Бутаков, Олексій Іванович
Бутако́в, Олексі́й Іва́нович (рос. Бутаков, Алексей Иванович; 19.02.1816, м. Рига, тепер Латвія, за іншими даними — м. Кронштадт, тепер у складі м. Санкт-Петербурга, РФ — 28.06.1869, м. Швальбах, тепер земля Гессен, Німеччина; похований у м. Вісбадені, тепер земля Гессен, Німеччина) — мореплавець, географ, гідрограф, один із перших дослідників Аральського моря, контрадмірал флоту (з 1864), перекладач, письменник.
|
Бутаков, Олексій Іванович (Бутаков, Алексей Иванович) | |
|---|---|
| Народження | 19.02.1816 |
| Місце народження | Рига |
| Смерть | 28.06.1869 |
| Місце смерті | Швальбах |
| Місце поховання | Вісбаден |
| Alma mater | Морський кадетський корпус |
| Місце діяльності | Російська імперія |
| Напрями діяльності | служба на флоті, мореплавство, географія, гідрографія, література |
Зміст
Життєпис
Походив із дворянського (див. Дворянство) роду, народився у сім’ї військового моряка, капітан-лейтенанта (у майбутньому — віцеадмірала флоту).
Родина з 1831 мешкала в м. Миколаєві (після переведення батька на Чорноморський флот). Підлітком їздив із батьком у морські подорожі, захопився морською справою, вітрильним спортом.
Закінчив 1832 Морський кадетський корпус у м. Санкт-Петербурзі, здобув перше офіцерське звання мічмана. Був зарахований до офіцерського класу. Після випуску призначений вахтовим старшиною на корвет Балтійського флоту.
Від 1835 служив на різних судах Балтійського флоту (галера «Церера», фрегати «Уранія» (рос. «Урания») і «Беллона»). Здобув чин лейтенанта (1838). Від квітня 1838 призначений лейтенантом на фрегат «Кастор», пізніше — на одне з перших колісних парових суден — фрегат «Богатир» (рос. «Богатырь»).
1838–1839 зайнявся літературною творчістю. Публікував у російських журналах перші статті, повість «Три яхти» («Три яхты»), переклади творів Ф. Маріетта, Ч. Дікенса та інших.
1840–1842 як старший лейтенант брав участь у навколосвітньому плаванні на транспорті «Або» (Кронштадт — мис Доброї Надії — Камчатка — мис Горн — Кронштадт). Публікував нариси про подорож, зокрема в журналах «Записки гідрографічного департаменту» (рос. «Записки гидрографического департамента», № 9), «Вітчизняні записки» («Отечественные записки»; 1843–1844).
Служив 1846 під командуванням Ф. Беллінсгаузена на ескадрі з’єднаних дивізій на час маневрів у Фінській затоці. Того самого року призначений командиром вітрильної шхуни «Веселка» (рос. «Радуга»).
Очолив 1848–1849 Аральську гідрографічну експедицію — перше систематичне наукове вивчення маловідомої акваторії Аральського моря, включив до неї художником і картографом репресованого Т. Шевченка. Упродовж експедиції описав узбережжя Аралу, здійснив гідрографічні вимірювання глибин та берегів, відкрив і вивчив групу островів, зокрема о. Відродження (через обміління Аральського моря тепер півострів), провів астрономічні, метеорологічні, гідрологічні, топографічні та інші спостереження, збір зразків корисних копалин і флори. 1849 здобув чин капітан-лейтенанта; обраний членом Імператорського російського географічного товариства. Опублікував 1850 карту Аральського моря. Того самого року відряджений до Швеції замовити два судна для Аральської флотилії.
У 1850-х організував Аральське пароплавство, облаштував порт, а пізніше — верф (1854) для Аральської флотилії (забезпечувала військові перевезення, проводила гідрографічні розвідки, охороняла судноплавство). Подальші дослідження Аральського моря відбувалися одночасно з військовими діями Російської імперії за приєднання територій середньоазійських держав. Брав участь у військових операціях, відзначився під час штурму 1853 фортеці Ак-Мечеть (тепер м. Кизил-Орда, Казахстан). Здійснив походи річками Сирдар’єю та Амудар’єю, дослідив нижнє (1855) та середнє (1861–1863) русло Сирдар’ї, гирло й дельту Амудар’ї (1859).
