Боннар, Андре

Боннáр, Андрé (фр. Bonnard, André; 16.08.1888, м. Лозанна, Швейцарія — 18.10.1959, там само) — філолог-еллініст, літературознавець, перекладач, громадський діяч. Писав і перекладав французькою мовою.

Боннар, Андре (Bonnard, André)
Народження	16.08.1888
Місце народження	Лозанна, Швейцарія
Смерть	18.10.1959
Місце смерті	Лозанна, Швейцарія
Alma mater	Лозаннський університет, Паризький університет
Місце діяльності	Швейцарія
Напрями діяльності	Філологія, елліністика, літературознавство, громадська діяльність, перекладацька діяльність

Життєпис

Народився у сім’ї викладача. Закінчив факультет літератури в Лозаннському університеті (бакалавр мистецтв), продовжив навчання у Паризькому університеті. 1910–1915 працював учителем у школі в м. Мюлузі (тепер регіон Гранд-Ест, Франція), викладав у класичному коледжі та гімназії м. Лозанни (1915–1928).

Майже три десятиліття (1928–1957) — професор грецької мови та літератури Лозаннського університету. Докторський ступінь здобув 1936 в Університеті Гренобля (Франція). Двічі (1932–1934 та 1942–1944) обіймав посаду декана факультету літератури.

Після Другої світової війни став переконаним пацифістом (див. Пацифізм). Роль Червоної армії у перемозі над нацизмом підсилила цікавість Боннара до СРСР: у цій державі він наївно вбачав втілення гуманістичних і антивоєнних ідеалів. Читав лекції з радянської літератури (1948), написав низку статей, які уславлювали соціалістичний режим: «Інтелігенція і Жовтнева революція», «До нового гуманізму» (обидві — 1948), «Ленін у Швейцарії» (1952). Був співініціатором і першим президентом (1949–1952) прорадянського Швейцарського руху прихильників миру (тепер Швейцарський рух за мир), учасником Всесвітніх конгресів прихильників миру в Парижі (1949) та Варшаві (1950), членом Всесвітньої ради миру (ВРМ, з 1950; міжнародна організація з антиімперіалістичними і антивоєнними гаслами, створена Радянським Союзом з метою просування своїх стратегічних і воєнних інтересів у ситуації холодної війни).

Засновник народного університету (1952), де читав лекції з літератури, мистецтва та історії.

Через прорадянські симпатії перебував під негласним наглядом швейцарської федеральної влади. 1952 заарештований дорогою до Берлінського конгресу ВРМ за обвинуваченням у шпигунстві на користь СРСР (за ст. 272 Швейцарського кримінального кодексу про загрозу зовнішній безпеці держави). «Справа Боннара» спричинила гучний політичний скандал і розділила громадську думку. Судовий процес відбувся 1954 з винесенням м’якого вироку: Боннара засуджено до 15 днів позбавлення волі умовно.

Через ці події був змушений піти з професорської посади до закінчення терміну, зіткнувся з ворожістю ближнього оточення. Обвинувачення завадило й отримати почесний статус після виходу на пенсію. Останні роки життя присвятив науковій діяльності.

Творчість

Творчість Боннара характеризують як «гуманістичний еллінізм». Він поєднував філологічний аналіз текстів з широким соціокультурним контекстом, звертався до питань розвитку полісів, інститутів демократії, рабства, ролі жінки в античному світі.

Автор понад 90 праць, частина з яких опублікована за кордоном (в Німеччині, Чехії, Великій Британії).

Серед відомих літературознавчих праць: «Боги Греції» («Les dieux de la Grèce»; 1944) — дослідження давньогрецької міфології та ключових постатей грецького пантеону на основі текстів античної літератури; «Поезія Сапфо» («La Poésie de Sapho»; 1948); «Трагедія та людина» («La tragédie et l'homme»; 1950), де антична трагедія перетворюється на гуманістичний маніфест — оспівує героя, що кидає виклик сліпій долі, фатуму, волі богів.

Перекладав лірику Сапфо, трагедії Есхіла і Софокла, промови Демосфена, уривки з творів Платона й Геродота. Серед його перекладів — «Прикутий Прометей» Есхіла (1928), «Антігон» (1938) і «Цар Едіп» (1946) Софокла, «Іфігенія в Авліді» (1942) та «Алкест» (1948) Евріпіда, «Агамемнон» Есхіла (1952), фрагменти діалогу «Сократ» Платона (1945) тощо.

Підсумком багаторічних досліджень Боннара стала фундаментальна праця «Грецька цивілізація» («Civilisation grecque»; 1954–1959, тт. 1–3). Висвітлив період від зародження грецького світу до його розквіту за часів еллінізму, від «Іліади» Гомера до філософії Епікура. Автор розмірковував над світовим значенням грецької культури; характеризував розвиток грецької цивілізації як реалізацію принципів гуманізму — прагнення удосконалити природу людини та покращити її життя, збільшити владу людини над природою та «утвердити й посилити свою людську суть». Використовував живу мову, уникаючи складної термінології, адресував книгу широкому колу читачів, що вплинуло на її популярність.

Нагороди і визнання

Лауреат Міжнародної Сталінської премії «За зміцнення миру між народами» (1954).

Реабілітований на батьківщині з кінця 1980-х — поч. 1990-х. Його ім’ям названа площа (1992) в м. Лозанні та одна з аудиторій Лозаннського університету (2004).

Вистави за перекладами А. Боннара вже за його життя йшли у театрах Лозанни, Оранжа, Парижа (зокрема в Комеді Франсез, театрі «Одеон»). Їх продовжують ставити на численних сценах Франції та франкомовної Швейцарії.

Праця «Грецька цивілізація» здобула світове визнання, перекладена десятками мов.

Праці

Les dieux de la Grèce. Lausanne : Mermod, 1944. 329 р.
La tragédie et l'homme. Neuchâtel : La Baconnière, 1950. 237 р.
Civilisation grecque : en 3 t. Lausanne : La Guilde du livre, 1954–1959.

Література

Hommage à André Bonnard // Etudes de Lettres. 1970. Série III. Т. 3. No 1. Р. 1–44.
Fornerod F. Lausanne: le temps des audaces. Lausanne : Payot, 1993. 446 p.
Gerhard Y. André Bonnard et l'hellénisme à Lausanne au XXe siècle. Vevey : l’Aire, 2011. 204 p.
Buclin Н. Les intellectuels de gauche. Critique et consensus dans la Suisse d'après-guerre (1945–1968). Lausanne : Antipodes, 2019. 525 р.