Бочковський, Ольгерд Іполит

Ольгерд-Іполит Бочковський.jpg

Бочко́вський, Ольге́рд-Іполи́т (01.03.1885, м. Долинська, тепер Кропивницького району Кіровоградської області, Україна — 09.11.1939, м. Прага, Чехія) — соціолог, політолог, етнолог, дослідник націй та націоналізмів, засновник націології.

Бочковський, Ольгерд Іполит

Народження 01.03.1885
Місце народження Долинська, Україна
Смерть 09.11.1939
Місце смерті Прага, Чехія
Напрями діяльності соціологія, політологія, етнологія

Життєпис

Батько, Аполлон Бочковський, походив із польського роду, мати Анна (в дівоцтві Раєвська) — з литовського. Навчався у Катеринославському реальному училищі (тепер м. Дніпро), пізніше — у Земському реальному училищі м. Єлисаветграда (тепер м. Кропивницький). Через інституційні обмеження (випускники реальних училищ у Російській імперії могли обирати тільки інститути господарського профілю) вступив до Лісового інституту в м. Санкт-Петербурзі, де навчався 1903–1905.

Восени 1905 виїхав до Австро-Угорщини: спершу до м. Кракова, у січні 1906 — до м. Праги. Причина еміграції була комплексною:

  1. участь у студентському та соціал-демократичному рухах;
  2. незадоволеність обмеженістю громадянських прав та свобод у Російській імперії;
  3. етнічна дискримінація.

У м. Празі продовжив навчання в Університеті Карла-Фердинанда (тепер — Карлів університет). У цей період зацікавився соціологією, долучився до української спільноти. Від 1909 співпрацював із київським часописом «Рада», вивчив українську мову. 1909–1911 видав чеською мовою працю «Ukrajinská otázka» («Українська справа»). Під час Першої світової війни тісно співпрацював із Союзом визволення України.

1908 познайомився з Т. Масариком, який справив великий вплив на становлення Бочковського як соціолога і спонукав до зацікавлення дослідженнями націй та націоналізмів. Ідеї Т. Масарика відіграли значну роль у становленні наукового методу та методології Бочковського.

1923 почав викладати курс соціології та націології в Українському вільному університеті в м. Празі (УВУ). Цього ж року отримав звання доцента соціології (габілітаційна робота «Проблема революції у світогляді Т. Г. Масарика»).

З 1924 на посаді доцента кафедри соціології Української господарської академії (УГА) у м. Подєбрадах викладав загальний курс соціології, націологію, націографію та започаткував соціологічний семінар. 1935 УГА ліквідовано, її спадкоємцем став Український технічно-господарський інститут (УТГІ), заснований 1932 як підрозділ УГА.

Із 1932 Бочковський був членом Української наукової асоціації (УНА), 1933–1934 очолював відділ права та суспільних наук. В УНА займався соціологічними дослідженнями, зокрема виголосив доповіді «Соціографія України, її проблематика та завдання», «Грушевський як соціолог».

Соціологічні погляди

Протягом життя займався соціологією націй та націоналізмів. Для окреслення цієї спеціальної соціологічної дисципліни запропонував назву «націологія».

Праці Бочковського поділяють на дві групи:

  1. описові роботи, присвячені національним рухам окремих народів: «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування», «Фінляндія та фінляндське питання» (обидві — 1916), «Боротьба народів за національне визволення. Націологічні нариси» (1932);
  2. теоретичні праці, в яких виклав власні узагальнення історичного матеріалу та положення власної націологічної теорії: «Національна справа. Статті про національне питання в зв’язку з сучасною війною» (1918; 1920), «Націологія й націографія як спеціальна соціологічна дисципліна для наукового досліду нації» (1927), «Національне пробудження, відродження, самоозначення» (1932), «Вступ до націології» (1934; 1937).

В описових працях використав і вибудував низку понять і теоретичних положень націології. У фокусі досліджень Бочковського — національні рухи поневолених народів: народів Російської імперії, ісландців, лужицьких сербів, каталонців та фламандців.

Ключові положення націології Бочковського

  • Нації є модерними (див. Модерн) соціальними утвореннями. Вони виникають на основі етносів (у термінології Бочковського — «народів»), але від останніх відрізняються існуванням національної самосвідомості, тобто усвідомленням членів нації, що вони належать до однієї нації. Нації виникають у модерну епоху — завдяки соціальним процесам, які уможливлюють появу національної самосвідомості.
  • Нації можна розділити на два типи — поневолені («нації-плебеї») та державні («нації-патриції»). Водночас поділ на історичні та неісторичні нації вважав хибним. По-перше, в цьому поділі істинним критерієм є не історія, а наявність державності. Поневолені та державні нації мають історичне минуле, але в першому випадку воно не задокументоване в історичних джерелах. По-друге, такий поділ містить оціночне судження, що неісторичні народи є нижчими від історичних, тобто не можуть претендувати на самостійну роль в історичному процесі.
  • Національні рухи проходять декілька етапів розвитку:
  1. культурний;
  2. етап економічного усамостійнення («доба господарського пробудження народу»);
  3. політичний.

На першому етапі йдеться про культурне самоозначення нації — як просвітницьку діяльність у народних масах, так і легітимацію існування нації перед іншими націями. На етапі економічного усамостійнення йдеться про економічний розвиток пригнобленої нації, формування повної соціальної структури (робітництво, міщанство, дрібна буржуазія). На політичному етапі національний рух висуває вимоги державної незалежності.

Націоналізми є двох видів — романтичний та нео- чи паннаціоналізм. Романтичний націоналізм у своїй сутності є демократичним і революційним. Паннаціоналізму притаманні культ війни та героїчної самопожертви в ім’я нації, культ держави, ідеологічний аморалізм. Бочковський вважав паннаціоналізм антигуманістичним та імперіалістичним. З іншого боку, він був переконаний, що паннаціоналізм є перехідною стадією в національних рухах — і з часом такі національні рухи зникнуть.

Джерела

  • Вибрані праці та документи : в 3 т. Київ : Україна модерна ; Дух і Літера, 2018–2020.

Література

  1. Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки : в 4 кн. 3-тє вид. Київ : Простір, 2009–2017.
  2. Ucraina magna : в 2 вип. / Гол. ред. В. Піскун. Київ : Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, 2016. Вип. 1. 448 с.
  3. Гирич І. Творчість націолога Ольгерда Бочковського та справа видання його спадщини // Українська біографістика. 2017. № 15. С. 43–57.
  4. Батаєва К., Бурлачук В., Головаха-Хікс І. та ін. Історія української соціології. Київ : Кондор, 2018. 390 с.

Автор ВУЕ

Д. Ю. Судин


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Судин Д. Ю. Бочковський, Ольгерд Іполит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бочковський, Ольгерд Іполит (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.06.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