Безпопівці

Церква Успіння Пресвятої Богородиці – храм безпопівців Поморської згоди, м. Харків

Безпопі́вці — представники однієї з двох основних течій старообрядництва (поряд з попівцями), уґрунтованої на переконанні, що після реформ московського патріарха Никона справжнє священство на Землі зникло.

Історична довідка

Безпопівщина як окрема течія у старообрядництві сформувалася наприкінці 17 ст. За умов відсутності власного єпископату (на боці старообрядців не залишилося жодного архієрея) і, відповідно, неможливості канонічного висвячення власних священиків, безпопівці дійшли висновку, що після реформ патріарха Никона священство зникло, почалося царювання Антихриста. Антихрист при цьому найчастіше розумівся алегорично («духовний Антихрист»), як відступництво від справжньої віри. Були і прихильники ідеї «чуттєвого Антихриста», якого намагалися ототожнити з тим чи тим історичним діячем. Апокаліптичне пророцтво про 42 місяці, протягом яких Антихристу буде дано владу діяти на Землі (Об. 13:5), безпопівці витлумачували алегорично. У більшості безпопівських груп стали здійснювати лише таїнства хрещення та сповіді, які, відповідно до церковних канонів, за виняткових обставин можуть звершувати і миряни. Сформувалася особлива група «наставників», яких обирали для керівництва спільною молитвою та здійснення обрядів і таїнств.

Старовіри-поморці. Фото М. П. Дмитрієва.
Кін. 19 – поч. 20 ст.

Нечувана для православ’я ситуація «цілковитого зникнення священства» (не на рівні окремої помісної церкви, а загалом на Землі) стимулювала активні суперечки серед безпопівців щодо засад життя у нових умовах. Найгостріші дискусії виникали через питання про правильність напису на хресті (титло), можливість законного шлюбу без благословення священиків, допустимість молитви за царя, принципи взаємин із зовнішнім світом тощо.

Поступово, з кін. 17 — поч. 18 ст. у межах безпопівщини формуються окремі згоди, кожна з яких сприймається своїми послідовниками як єдина істинна Церква Христова. Траплялися факти взаємодії різних безпопівських згод, точилася постійна полеміка між їхніми представниками, здійснювалися спроби об’єднань (зазвичай, безуспішні).

У Московському царстві, а згодом — у Російській імперії, безпопівці, як і старообрядці попівського напряму, піддавалися утискам різної міри суворості. Це стимулювало старообрядницькі міграції та формування нових центрів «старої віри» на окраїнах російської держави та за її межами.

Найбільші згоди безпопівців

Суперечка попівця та безпопівця. Гравюра, 1841

Серед найбільших згод безпопівщини — Поморська, Федосіївська, Спасівська, Филипівська, Мандрівна. З бігом історії з’являлися і дрібніші згоди. Так, Поморська згода, яка почала формуватися наприкінці 17 ст. у Російському Помор’ї (навколо монастиря на р. Виг), нині домінує за кількістю общин. Майже одночасно з Поморською почалося оформлення Федосіївської згоди (назва походить від імені її лідера — Феодосія Васильєва, пом. 1711). Спочатку полеміка безпопівців Федосіївської та Поморської згод точилася переважно щодо питання напису на хресті (титла), хоча були й інші розбіжності. У 2-й половині 18 ст. предмет полеміки змінився: у Поморській згоді стала утверджуватися практика благословення шлюбів, а федосіївці (як і представники більшості інших безпопівських згод) дотепер наполягають на неможливості укладання шлюбів після зникнення священства. Частина поморців, що відмовилася визнати можливість законного шлюбу, отримала назву старопоморців та поступово влилася до Федосіївської згоди.

Представники Спасівської згоди (від кін. 17 ст.), на відміну від інших безпопівців, вважають, що після розколу всі таїнства стали неможливими (навіть хрещення та сповідь), і покладають усі сподівання на Спаса, який один знає, як урятуватися за таких умов. Спасівська згода розподілилася на низку дрібніших (староспасівці, новоспасівці, самохрещенці, дирники та інші).

Розповсюджена на Уралі та в Сибіру Часовенна згода, що початково була попівською, у 1-й половині 19 ст., в умовах посилення антистарообрядницьких репресій, перейшла до безпопівських практик. Утім, дана згода не може бути повною мірою віднесена до безпопівщини, оскільки безсвященницьке становище тут вважається тимчасовим.

Учасники Собору Древлєправославної церкви Литви, 2017

Нерідко до розколів всередині безпопівщини призводили пом’якшення первісного ригоризму, що викликало невдоволення у радикальної частини безпопівців та ставало причиною виділення нових, радикальніших згод. Так, після допущення у Поморській згоді молитви за царя (1739) від неї відкололася Филипівщина; зниження есхатологічної напруги у Федосіївській згоді у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. призвело до виокремлення Аристівщини. Однак і нововиниклі згоди поступово йшли на певні компроміси з соціумом, якщо не на рівні віровчення, то на рівні повсякденних практик. У результаті відбувалися нові розколи. Так, наприкінці 18 ст. з’являється Мандрівна згода (або бігуни), представники якої виступали за остаточний розрив з оточуючим світом. Втім, у 19 ст. і всередині цієї згоди почалися розколи, викликані невдоволенням частини «мандрівників» навіть найнезначнішими поступками світові (наприклад, використанням грошей).