Капітан 2-го рангу (з 1855). Очолив військовий загін під час придушення повстання казахів 1857 (за що удостоєний чину капітана 1-го рангу). У 1857–1859 здійснив низку вдалих походів проти хівського хана (див. Хівинський ханат), забезпечував підтримку російського посольства в м. Хіві. Брав участь у військових діях десанту біля м. Кунграда (1859, тепер Республіка Каракалпакстан, Узбекистан).
1860 відряджений до Великої Британії та США для замовлення двох залізних пароплавів, плавучого дока, баржі для Аральської флотилії. Вивчав новації морської справи та суднобудування на Заході.
Присвятив вивченню Аральського моря 15 років. Переведений 1863 на Балтійський флот. 1864 повернувся до м. Санкт-Петербурга, того самого року здобув чин контрадмірала та особливу пенсію.
Молодший флагман броненосної ескадри Балтійського флоту (1865); член артилерійського відділу Морського технічного комітету (1866). У липні — жовтні 1867 тимчасово виконував обов’язки ескадрмайора при імператорі Олександрі II.
Публікував статті у журналі «Морський збірник» (рос. «Морськой сборник»), наукових виданнях.
1869 у зв’язку із загостренням хвороби виїхав за кордон на лікування, де і помер. Похований на Російському цвинтарі у м. Вісбадені.
О. Бутаков і Т. Шевченко
На початку 1848 Бутаков був відряджений до м. Оренбурга (тепер РФ) для організації Аральської експедиції. Друзі Т. Шевченка (який на той час відбував заслання в Орській фортеці, служив рядовим у лінійному батальйоні) звернулися до Бутакова з проханням включити його до складу учасників, щоб тимчасово полегшити важкі умови служби. Клопотання Бутакова за Т. Шевченка до командира Окремого Оренбурзького корпусу було задоволено.
Експедиція вирушила до берегів Аральського моря 11.05.1848. Сухопутний перехід тривав понад 1 місяць до укріплення Раїм на р. Сирдар’ї. У кінці липня шхуни «Костянтин» (рос. «Константин») та «Микола» (рос. «Николай») вийшли в море для дослідження берегів Аралу. Т. Шевченко плив на «Костянтині», мешкав у каюті разом із Бутаковим. У листі до В. Рєпніної від 14.11.1849 характеризував його як «свого друга, товариша й командира», просив у разі зустрічі дякувати «за добре братське зі мною поводження», тепло згадував про нього в листах до Б. Залеського, С. Левицького (1814–1881; тепер РФ).
Після тривалої заборони писати й малювати Т. Шевченко у творчому піднесенні робив чимало малюнків, переважно краєвидів степу та узбережжя Аральського моря аквареллю, писав вірші. Створені ним 1848–1849 малюнки (понад 700, частину втрачено), крім художньої та історичної цінності, мали пізнавальне й документальне значення, точно фіксували місця, пов’язані з діяльністю експедиції. Серед творів цього періоду — акварель «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі» (щоправда, постать Бутакова зображено спиною до глядача; зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка). Цікавився астрономією, штурманською справою, брав участь у гідрографічних замірах, картографічній роботі. Під керівництвом Бутакова наносив обриси Аральського моря на карту. У листі до В. Жуковського 1850 Т. Шевченко характеризував Аральську експедицію як таку, що дала світовій науці чимало оригінального, нового, ще не баченого в Європі.
Після завершення експедиції, на прохання Бутакова, Т. Шевченка залишили для остаточного опрацювання матеріалів експедиції та фіксації на карті гідрографічних координат. Окрім першої карти Аральського моря (1850), до матеріалів експедиції залучено альбом Т. Шевченка з краєвидами берегів Аралу, який дістав схвальні відгуки.
