Белз

Герб міста

Прапор міста

Княжий Белз

Міська ратуша

Белз — місто Червоноградського району Львівської області України.

Зміст

1 Географічне положення
2 Історична довідка
3 Населення
4 Клімат
5 Господарство
6 Освіта, наука, культура
7 Релігія
8 Відомі постаті
9 Література
10 Автор ВУЕ

Географічне положення

Розташовано в західній частині області, за 3 км від українсько-польського державного кордону, на річках Солокії та Річиці (ліва притока річки Солокії, басейн Вісли).

Відстань до м. Червонограда — близько 12 км, до м. Львова — близько 70 км.

Територія — 5,85 км².

Історична довідка

Уперше згадано в літописі «Повість минулих літ» під 1030, у зв’язку з військовим походом Ярослава І Мудрого проти польського короля. Дискутуються версії про давньоруське та кельтське походження назви.

У 12–13 ст. — столиця удільного Белзького князівства. Першим князем став Всеволод Мстиславич (1170–1195). Династiя Всеволодичiв правила у м. Белзі до 1234. Приєднано до Галицько-Волинського князівства. У другій половині 13 ст. Белз належав Леву Даниловичу.

1377 місто перейшло під владу Опольського князівства, цього ж року отримало Магдебурзьке право (повторно — 1509).

Від 1462 — центр воєводства у складі Речі Посполитої.

1590 у м. Белзі відбувся перший з’їзд руських єпископів, резолюція якого лягла в основу Берестейської церковної унії 1596.

Після першого поділу Польщі (1772) — у складі Східної Галичини перейшло під владу Габсбургів (з 1867 — Австро-Угорщина), втратило адміністративні функції.

На середину 19 ст. зі збільшенням єврейського населення — штетл, один із центрів хасидизму з осідком рабинів. У Першу світову війну місто було практично зруйнувано. 01.11.1918–27.01.1919 — повітовий центр Західноукраїнської Народної Республіки. З 1919 — під владою Польщі.

1939 з початком Другої світової війни окуповано. 1942 винищено всіх мешканців-євреїв (див. Голокост).

1944 м. Белз увійшло до складу Польської Народної Республіки (ПНР). За договором між СРСР і ПНР від 15.02.1951 про обмін ділянками державних територій Белз передано Радянському Союзу і включено до складу УPCP.

1951–1962 — центр Забузького району. 1963–2020 — у складі Сокальського району.

2001 рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний історико-культурний заповідник у місті Белзі.

Населення

Загальна кількість населення (2019) — 2 267 осіб, густота — 403,25 особи/км².

До середини 19 ст. більшість населення становили русини, близько 20 % — євреї та поляки (В. Кубійович, оцінка). 1859–1939 єврейська громада охоплювала до 60 % мешканців. 1939 більшість євреїв залишили місто, решта загинули внаслідок Голокосту.

У середині 20 ст. разом зі зміною державних кордонів відбувалося і виселення етнічних груп: 1947 (коли м. Белз увійшло до складу Польщі) — українців, 1951 (до складу УРСР) — поляків. Склад населення моноетнічний: 97,5 % — українці, 1,7 % — росіяни (2001, перепис).

Населення зменшується, зокрема через трудову міграцію.

Клімат

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — -4,2 °С, липня — +18,2 °С. Середньорічна кількість опадів — близько 560–640 мм, найбільше опадів випадає влітку.

Господарство

На території міста діють промислове підприємство «Технікс» (виробництво лужних акумуляторів), будівельна організація, маслозавод, млин, борошномельний завод, 2 деревообробні цехи.

Є залізнична станція.

В околицях м. Белза залягає потужне родовище кам’яного вугілля «Тяглівська перспектива».

Освіта, наука, культура

Діють загальноосвітня школа, школа мистецтв, професійно-технічне училище, лікарня й поліклініка. Є Будинок народної творчості, Народний дім.

На території Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі знаходяться: пам’ятка археології національного значення — городище літописного міста Белза, 10–13 ст.; пам’ятки архітектури національного значення: комплекс церкви Святої Параскеви 18–19 ст. (дерев’яна церква і дзвіниця), ансамбль монастиря сестер-домініканок 17–18 ст. (костел Святого Миколая і монастирські приміщення), вежа-каплиця Снопковських 1606; пам’ятки архітектури, археології, історії, монументального мистецтва місцевого значення, зокрема комплекс сакральних споруд урочища Замочок, руїни домініканського монастиря 16–20 ст., міська ратуша, місце єврейського релігійного центру 19 ст.

Діє історико-краєзнавчий музей. У приміщенні вежі-каплиці організовано виставковий зал; на вежі відновлено рідкісні фрески 17 ст. Є кінотеатр, доросла і дитяча бібліотеки.

Збережено оригінальну галицьку дерев’яну забудову.

Розвивається туристичну галузь, розроблено краєзнавчі маршрути. 2008 укладено договір із гміною Белжець (Польща) про співпрацю у сфері туризму; 2008–2009 створено міжнародний транскордонний маршрут «Белз — Белжець» протяжністю понад 100 км.

Щорічно проводять Міжнародний фольклорний фестиваль «Белзька брама».

Релігія

З кінця 14 ст. у місті діяла єврейська громада. Тут зародився белзький напрям хасидизму, центр якого тепер діє в Ізраїлі. У місті поховано рабина Соломона Роках (1779–1855), засновника династії хасидських цадиків. Його могила та інші поховання на старому єврейському цвинтарі 17–20 ст. є місцем паломництва хасидів з Ізраїлю, Великої Британії, США, Бельгії. Під час Другої світової війни знищено Велику синагогу.

Споруджено меморіал, присвячений містянам — жертвам Голокосту.

Діють релігійні громади Української православної церкви, Української греко-католицької церкви.

Із міста походить Белзька свята ікона Богородиці (відома як Ченстоховська Божа Матір), яку вважають чудотворною. З 2011 відбуваються піші прощі з м. Белза до Ясногорського монастиря в м. Ченстохова (Сілезьке воєводство, Польща), де зберігається образ.

2020 відзначено 430-річчя Белзької передсоборової зустрічі з укладання Берестейської унії.

Відомі постаті

У місті народилися: філолог, природознавець і громадський діяч І. Верхратський; художник Т. Яхимович; співачка М. Жарська (1891–1972).

Література

Чачковський Л. Княжий Белз. Львів : Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1936. 20 с.
Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року. Нью-Йорк; Торонто : Об’єднання Надбужанців, 1989. 165 с.
Бевз М. Студії архітектурно-містобудівельного розвитку міста Белза 11–20 ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 2002. Ч. 12. С. 30–67.
Карпинець І. Белз і Белжчина під Австрією (1772–1918). Львів : Євросвіт, 2003. 134 с.
Войтович Л. Белзькі князі // Белз і Белзьке земля. 2004. Вип. 1. С. 74–77.
Косів М. Місто Белз. Львів : Каменяр, 2005. 63 с.
Бойко О., Слободян В. Розвиток та формування урбаністичної структури Белза. На основі іконографічних та архівних досліджень // Белз і Белзька земля. 2006. Вип. 2. С. 140–166.
Бойко О., Слободян В. Королівське місто Белз. Державний історико-культурний заповідник. Чернівці : [б. в.], 2008. 20 с.
Калиш О. Белз — місто князівської слави і безцінних пам’яток // Наша спадщина. 2015. № 2 (4). С. 3–10.