Божко, Людмила Федорівна

Божко́, Людми́ла Фе́дорівна (у заміжжі — Божко-Лацанич; 21.08.1941, м. Полтава, тепер Україна) — оперна та концертно-камерна співачка (колоратурне сопрано), педагог, народна артистка України (з 1981).

Божко, Людмила Федорівна
Народження	21.08.1941
Місце народження	Полтава
Alma mater	Національна музична академія України
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Життєпис

Народилася в сім’ї залізничника. Батько під час Другої світової війни в евакуації працював у м. Арзамасі (тепер Нижньогородська область, РФ) начальником пункту технічного огляду вагонів. Після повернення з евакуації родина мешкала у м. Гребінка, де батько очолював (з 1946) залізничне депо. Навчалася у середній школі у цьому місті. З дитинства захоплювалася співом (у сім’ї всі співали).

Закінчила з відзнакою Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (1965; тепер Національна музична академія України) за спеціальністю «сольний спів», клас З. Гайдай.

Солістка Львівського театру опери та балету імені І. Франка (1965–1968; тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).

У ці ж роки співпрацювала з вокально-інструментальним ансамблем «Веселі скрипки», створеним у м. Львові М. Скориком.

Солістка Великого театру СРСР (1968–1975; тепер Державний академічний Великий театр Росії).

Після одруження з диригентом І. Лацаничем (1935–2003; тепер Україна), який тоді обіймав посаду головного диригента Львівського театру опери та балету імені І. Франка, повернулася до м. Львова та була солісткою цього театру (1975–1999).

Водночас займалася педагогічною діяльністю. Викладала у Львівському музично-педагогічному училищі імені Ф. Колесси (з 1975). Працює на кафедрі сольного співу Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка): викладач (з 1985), доцент (з 1992), професор, завідувач кафедри (2012–2022), викладач сольного співу (з 2022).

==Творчість==

У репертуарі співачки понад 40 оперних партій. Вирізнялась легким, сріблястим голосом, досконалою колоратурною технікою та артистизмом. Для співачки найхарактерніше ліричне амплуа, виконувала також лірико-драматичні партії. Завжди працювала над роллю, вивчала документи, літературу, джерела. У творчості поєднувала надбання київської та львівської вокальних шкіл.

Під час навчання в консерваторії виконувала чотири оперні партії: Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Мавка («Лісова пісня» В. Кирейка), Марфа («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Таня («Таня» Г. Крейтнера). Брала участь у спектаклях оперної студії Київської консерваторії, підготувала кілька концертних програм.

Дебютувала в Львівському театрі опери та балету імені І. Франка в партії Джильди в опері «Ріголетто» Дж. Верді. Виконувала провідні партії репертуару театру: Віолетта, Дездемона, Леонора («Травіата», «Отелло», «Сила долі» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччині), Олімпія («Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, Іоланта в однойменній опері П. Чайковського. Співала в операх сучасних композиторів України: Гафійка («Багряні зірниці» С. Жданова), Люба Шевцова («Молода гвардія» Ю. Мейтуса), Настка («У неділю рано...» В. Кирейка).

У Великому театрі дебютувала партією Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні). Виконувала також партії: Людмила («Руслан та Людмила» М. Глинки), Марфа («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Сюзанна («Весілля Фігаро» В. А. Моцарта), Віолетта («Травіата» Дж. Верді) та інші.

Гастролювала разом з театром у містах Росії, Італії, Чехословаччини, Куби, Польщі. Партнерами на сцені були І. Архипова, О. Образцова (1939, Росія — 2015, Німеччина), Є. Нестеренко, В. Атлантов (нар. 1939; тепер РФ), Т. Синявська. Співпрацювала з режисером Б. Покровським (1912 — 2009; Росія), диригентами Г. Рождественським, Б. Хайкіним.

