Бетлінгк, Отто фон

Бе́тлінгк, О́тто фон (нім. Böhtlingk, Otto von; 11.06.1815, м. Санкт-Петербург, тепер Росія — 01.04.1904, м. Лейпциг, Німеччина) — лінгвіст-санскритолог, тюрколог.

Бетлінгк, Отто фон (Böhtlingk, Otto von)
Народження	11.06.1815
Місце народження	Санкт-Петербург
Смерть	01.04.1904
Місце смерті	Лейпциг
Alma mater	Санкт-Петербурзький університет
Місце діяльності	Росія, Німеччина
Напрями діяльності	лінгвістика, санскритологія, тюркологія

Життєпис

Народився в сім’ї німецьких дворян. Його предки переселилися в Росію 1713. Батько вченого — комерсант Н. Д. Бетлінгк (1773–1839) був сином cанкт-петербурзького банкіра Л. Ф. Бетлінгка (1727–1800).

Упродовж 1822–1829 навчався в німецькій школі «Петришуле» (St. Petri-Schule, м. Санкт-Петербург, Росія), потім — у Дерптській гімназії (існувала до 1918, тепер Тарту, Естонія). Вищу освіту здобував у Санкт-Петербурзькому університеті, де 1833–1835 вивчав санскрит, арабську й перську мови, а також філологію класичну. Навесні 1835 вирушив на навчання до м. Берліна, відвідував лекції засновника порівняльно-історичної лінгвістики Ф. Боппа. Тоді ж почав вивчати практичний санскрит в А. В. Шлегеля, який очолював кафедру індології в Боннському університеті.

1838 заочно захистив дисертацію в Гіссенському університеті (тепер Гіссенський університет імені Юстуса Лібіха) про граматику Паніні. 1842 запрошений до Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук як ад’юнкт, 1845 обраний екстраординарним, а 1855 ординарним академіком.

1849–1868 був директором академічної друкарні, яка мала спеціальну майстерню набору санскритом із власними друкованими літерами й ливарними формами.

З 1860 — дійсний статський радник, 1875 отримав титул таємного радника і спадкове дворянство.

Після виходу на пенсію (за станом здоров’я) 1868 переїхав до Німеччини — спочатку в м. Єну, 1885 — у м. Лейпциг, де мешкав до кінця життя. У м. Єні вів активну наукову діяльність, спілкувався з провідними лінгвістами та санскритологами Німеччини, серед яких К. Каппеллер (1840–1925; Німеччина), П. фон Брадке (1853, тепер Росія — 1897, тепер Німеччина) та Л. фон Шредер (1851; тепер Естонія — 1920; тепер Австрія). У м. Лейпцигу підтримував тісний науковий контакт із санскритологом і кельтологом Е. В. О. Віндішем (1844–1918; Німеччина).

Діяльність

Увійшов в історію гуманітаристики як санскритолог. Працею його життя були німецько-санскритські словники, укладені разом з Р. фон Ротом, — «Sanskrit-Wörterbuch» (1855–1875), відомі під назвою «Великий Петербурзький словник» (у 7-ми томах); скорочену версію опубліковано 1879–1889. Під час укладання словника вчений використовував пам’ятки санскритської словесності (зокрема Веди), зіставляв вживання слів у текстах різного часу й різних жанрів, на підставі цього встановлював найточніше значення слова. Словникові статті побудовані за історико-хронологічним принципом — спочатку подано перше й основне значення, а потім його розвиток у різних текстах.

1840 у м. Бонні опублікував граматику Паніні «Аштадг'яї» (санскр. Aṣṭādhyāyī, «Восьмикнижжя»), 1846 — граматику Вопадеви «Муґдгабодга» (Mugdhabodha, «Повчання дурня») з поясненнями до неї, 1847 — словник санскритських синонімів індійського граматиста-лексикографа Гемачандри «Абгідгана-чінтамані» (санскр. Abhidhāna-cintāmaṇi-kośa). 1842 побачив світ переклад твору Калідаси «Абгіджнян-Шакунтала» (санскр. Abhijñānaśākuntalam, «Впізнання Шакунтали»), що започаткував вивчення індійської драми в Німеччині. 1877 переклав німецькою п’єсу Шудраки «Мриччхакатіка» (санскр. Mṛcchakaṭikam, «Глиняний візок»).

Був поціновувачем і збирачем індійського фольклору. 1863–1865 опублікував «Індійські прислів’я», 1845 — «Санскритську хрестоматію», до якої залучив дидактичні твори різних жанрів.

Критично ставився до санскритської літератури, цікавився її мовними особливостями, а не філософсько-релігійним сенсом.

1889 видав переклад німецькою мовою «Бригадараньяка-упанішади» (санкср. Bṛhadāraṇyaka Upaniṣad, «Великі таємні лісові вчення») та «Чхандог'я-упанішади» (санскр. Chāndogya Upaniṣad).

Займався питаннями тюркології. Написав німецькою мовою фундаментальну працю з граматики мови якутів («Über die Sprache der Jakuten», 1851, м. Санкт-Петербург, Росія). Започаткував порівняльне вивчення тюркських мов. Сучасна якутська орфографія значною мірою успадкувала розроблений ученим алфавіт (на основі російської графіки). До його доробку також належать праці з граматики російської мови та статті про мову ромів.

Визнання

Нагороджений орденами Св. Станіслава ІІ ступеня (1855), Св. Анни ІІ ступеня (1859), Св. Володимира ІІІ ступеня (1864), орденом «За заслуги».

1862 — міжнародний член Американського філософського товариства.

1894 — почесний член Санкт-Петербурзької академії наук (тепер Російська академія наук).

Праці

Über die Sprache der Jakuten: Grammatik, Text und Wörterbuch, Die Kaiserliche Akademie der Wissenschaften. St. Peterburg : Buchdruckerei der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, 1851. 484 p.
Sanskrit Wörterbuch : in 7 bd. St. Petersburg : Kaiserliche Akademie der Wissenschaften, 1855–1875.
Indische sprüche. Sanskrit und deutsch : in 3 th. St. Petersburg : Kaiserliche Akademie der Wissenschaften, 1870–1873.
Sanskrit-Wörterbuch in kürzerer Fassung : in 7 bd. St. Petersburg : Kaiserliche Akademie der Wissenschaften, 1879–1889.

Література

Whitney W. D. Böhtlingk's Upanishads // The American Journal of Philology. 1890. Vol. 11. P. 407–439.
Stache-Weiske A. «...für die Wissenschaft, der ich von ganzer Seele lebe». Otto Böhtlingk (1815–1904): ein Gelehrtenleben rekonstruiert und beschrieben anhand seiner Briefe. Wiesbaden : Harrassowitz Verlag, 2017. 583 p.
Лукин О. В. Работал сознательно для будущих поколений»: академик О. Н. фон Бётлингк и развитие сравнительно-исторического языкознания в XIX веке // Верхневолжский филологический вестник. 2022. № 1 (28). С. 118–124.

Автор ВУЕ

Ю. С. Філь

Покликання на цю статтю: Філь Ю. С. Бетлінгк, Отто фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бетлінгк, Отто фон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.02.2024