Борн, Макс

Борн, Макс (нім. Born, Max; 11.12.1882, м. Бреслау, нині м. Вроцлав, Польща — 05.01.1970, м. Геттінген, земля Нижня Саксонія, Німеччина) — фізик-теоретик, фундатор Геттінгенської школи фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики (1954), член Геттінгенської АН (з 1920), Королівського товариства Единбурга (з 1937), іноземний почесний член АН СРСР (з 1934), Лондонського королівського товариства (з 1939), а також Національної АН США, Американської академії мистецтв і наук, Данської королівської АН, Шведської королівської АН та ін. академій.

Борн, Макс (Born, Max)
Народження	11.12.1882
Місце народження	Вроцлав
Смерть	05.01.1970
Місце смерті	Геттінген
Alma mater	Геттінгенський університет імені Георга Августа
Напрями діяльності	кристалографія, динаміка кристалічної ґратки, термодинаміка кристалів, квантова теорія, кінетична теорія конденсованих газів і рідин, теорія відносності, атомна фізика, філософія та історія фізики

Життєпис

1907 закінчив Геттінгенський університет імені Георга Августа. 1915–1933 — професор Гумбольдтського університету Берліна, Франкфуртського та Геттінгенського університетів. Працював 1933–1936 у Кембриджському університеті. 1936–1953 очолював кафедру теоретичної фізики Единбурзького університету.

Від 1954 жив у м. Геттінгені.

Діяльність

Наукові дослідження присвячені динаміці кристалічної ґратки, термодинаміці кристалів, квантовій теорії, кінетичній теорії конденсованих газів і рідин, теорії відносності, атомній фізиці, філософії та історії фізики.

1912 разом із Т. фон Карманом (незалежно від П. В. Й. Дебая) визначив спектр власних коливань ґратки кристала. Показав, що він уміщує смуги оптичного та акустичного діапазонів (уявлення про фонони).

Розвинув новий підхід до визначення міжатомних і міжмолекулярних сил у кристалі, отримав нове співвідношення між константами пружності алмаза (1914).

Увів поняття енергії ґратки, дав опис її динамічних властивостей та електромагнітних взаємодій у кристалі (1915).

Спільно з І. Броді (1891; тепер Угорщина — 1944; тепер Німеччина) 1921–1922 провів дослідження термодинаміки кристалів.

Із К. Брестером 1924 уперше застосував теорію груп до молекул і кристалів.

Один із творців квантової механіки. Разом із В. Гайзенбергом та П. Йорданом 1925 розвинув матричний формалізм. 1926 дав статичну інтерпретацію хвильової функції (за ці роботи 1954 одержав Нобелівську премію).

Разом із Дж. Маєром (1904–1983; США) 1932 вирахував значення енергії ґраток різних кристалів.

Із М. Гепперт-Маєр 1933 дав новий виклад основ динаміки ґратки на базі квантової механіки, зокрема розглянувши також термодинаміку кристалів, рівняння стану кристалів, теорію поверхневих властивостей кристалів і міцності.

1940–1947 виконав дослідження, пов’язані з визначенням спектра коливань ґраток, викликаних дифузним розсіюванням рентгенівських променів і комбінаційним розсіюванням.

Разом із Х. Кунем (1919; Китай — 2005; Китай) 1954 розробив динамічну теорію кристалічних ґраток.

Запропонував спосіб розрахунку електронних оболонок атома. 1926 розвинув метод розв’язання задач зіткнення частинок, що базується на теорії збурень (борнове наближення). Разом із Н. Вінером 1926 увів у квантову механіку поняття оператора.

Із Р. Оппенгеймером 1927 розвинув теорію двоатомних молекул, із Л. Інфельдом (1898–1968; Польща) — феноменологічну модель класичної електродинаміки точкового заряду (1934).

Один із творців динаміки кристалічної ґратки, теорії рідин. Створив геттінгенську школу фізики, до якої увійшли Ю. П. Вігнер, В. Гайзенберг, В. Г. Гайтлер, П. Йордан, Л. В. Нордгейм та інші.

Визнання

Нобелівську премію з фізики здобув за «фундаментальні дослідження в квантовій механіці, особливо за статистичну інтерпретацію хвильової функції».

Нагороджений орденом «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (1959); медалями: Стокса від Кембриджського університету (1934), М. Планка (1948), Г’юза від Лондонського королівського товариства (1950); медаллю та премією Макдугалла — Брісбена, Ганнінгською ювілейною премією Вікторії (обидві нагороди — 1945, Единбурзьке королівське товариство), медаллю та премією Гутрі (1953).

Німецьке фізичне товариство та Лондонських інститут фізики заснували премію ім. Борна.

На честь ученого названо кратер на Місяці (1979), астероїд головного поясу 13954 Борн (13954 Born, відкрито 1990), Інститут нелінійної оптики і спектроскопії коротких імпульсів (заснований 1991 у м. Берліні).

Праці

Dynamik der Kristallgitter. Leipzig; Berlin : B. G. Teubner, 1915. 122 p.
Die Relativitätstheorie Einsteins und Ihre Physikalischen Grundlagen. Berlin : Springer, 1920. 242 p.
Der Aufbau der Materie. Drei Aufsätze über moderne Atomistik und Elektronentheorie. Berlin : Springer, 1922. 86 p.
Über Quantenmechanik // Zeitschrift für Physik. 1924. Vol. 26. P. 379–395.
Vorlesungen über Atommechanik : in 2 bd. Berlin : Springer, 1925–1930.
Elementare Quantenmechanik. Berlin : Springer, 1930. 434 p. (у співавт.)
Moderne Physik: Sieben Vorträge über Materie und Strahlung. Berlin : Springer, 1933. 272 p.
Optik: Ein Lehrbuch der elektromagnetischen Lichttheorie. Berlin : Springer, 1933. 591 p.

Література

Born G. V. R. The Born Family in Göttingen and Beyond. Göttingen : Institut für Wissenschaftsgeschichte; Termessos Verlag, 2002. 78 р.
Greenspan N. Th. The End of the Certain World: The Life and Science of Max Born. New York: Basic Books, 2005. 374 р.
Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
Briones S. B. Max Born. Madrid : Fundación Emmanuel Mounier, 2015. 122 p.
Max Born. Biographical // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/physics/1954/born/biographical/

Автор ВУЕ

Л. І. Даценко

Покликання на цю статтю: Даценко Л. І. Борн, Макс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борн, Макс (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2023

[Категорія:]]