Після повернення до м. Львова співала лірико-драматичні партії зарубіжних і вітчизняних композиторів. Серед партій: Адіна («Любовний напій» Г. Доніцетті), Лейла («Шукачі перлів» Ж. Бізе), Наташа («Війна і мир» С. Прокоф’єва), Паміна («Чарівна флейта» В. А. Моцарта) та інші. З-поміж партій класичного та сучасного українського репертуару: Мавка («Лісова пісня» В. Кирейка), Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Анна («Украдене щастя» Ю. Мейтуса), Орися («Олеська балада» Б.-Ю. Янівського), Ханако («Ріхард Зорге» Ю. Мейтуса) та інші.

Крім партій у театрі, виступала як камерна співачка, брала участь у концертах, зокрема у тематичних вечорах, декадах українського мистецтва в республіках СРСР. У концертному репертуарі співачки твори Й. С. Баха, Г. Генделя, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Р. Штрауса, М. Глинки, С. Рахманінова, О. Даргомижського, П. Чайковського, С. Танєєва, а також українських композиторів М. Лисенка, О. Нижанківського, Д. Січинського, К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича, Є. Козака (1907–1988; тепер Україна), Ф. Надененка (1902; тепер РФ — 1963; тепер Україна), Б. Фільц (1932–2021; Україна).

Здійснила записи на грамплатівки та фондові записи окремих партій та фрагментів із опер: Люсі («Телефон» Дж. Менотті), Ксеня, Дзвінка («Довбуш» С. Людкевича), Орися («Олеська балада» Б.-Ю. Янівського), Вона («Ніжність» В. Губаренка), а також арій та романсів зарубіжних і українських композиторів.

Знялася у телевізійному фільмі-концерті «Серед шумного балу…» (1972, режисер О. Мачерет).

Як педагог розробила спеціальний курс, підготувала хрестоматійну збірку українських романсів, співаних у класі З. Гайдай. Серед її випускників — лауреати та дипломанти міжнародних конкурсів, солісти провідних театрів.

Упорядкувала книгу спогадів і матеріалів про диригента І. Ласанича.

Нагороди

Лауреат Республіканського конкурсу вокалістів (1964).

За високохудожнє виконання духовної музики та заслуги перед Українською православною церквою (в єдності з Московським патріархатом) нагороджена орденом Святого Архистратига Михаїла (1999).

Праці

Незабутній друг : Спогади. [Про народну артистку СРСР З. М. Гайдай] // Музика. 1989. № 4. С. 22–23.
Український романс : навч. посібник-хрестоматія. Львів : Українські технології, 2005. 180 с.
Згадаймо, братія моя… : Спогади, статті, матеріали [про видатного диригента Ігоря Лацанича] / [Упор. Божко Л. Ф., ред. Тороповський М. М.]. Львів : Проман, 2011. 262 с.

Література

Тольба В. Маленькі нотатки про велику артистку // Музика. 1972. № 4. Липень–серпень. С. 22.
Божко-Лацанич Людмила Федорівна // Мистецтво України : Біографічний довідник. Київ : Українська енциклопедія, 1997. С. 73.
Терещенко А. Божко Людмила Федорівна // Українська музична енциклопедія. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського, 2004. Т. 1. С. 235. URL : https://musicinukrainian.wordpress.com/wp-content/uploads/2020/11/ukrainska_muzychna_entsyklopediia_tom_1.pdf
Калин Р. Її кредо — постійно шукати і співати завжди на відмінно // Солоспів. 2011. № 4. Вересень–жовтень. С. 5–6. URL : https://lnma.edu.ua/wp-content/uploads/2015/10/Solospiv_04-2011.pdf
Тороповський М. Одвічний сад божественних пісень : портрет народної артистки України, професора Людмили Божко. Львів : Сполом, 2013. 142 с.
Калин Р. Віхи творчості Людмили Божко в діалозі вокальних культур // Наукові записки. Серія : Мистецтвознавство. 2017. № 1. Вип. 36. С. 107–113. URL : http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/8222/1/Kalyn.pdf

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Божко, Людмила Федорівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Божко, Людмила Федорівна (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.01.2026