Бек, Юзеф

Бек, Ю́зеф (пол. Beck, Józef; 04.10.1894, м. Варшава, тепер Польща – 05.06.1944, с. Стенешть, жудець Джурджу, Румунія; похований 1944 у м. Бухаресті, Румунія; перепохований 1991 у м. Варшаві) — військовий і політичний діяч, дипломат, міністр закордонних справ Польщі (1932–1939).

Бек, Юзеф (Józef Beck)
Народження	04.10.1894
Місце народження	Варшава
Смерть	05.06.1944
Місце смерті	Джурджу
Місце поховання	Варшава
Alma mater	Віденський економічний університет
Місце діяльності	Польща
Напрями діяльності	політика, військова справа

Життєпис і діяльність

Народився в сім’ї діяча польського незалежницького соціалістичного руху Ю. А. Бека (1867–1931; Польща) і Б. Ф. Лучковської (бл. 1867 — дата смерті невідома; Польща), яка походила з греко-католицької родини в м. Холмі. Через закони Російської імперії молоді змушені брали шлюб двічі, сина також двічі хрестили — у православній і католицькій церквах. У зв’язку з переслідуваннями царату після народження сина родина виїхала до Галичини (тоді — у складі Австро-Угорщини).

Бек навчався у реальній школі, гімназії в м. Кракові. 1912 вступив до Львівської політехніки (тепер Національний університет «Львівська політехніка»). Через рік перейшов на навчання до Академії закордонної торгівлі у м. Відні (тепер Віденський економічний університет). Водночас Бек долучився до польського патріотичного стрілецького руху.

Після початку Першої світової війни вступив до Польських легіонів в австро-угорській армії, які формував Ю. К. Пілсудський. Служив в артилерії. Дослужився до офіцерського звання, брав участь у низці битв із російською армією, був поранений.

1917 був серед офіцерів легіонів, які разом з Ю. К. Пілсудським відмовилися складати присягу на вірність німецькому імператору. Відправлений до тилових частин австрійської армії, а потім — артилерійської школи у м. Пресбурзі (тепер м. Братислава, Словаччина).

1918 звільнився з армії, прибув до м. Львова, де вступив до Польської військової організації. За її дорученням зайнявся мобілізацією військовою поляків до польського війська на теренах України та Росії.

У листопаді 1918 в м. Любліні (Польща) приєднався до створюваного війська відновленої Польської Республіки. Узяв участь у бойових діях проти українських військ на Волині. На початку 1919 молодий офіцер став довіреною особою (ад’ютантом) Ю. К. Пілсудського. За розпорядженням останнього був учасником дипломатичної місії до Румунії.

1920 — один із керівників ІІ (розвідувального) відділу Генерального штабу Війська Польського, експерт на міжнародних переговорах із Угорщиною й Литвою. 1922–1923 працював на посаді військового аташе посольства Польщі у Франції й Бельгії.

Після тимчасового відходу Ю. К. Пілсудського з політики і створення коаліційного уряду В. Вітоса звільнений із посади. Працював бухгалтером банку в м. Вільно (тепер м. Вільнюс, Литва).

Восени 1924 повернувся до військової служби. Після річного навчання у Вищій військовій школі (припинила роботу 1939, остаточно розформована 1946) здобув звання підполковника. Призначений на керівну посаду у Бюро Вузької військової ради Генерального штабу Війська Польського.

Брав активну участь у підготовці перевороту державного у травні 1926 як один із найближчих прибічників Ю. К. Пілсудського. Після встановлення режиму «Санації» у 1926–1930 був керівником кабінету міністра військових справ Ю. К. Пілсудського.

Під час політичної кризи 1930, коли Ю. К. Пілсудський тимчасово очолив уряд, Бек став віцепрем’єр-міністром, наприкінці року — віцеміністром закордонних справ під особистим керівництвом Ю. К. Пілсудського. Одночасно йому присуджено звання дипломованого полковника.