Бутаков клопотав про підвищення Т. Шевченка до чину унтерофіцера. Після повернення до м. Санкт-Петербурга ініціював серед знайомих компанію за полегшення становища поета. Проте Т. Шевченка невдовзі заарештували за доносом (23.04.1850) через те, що «був допущений до недозволених йому дій» — писати, малювати, носити «партикулярний» (цивільний) одяг. 09.12.1850 Бутаков «за упущення в нагляді за рядовим Шевченком» дістав найсуворішу догану. Після закінчення слідства Т. Шевченка відправлено на 7 років до Новопетровського укріплення (тепер м. Форт-Шевченко, Казахстан). Перед Бутаковим на певний час зачинилися двері столичних учених аудиторій і редакцій: тільки через 3 роки після закінчення експедиції він зміг виступити з доповіддю у Російському географічному товаристві та публікувати статті. Не здобув і вищої нагороди Товариства — золотої медалі. Детальний опис берегів Аральського моря, складений Бутаковим, побачив світ лише 1872 (після смерті автора).
Визнання
Кавалер орденів Святого Володимира IV (1849) і ІІІ (1866) ступенів, Святої Анни ІІ ступеня з імператорською короною (1858), Святого Станіслава І ступеня (1868); іноземних орденів Пруссії, Швеції, Італії.
Почесний член Берлінського географічного товариства (з 1853).
За опис Аральського моря та гирла Амудар’ї здобув золоту медаль Лондонського королівського географічного товариства (1867). На честь дослідника названо мис і затоку в Аральському морі.
До 200-річчя від дня народження Бутакова (2016) в українських медіа вийшли статті, присвячені його ролі у біографії Т. Шевченка.
|
Додатково
- У родині Бутакових було 10 дітей — 5 синів (старший — Олексій) і 5 доньок. Чотири молодші брати Олексія стали морськими офіцерами, три з них здобули чин адмірала.
- Повертаючись після заслання, дорогою з м. Нижнього Новгорода до м. Москви, Т. Шевченко зустрів Бутакова з дружиною Ольгою Миколаївною у м. Володимирі, про що лишив запис у своєму щоденнику від 10.03.1858. Попросив залишити у них свої малюнки (в альбомі Бутакових було 12 малюнків Т. Шевченка; з деяких із них Ольга Миколаївна виконала офорти). Поет подарував О. Бутаковій примірник збірки «Кобзар», виданий у січні 1860.
- У листах 1849–1850 Т. Шевченко скаржився «на таке погане» Аральське море, «нудьгу ще наведе, прокляте», «яке погане! аж бридко згадувать!»; дивувався, що воно так захопило командира Аральської експедиції Бутакова, що той після одруження знову повернувся на Арал. Шевченкові належать рядки: «Прощай, убогий Кос-Арале! / Нудьгу заклятую мою / Ти розважав таки два літа. / Спасибі, друже!»
- Онук Бутакова — Олександр Бутаков — був полковником і начальником штабу Запорізької дивізії армії УНР.
Праці
- Дневные записки плавання А. И. Бутакова на шхуне «Константин» для исследования Аральского моря в 1848–1849 гг. Ташкент : Изд-во Академии наук УзССР, 1953. 52 с.
Джерела
- Шевченко Т. Г. До В. М. Рєпніної. 14 листопада 1849 // Зібрання творів : у 6 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 5. С. 49.
- Шевченко Т. Г. До А. І. Лизогуба. 9 травня 1848 // Зібрання творів : у 6 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 6. С. 47.
Література
- Мацапура М. І. Альбом Бутакова // Україна. 1961. № 15. С. 14–15.
- Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії 1814–1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. 2-ге вид., перероб. та допов. Київ : Вища школа, 1982. С. 159–179.
- Вихристенко В. «Він був мені другом, товаришем та командиром...» (До 200-річчя Тараса Шевченка) // Чорноморські новини. Одеса, 2014. № 14 (21485). 20 лютого. С. 3. URL: https://chornomorka.com/archive/21485/a-3521.html
- Тарахан В. Тарас Шевченко і Олексій Бутаков // Кримська світлиця. Сімферополь, 2016. № 8. 19 лютого. С. 11. URL: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16688
- Слободянюк О. Олексій Іванович Бутаков — начальник Аральської експедиції, мореплавець і дослідник // Країна знань. 2024. № 5. С. 12–15. URL: https://www.krainaz.org/202405/971-butakov
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бутаков, Олексій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бутаков, Олексій Іванович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.06.2026