В Україні

На території сучасної України безпопівці почали з’являтися з кін. 17 ст. внаслідок міграційного потоку старообрядців — утікачів з Росії. Поступово склалося два основні райони мешкання безпопівців на українських теренах. На Лівобережній Україні від початку домінувала Поморська згода, важливим центром якої був монастир, заснований 1760 поблизу м. Чугуєва.

Безпопівські общини на теренах Правобережної України здебільшого були засновані старообрядцями — переселенцями з території сучасних Білорусі та країн Балтії (куди вони свого часу тікали від переслідувань російської влади). Найкомпактніше безпопівці оселилися в околицях м. Житомира. У 18–19 ст. серед безпопівців Правобережної України переважали представники Федосіївської згоди. Упродовж 19 ст. значна частина федосіївців перейшла до Поморської згоди, хоча кілька общин Федосіївської згоди збереглися дотепер.

У м. Одесі в 19–20 ст. діяли общини безпопівців Федосіївської та Филипівської згод.

Натепер Поморська згода домінує серед безпопівців України. У 2010 було створено Центральну раду Древлєправославної поморської церкви України. Станом на 01.01.2020 в Україні було офіційно зареєстровано 14 безпопівських общин. Проте геть не всі такі общини знаходяться на обліку органів державної влади. За самооцінками безпопівців Поморської згоди, в Україні діє не менше 35 громад одновірців. Найбільшою є кількість общин старообрядців-поморців у Житомирській обл. (13 парафій). Також діє 3 громади безпопівців Поморської згоди у Вінницькій обл., 1 — у Хмельницькій обл., 3 — у Закарпатті, 1 — в Одеській обл. На Лівобережній Україні діє 5 безпопівських громад в Харківській обл., по 2 — у Донецькій і Луганській областях, по 1 — у Запорізькій, Дніпропетровській та Чернігівській областях.

2016 у м. Харкові висвячено новий храм Древлеправославної Поморської Церкви в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Того ж року Харківською міською радою було ухвалено рішення назвати вулицю, на якій зведено храм, на честь Поморської згоди — вулиця Поморська.

Додатково

  • Полемічний твір «Поморські відповіді» («Ответы пустынножителей на вопросы іеромонаха Неофита», 1723), створений під керівництвом лідера Поморської згоди Андрія Денисова (1664–1730), серед іншого, містить перший в російській історії приклад палеографічного дослідження історичного документу. Безпопівцям вдалося переконливо довести підробленість тексту «Соборного діяння на єретика Арменина, на мніха Мартина» («Соборное деяние на еретика арменина на мниха Мартина», поч. 18 ст.), що використовувався представниками панівної церкви в полеміці зі старообрядцями.
  • Нерідко найсуворіші аскетичні приписи, будучи прийняті старообрядницькою згодою за певний ідеал, не ставали соціальною нормою для пересічних членів згоди. Так, у більшості безпопівських згод, де на рівні теоретично сформульованого вчення можливість шлюбу після втрати священства не визнається, віряни розподілялися на «мирських» та «соборних». Усіх суворих релігійних приписів своєї згоди дотримуються лише «соборні». До цієї категорії, окрім наставників, у переважній більшості належать діти та люди літнього віку. Працездатні особи зазвичай створюють сім’ї (хоча і без релігійного благословення). У Мандрівній згоді, де за ідеал брався розрив усіх зв’язків зі суспільством, вже у 1-й пол. 19 ст. сформувалася група «житлових» (рос. жиловых) або «гостинників» (рос. странноприимцев), які й надалі мешкали в оселях, допомагаючи справжнім мандрівникам зі своєї згоди переховуватися. При цьому «житлові» давали обітницю вийти в мандри, проте найчастіше ця вимога виконувалася лише за формою: перед наближенням смерті людину поміщали в схованці, символічно вважаючи такою, що втекла від світу.

Література

  1. Paert I. Old Believers, Religious Dissent аnd Gender іn Russia, 1760–1850. Manchester; New-York : Manchester University Press, 2003. 257 p.
  2. Мальцев А. И. Старообрядческие беспоповские согласия в XVIII — начале XIX в.: Проблема взаимоотношений. Новосибирск : Сова, 2006. 571 с.
  3. Дутчак Е. Е. Из «Вавилона» в «Беловодье»: адаптационные возможности таежных общин староверов-странников (вторая половина XIX — начало XXI в.). Томск : Томский университет, 2007. 414 с.
  4. Crummey R. Old Believers in a Changing World. DeKalb : Northern Illinois University Press, 2011. 267 p.
  5. Таранец С. В. Старообрядчество в Российской империи (конец ХVІІ — начало ХХ века) : в 2 т. / Под ред. Г. В. Боряка. Киев : [б. в.], 2012–2013.
  6. Юхименко Е. М. Старообрядчество: История и культура. Москва : Криница, 2016. 852 с.
  7. Єремєєв П. В. Старообрядництво Харківської губернії: соціальні структури та статистика (1825–1917 рр.). Харків : Раритети України, 2018. 272 с.
  8. Сичевський А. О. Керівні органи старообрядницьких громад Житомирщини у 1945–1980-х рр.: соціальний склад та фінансово-господарська діяльність // Східноєвропейський історичний вісник. 2018. № 3. С. 87–97.

Автор ВУЕ

П. В. Єремєєв


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Єремєєв П. В. Безпопівці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безпопівці (дата звернення: 1.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.08.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