У листопаді 1932 посів посаду міністра закордонних справ, на якій перебував до початку Другої світової війни.

Як міністр закордонних справ Бек був однією з найбільш довірених і вірних осіб Ю. К. Пілсудського, послідовно реалізовував його зовнішню політику, яка полягала у збереженні рівної віддаленості від Німеччини і СРСР та одночасному заграванні з Італією й Румунією. З цією метою він сприяв укладенню 1932 Договору про ненапад із СРСР, 1934 — Декларації про незастосування сили або погрози силою у відносинах із гітлерівською Німеччиною.

Під час назрівання конфлікту збройного в Європі через агресивні дії Італії та Німеччини польська зовнішня політика залишалася на застарілих позиціях. Вона відзначалася недооцінкою загрози фашизму й нацизму з одного боку та СРСР із іншого.

Бек протидіяв зусиллям Франції створити т. з. Східний пакт (1934) для запобігання агресії на континенті, загострював стосунки з Чехословаччиною. Після смерті Ю. Пілсудського (12.05.1935) у зовнішній політиці Бека з’явилися риси великодержавності, загравання з А. Гітлером і Б. Муссоліні (зняття 1936 санкцій, накладених Лігою Націй на Італію після нападу на Ефіопію 1935), протидії створенню Францією і Великою Британією блоку держав для стримування гітлерівської Німеччини (відмова приєднатися до т. з. Малої Антанти у складі Чехословаччини, Румунії та Югославії), позиція нейтралітету під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939. Плекав плани створення союзу держав «Міжмор’я» або «третьої Європи» у складі Польщі, Румунії й Угорщини, але без Чехословаччини, вважаючи її «нежиттєздатною» країною.

1938 Бек не засудив аншлюсу Австрії А. Гітлером, спричинив кризу в стосунках із Литвою, висунувши їй ультиматум щодо врегулювання дипломатичних відносин. Під час Мюнхенської конференції 29–30.09.1938 Польща виступила з ультиматумом до Чехословаччини передати їй території т. з. Заользя і, не чекаючи на відповідь, ввела свої війська на ці терени, а Бек відзначений найвищою нагородою Польщі — орденом Білого Орла.

Водночас Бек підтримав зазіхання Угорщини на частину території Чехословаччини, зокрема на Підкарпатську Русь (див. Закарпаття). Наприкінці жовтня 1938 Німеччина висунула вимоги до Польщі погодитися на повернення Німеччині Вільного міста Данциг (тепер м. Гданськ, Польща), побудови екстериторіальної автостради й залізниці через т. з. Гданський коридор. Ці вимоги обмежували суверенітет країни. Згодом Німеччина висунула Польщі пропозицію передати Словаччину і вступити до Антикомінтернівського пакту Німеччини та Італії.

15.03.1939 Німеччина ліквідувала Чехословаччину і дозволила Угорщині окупувати Закарпаття, де того ж дня проголошено незалежну Карпатську Україну. Польща сприяла Угорщині у знищенні Карпатської України.

Окупація м. Клайпеди німецькими військами в березні 1939 і наполягання Німеччини на прийнятті Польщею вимог А. Гітлера спричинили зміну в зовнішній політиці Польщі, її орієнтацію на Велику Британію і Францію. 06.04.1939 в м. Лондоні підписано польсько-британський договір про гарантії взаємної допомоги на випадок агресії проти однієї з країн із боку Німеччини. Через тиждень до нього приєдналася Франція. Проте Бек не погодився на створення багатосторонньої Антигітлерівської коаліції за участі СРСР і Румунії, яку пропонувала Велика Британія. Під час англо-франко-радянських переговорів улітку 1939 він відмовився допустити радянські війська на територію Польщі, вбачаючи в цьому небезпеку для незалежності країни.

