Болч, Емілі Грін

Файл:EmilyGreeneBalch.jpg

Болч, Е́мілі Грін (англ. Balch, Emily Greene; 08.01.1867, Джамейка-Плейн, у складі м. Роксбері, тепер район м. Бостона, штат Массачусетс, США — 09.01.1961, м. Кембридж, штат Массачусетс, США) — економістка, соціолог, політолог, суфражистка, лауреат Нобелівської премії миру (1946).

Болч, Емілі Грін (Balch, Emily Greene)
Народження	08.01.1867
Місце народження	Роксбері
Смерть	09.01.1961
Місце смерті	Кембридж
Alma mater	Гарвардський університет, Чиказький університет, Берлінський університет
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	економіка, політологія, соціологія

Відзнаки
Премії	Нобелівська премія миру

Життєпис

Народилася в сім’ї адвоката і вчительки. Була однією з перших випускниць коледжу Брін-Мар (1889), здобула там ступінь бакалавра. У межах європейської стипендії навчалася в Паризькому університеті (1890–1891) та підготувала дослідження «Громадська допомога бідним у Франції» (1893).

Після повернення з Європи 1891 стала соціальним співробітником Бостонського товариства допомоги дітям. Освоювала на практиці соціальну роботу у м. Нью-Йорку у колі послідовників журналіста Я. А. Ріїса (1849; Данія — 1914; США), відомого дослідженнями бідності у нью-йоркських нетрях. Восени 1892 стала однією з засновниць і першою керівницею соціального поселення Денісон-хаус у м. Бостоні. Захопилася профспілковим рухом і приєдналася до Федеральної спілки праці (1893).

Продовжила освіту з метою зайнятися викладацькою діяльністю. Вивчала етику в Гарвардському університеті (1893), політологію — в Чиказькому університеті (1895), економіку — в Берлінському університеті (1895–1896). Під час перебування в м. Берліні брала участь у засіданні Соціалістичного інтернаціоналу.

Після завершення освіти та повернення до США від 1896 викладала економічні науки в коледжі Веллслі; згодом професор політичної економії, політології та соціальних наук (1913–1918). Під час роботи в цьому закладі публікувала дослідження з питань імміграції, зокрема слов’янських громад у США.

Учасниця рухів за надання жінкам виборчих прав, расову рівність, контроль дитячої праці та підвищення заробітної плати. Одна із засновниць бостонського відділення Жіночої профспілкової ліги (1902).

Активно просувала різні реформи у сфері добробуту дітей, працювала в комісіях штату Массачусетс з питань промислової освіти (1908–1909) та імміграції (1913–1914), а також у раді міського планування Бостона (1914–1917).

Під час Першої світової війни разом із Л. Дж. Аддамс була лідеркою жіночого руху за мир. Болч і Л. Дж. Аддамс стали головними фігурами історичного Міжнародного конгресу жінок (1915) в м. Гаазі, що зібрав понад 1100 жінок з різних країн. Після конгресу вони сформували спеціальні делегації, які здійснили близько 35 візитів до лідерів європейських держав. Болч відвідала скандинавські країни, Нідерланди та Росію. У Норвегії вона мала майже двогодинну консультацію з королем. Коли США вступили у війну, антивоєнних активістів Л. Дж. Аддамс і Болч було названо небезпечними дисидентами. За протидію вступу США у Першу світову війну контракт Болч у коледжі Веллслі не було поновлено після 1918.

Відтоді цілковито присвятила свою діяльність боротьбі за мир. Брала участь у 2-му Міжнародному конгресі жінок (1919), на якому було засновано Міжнародну жіночу лігу за мир і свободу із штаб-квартирою в м. Женеві (Швейцарія). Обіймала посаду секретаря-скарбника цієї ліги (1919–1922; 1934–1935), від1936 до кінця життя була її почесним президентом.

Як представник Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу, брала участь у комісії, що досліджувала умови життя в окупованому Гаїті (1926). Звіт комісії «Окуповане Гаїті» (1927), редакторкою й авторкою значної частини якого вона була, рекомендував вивід американських військ і самоуправління острова.

Після приходу до влади у Німеччині А. Гітлера (1933) Болч через Міжнародну жіночу лігу за мир і свободу розгорнула масштабну кампанію з надання притулку єврейським біженцям, політичним дисидентам та антифашистам.

Цей досвід зіткнення з жахами нацизму змусив Болч переглянути свій абсолютний пацифізм. З початком Другої світової війни підтримала (на відміну від багатьох пацифістів) збройну боротьбу союзників проти нацистської Німеччини.

Болч надавала допомогу американцям японського походження, інтернованим у спеціальні табори. Засуджувала політику уряду США, спрямовану на беззастережну капітуляцію Японії (вважала, що це затягне війну і збільшить кількість жертв), подала президенту Ф. Рузвельту пропозиції про умиротворення. Пропонувала чітко окреслити прийнятні для союзників умови миру (зокрема, збереження інституту імператора як символу стабільності, що зрештою і було зроблено), щоб дати поміркованим колам в уряді Японії шанс вийти з війни дипломатичним шляхом.

У післявоєнні роки активно підтримувала заснування Організації Об'єднаних Націй.

Шокована бомбардуванням Хіросіми і Нагасакі, Болч стала однією з перших публічних постатей США, яка послідовно виступала за повну заборону ядерної зброї.

За часів маккартизму захищала свободу слова, виступала проти політичних репресій у США («полювання на відьом» та системи лояльності) та закликала до мирного співіснування й діалогу із СРСР задля уникнення Третьої світової війни. Публічно захищала науковців, яких звільняли з університетів за їхні переконання, закликала уряд США уникати мілітаризації економіки та шукати шляхи мирного співіснування двох супердержав.

