Борну

Бо́рну, Ка́нем-Бо́рну — середньовічна ісламська монархія 14–19 ст. у регіоні Сахель Центральної Африки на межі територій сучасних Нігерії (основна частина), Чаду, Нігеру й Камеруну. В окремі періоди зона впливу держави охоплювала південні землі сучасних Алжиру й Лівії та північний захід сучасного Судану. Столицею держави спочатку було місто Нгазаргаму, а потім — Кука (Кукава).

Історична довідка

Борну утворилася близько 1380 внаслідок міграції на західний берег о. Чад правителя Омара I бен Ідріса (дата і місце народження невідомі — 1382, за іншими даними 1387, місцевість під назвою Демаґія, розташування не встановлено) з династії Сейфуа й еліти давньої держави Канем. Усна традиція виводить державну традицію Борну зі спадщини держави Канем, що існувала з 7–8 ст., через династичний зв’язок із нею. Спадкоємність двох державних утворень засвідчує використання спільного титулу правителя — «маї».

Правителю й султану Алі-Гаджі (кін. 15 ст.) вдалося повернути частину володінь Канем і її столицю Нджимі, відновивши для династії, яка правила Борну, її давні володіння. Попри це, столицею держави до 1809 залишалося м. Нгазаргаму на північному сході сучасної Нігерії (а згодом міста́ Кафела, Кукава, Діква). Економічна могутність Борну базувалась на контролі над транссахарськими торговельними шляхами (експорт солі й худоби). Найвищого розквіту імперія досягла у 16–17 ст. за правління султана Ідріса IV Алуми (1570, за іншими даними 1580; місце невідоме — між 1596 і 1617; район сучасного м. Майдугурі, тепер Нігерія). Держава занепала і припинила існування наприкінці 19 ст. внаслідок завоювань, спочатку суданського работорговця Рабіха аз-Зубайри (бл. 1842; тепер Судан — 1900; тепер Камерун), а потім французьких і британських військ. 1901 остаточно розділена між Великою Британією, Францією й Німеччиною (формально втратила суверенітет 1902).

Значення

Населення Борну сповідувало іслам суннітського толку (див. Сунніти). Історичне значення Борну полягає у формуванні стійкої ісламської цивілізаційної зони та розвитку державотворчих процесів у Центральній Африці.

Правонаступники Борну

Правонаступники Борну: емірат Борно, на чолі якого стоїть династія емірів (шеху) аль-Канемі, яка керувала суверенним еміратом Борно 1846–1902, а також емірати Діква і Бама, очолювані молодшими гілками тієї ж династії. Усі три емірати розташовано в межах штату Борно (Нігерія). Вони мають статус «традиційних держав» Нігерії, зберігаючи судову автономію згідно з нормами права звичаєвого, а також мають значний неофіційний вплив на життя регіону. Статус династії аль-Камені визнано на рівні законодавства штату. В уряді штату діє окреме міністерство у справах самоврядування місцевого й еміратів штату. Представники династії регулярно обіймають ключові урядові посади у штаті Борно.

Література

Hogben S. J., Kirk-Greene A. H. M. The Emirates of Northern Nigeria: A Preliminary Survey of their Historical Traditions. London : Oxford University Press, 1966. 638 p.
Gronenborn D. Kanem-Borno: A Brief Summary of the History and Archaeology of an Empire of the Central bilad al-sudan // West Africa During the Atlantic Slave Trade: Archaeological Perspectives / Ed. by Ch. R. DeCorse. London ; New York : Leicester University Press, 2001. P. 101–130.
Hiribarren V. A History of Borno: Trans-Saharan African Empire to Failing Nigerian State. London : Hurst & Company, 2017. 312 p.