Після нападу Німеччини на Польщу й початку Другої світової війни Бек разом із польським урядом виїхав до Румунії, де був інтернований. Разом із родиною намагався виїхати до Туреччини, але був заарештований і потрапив під нагляд румунських спецслужб. У цей час новий польський уряд на еміграції на чолі з генералом В. Сікорським відмежувався від політики попередників. Перебуваючи під наглядом у Румунії, ексміністр почав писати спогади «Останній рапорт» (польс. «Ostatni raport»; 1951).

Захворів на туберкульоз і помер. Похований на православному цвинтарі в м. Бухаресті. 1991 його прах перенесено на Військовий цвинтар Повонзкі у м. Варшаві.

Навколо політики та особи Бека тривали дискусії в історіографії і серед політиків різних країн. Його критикували за недооцінку загроз із боку Німеччини й Італії, ставлення до Чехословаччини, спроби надати зовнішній політиці великодержавних рис. Дослідники також наголошували на залежності його поглядів від позиції Ю. К. Пілсудського.

Визнання

Польські державні нагороди

Орден Білого орла.
Срібний хрест ордена Військової Доблесті.
Велика стрічка ордена Відродження Польщі.
Хрест Незалежності (з мечами).
Золотий хрест заслуг.

Ордени й медалі інших країн

Велика стрічка ордена Леопольда (Бельгія).
Велика стрічка ордена Корони (Бельгія).
Велика стрічка ордена Естонського Червоного хреста.
Велика стрічка ордена Хреста Орла (Естонія).
Велика стрічка ордена Державного герба (Естонія).
Великий хрест ордена Почесного легіону (Франція).
Великий хрест ордена Південного хреста (Бразилія).
Великий хрест ордена Білого орла (Чехословаччина).
Великий хрест ордена Данеброга (Данія).
Великий хрест ордена Білої троянди (Фінляндія).
Великий хрест ордена Фенікса (Греція).
Великий хрест ордена цивільних заслуг (Іспанія).
Великий хрест ордена Югославської корони.
Великий хрест ордена Білого орла (Югославія).
Великий хрест ордена Трьох зірок (Латвія).
Великий хрест ордена Святого Олафа (Норвегія).
Великий хрест ордена Христа (Португалія).
Великий хрест ордена Корони Румунії (Румунія).
Великий хрест ордена Вірної служби (Румунія).
Великий хрест ордена Полярної зірки (Швеція).
Великий хрест ордена Ваза (Швеція).
Великий хрест ордена заслуг (Угорщина).
Великий хрест ордена Святих Маврикія й Лазаря (Італія).
Великий хрест ордена Корони Італії.
Великий офіцер ордена Святого Сави (Югославія).
Військовий хрест (Бельгія).

Почесні звання й наукові ступені

Почесний доктор Львівського й Варшавського університетів.
Почесний громадянин м. Кельце (Польща).

Джерела

Beck Józef. Ostatni raport. Warszawa : Państwowy Instytut Wydawniczy, 1987. 238 p.

Література

Wrzos K. Pułkownik Józef Beck. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1939. 105 p.
Terlecki O. Pułkownik Beck. Kraków : Krajowa Agencja Wydawnicza, 1985. 373 p.
Zacharias M. Józef Beck i «polityka równowagi» // Dzieje Najnowsze. 1988. T. 20. Z. 2. P. 3–37.
Dubicki T. Internowanie płk. Józefa Becka w Rumunii (IX 1939 —VI 1944). Opole : Wydawnictwo Centralnego Muzeum Jeńców Wojennych w Łambinowicach-Opolu, 1997. 126 p.
Samuś P. Minister Józef Beck. Dom rodzinny i lata młodzieńczy. Łódź : Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, 2015. 250 p.
Kornat M., Wołos M. Józef Beck. Biografia. Kraków : Wydawnictwo Literackie, 2021. 1184 p.

Автор ВУЕ

Л. О. Зашкільняк

Покликання на цю статтю: Зашкільняк Л. О. Бек, Юзеф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бек, Юзеф (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.11.2024