Доробок

Одна із перших економістів і соціологів Америки. У її доробку — монографії, звіти, статті та публічні промови.

Відома співчутливим та ґрунтовним дослідженням словʼянських іммігрантів у Сполучених Штатах. Для підготовки праці «Наші співгромадяни — слов’яни» (1910), дослідження словʼянських іммігрантів, вона відвідала словʼянські громади різних міст і подорожувала до Австро-Угорщини, звідки приїхала більшість іммігрантів. Зокрема, побувала у селянських громадах Східної Галичини, Буковини та Закарпаття, щоб зрозуміти причини еміграції. Значна частина книги присвячена життю українських (русинських) мігрантів у Новій Англії, Пенсильванії та штатах Середнього Заходу. Дослідниця спростувала твердження про расову неповноцінність слов’ян, на яких ґрунтувалися вимоги щодо обмеження імміграції.

У дослідженнях імміграції Болч обґрунтовувала соціально-економічний потенціал інтеграції мігрантів у приймаючі суспільства, наголошувала на важливості доступу до освіти, ринку праці та громадянських прав як умов їхньої повноцінної соціальної участі. У праці «Біженці як активи» (1939) розглядала біженців не лише як об’єкт соціальної допомоги, але і як чинник економічного та інтелектуального розвитку, підкреслюючи їхній внесок у виробництво, професійну структуру та культурне життя приймаючих країн. Звертала увагу на ризики соціальної маргіналізації мігрантів у разі їхнього інституційного виключення, пов’язуючи обмеження соціальної мобільності з підвищенням рівня міжгрупової напруженості.

У дослідженнях міжнародних відносин розглядала конфлікти міжнародні як наслідок структурних соціально-економічних диспропорцій і недостатньої інтеграції між суспільствами, підкреслюючи значення міжнародного співробітництва у сфері міграційної політики, соціального захисту та економічної взаємодії для запобігання політичній нестабільності.

Застерігала від фашизму та критикувала західні демократії за неспроможність зупинити агресивну політику А. Гітлера та Б. Муссоліні.

У нобелівській лекції «До людської єдності, або Поза націоналізмом» (прочитана 07.04.1948) виступала проти страху як основи миру, підкреслювала роль практичної взаємодії (економічної, наукової та культурної).

Серед інших її праць: практичне дослідження дитячої злочинності «Посібник для використання у справах про неповнолітніх правопорушників та інших міноритарних осіб» (1895), навчальний посібник «Нарис економіки» (1899), бібліографічний та аналітичний огляд літератури і практичних методів дослідження урбаністики «Дослідження умов міського життя з особливим акцентом на Бостоні» (1903), політико-філософські праці «Підходи до Великого поселення» (1918) та «Єдина Європа» (1947) тощо.

Авторка збірки поезій «Диво життя» («The Miracle of Living», 1941) та збірки нарисів і роздумів «Прозові віньєтки» («Vignettes in Prose», 1952).

Повне архівне (мікрофільмове) автентичне зібрання всіх текстів Болч (від особистих щоденників з 1884 до останніх антиядерних маніфестів 1956) зберігається у Мирній колекції Свортмор-коледжу (штат Пенсильванія).

Нагороди та визнання

Лауреат Нобелівської премії миру (1946) «за багаторічну, невтомну працю на благо миру». Розділила перемогу з Дж. Моттом.

Пожертвувала свою частку призових грошей Міжнародній жіночій лізі за мир і свободу, Фонду національного пенсійного забезпечення та поліції Гаїті.

У січні 2026 у США відбулася серія публічних круглих столів та лекцій на тему «Емілі Грін Болч: Спадщина радикального мислення про мир», де актуалізувалось значення її соціологічних праць про міграцію та расизм.

Праці

Public Assistance of the Poor in France. Baltimore : American Economic Association, 1893. 179 p.
Our Slavic Fellow Citizens. New York : Charities Publication Committee, 1910. 536 p.
Approaches to the Great Settlement. New York : B. W. Huebsch, 1918. 351 p.
Beyond Nationalism: The Social Thought of Emily Greene Balch / ed. by M. M. Randall. New York : Twayne Publishers, 1972. 260 p.

Література

Randall M. M. Improper Bostonian: Emily Greene Balch, Nobel Peace Laureate, 1946. New York : Twayne Publishers, 1964. 475 p.
Opfell O. S. The Lady Laureates: Women Who Have Won the Nobel Prize. Metuchen, N. J. : Scarecrow Press, 1978. 265 p.
Abrams I. The Nobel Peace Prize and the Laureates: An Illustrated Biographical History, 1901–1987. Boston : G. K. Hall & Co., 1988. 270 p.
Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Кн. 1. / Пер. с англ. Москва : Прогресс, 1992. 775 с.
Gwinn K. Emily Greene Balch: The Dynamic of a Pacifist Life. Chicago : University of Illinois Press, 2010. 264 p.
Dimand R. W. Emily Greene Balch, Political Economist // American Journal of Economics and Sociology. 2011. V. 70, № 2. P. 464–479.
Plastas M. A Band of Noble Women: Racial Politics in the Women’s Peace Movement. Syracuse, N. Y. : Syracuse University Press, 2011. 322 p.
Bingham C. Courageous Women of the Peace Movement. London : Amberley Publishing, 2014. 192 p.
Stiehm J. H. Champions for Peace: Women Winners of the Nobel Peace Prize. 3rd ed. Washington : Rowman & Littlefield / Bloomsbury, 2018. 254 p.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Болч, Емілі Грін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болч, Емілі Грін (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.07.2026