» (1824). Розвинута Бутервеком концепція автономної сили духу резонувала із культом генія та яскравої, небуденної особистості в романтизмі.
Набутий літературний досвід став особливо запитаним для філософських студій та лекцій з естетики, які зажили виняткової популярності серед студентства Геттінгену. Праця «Естетика» (1806) ще за його життя витримала кілька перевидань. Охоплювали загальну теорію краси (яку Бутервек розглядав як первинну доаналітичну інтуїцію, що базується на трансцендентній ідеї краси), загальну теорію образотворчого мистецтва (як спосіб осягнення вищої реальності, інструмент духовного пізнання), поетику (вважав поезію теоретичною основою для всіх видів мистецтва завдяки її здатності найповніше виражати ідеї та емоції) та огляд історії поезії. На відміну від раціоналізму Просвітництва та кантівського апріоризму зосереджувався на емоційному досвіді людини та аналізі суб’єктивного естетичного переживання. Заклав фундамент для переосмислення естетики в річищі романтизму.
Залишив великий корпус рецензій, переважно у «Вчених нотатках Геттінгена». («Göttingische Gelehrte Anzeigen»), епістолярій, зокрема листування з Г. А. Бюргером, Ф. Г. Якобі, письменником і публіцистом Жан-Полем (справжнє ім’я — Йоганн Пауль Фрідріх Ріхтер; 1763–1825, тепер Німеччина).
Визнання
Бутервека вважають одним із найплідніших авторів перехідного періоду між епохою Просвітництва та романтизмом. Створений ним літературний, історико-критичний та філософський корпус праць, значуще вплинув на розвиток літературознавства, формування філософського ідеалізму у Німеччині (зокрема Ф. Шеллінга) та Італії, нових підходів у філософській естетиці та теорії мистецтва.
Компендіум «Історія сучасної поезії та красномовства» слугував путівником і довідником для багатьох європейських митців, чим допомагав формувати єдиний контекст європейського романтизму.
На думку В. Віндельбанда, віртуалізм Бутервека значуще вплинув на філософію волі А. Шопенгауера (який був його учнем у Геттінгенському університеті).
На будинку в м. Геттінгені, де мешкав діяч у 1815–1828, встановлено меморіальну дошку.
Праці
- Geschichte der Poesie und Beredsamkeit : in 12 Bd Göttingen : J.F. Röwer, 1801–1819.
- Aesthetics Wien ; Prag : Bey Franz Haas, 1807. 386 р. URL: https://archive.org/details/frbouterweksaest01bout/page/384/mode/2up
- Ideen zu einer allgemeinen Apodiktik. Repr. ed. Hildesheim : Georg Olms Verlag, 2006. 772 р.
Література
- Zeltner H. Bouterweck, Friedrich Ludewig (Pseudonym Ferdinand Adrianow) // Neue Deutsche Biographie : in 28 Вd. Berlin : Duncker & Humblot, 1955. Bd. 2. P. 492. URL: https://www.deutsche-biographie.de/gnd119249111.html#ndbcontent
- Brockmeier Р. Darstellungen der französischen Literaturgeschichte von Cl. Fauchet bis J. F. de Laharpe und F. Bouterwek. Berlin : Akademie Verlag, 1963. 287 р.
- Friedrich Ludwig Bouterwek (1766–1828): Leben – Werk – Wirkung / Ed by C.-F. Berghahn, G. Biegel, T. Kinzel. Hannover : Wehrhahn, 2026. 600 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бутервек, Фрідріх // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бутервек, Фрідріх (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.13.2026
