Барнав, Антуан

Портрет А. Барнава, 1791, худ. Жозеф Бозе

Барна́в, Антуа́н [ фр. Barnave, Antoine; повне ім’я — Антуан П’єр Жозеф Марі (фр. Antoine Pierre Joseph Marie); 22.10.1761, м. Гренобль, тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція — 29.11.1793, м. Париж, Франція] — політичний діяч доби Французької революції 1789–1799, оратор, юрист, соціальний філософ.

Барнав, Антуан (Barnave, Antoine)
Справжнє ім’я	Антуан П’єр Жозеф Марі
Народження	22.10.1761
Місце народження	Гренобль
Смерть	29.11.1793
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Париж
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	юриспруденція, політика, філософія

Життєпис і діяльність

Походив з буржуазної протестантської родини. Як і батько (адвокат парламенту Гренобля), обрав кар’єру адвоката. Отримав приватну юридичну освіту, навчався в Університеті Оранжа (ліценціат права, 1780). У 1779–1780 вивчав юриспруденцію при парламенті Гренобля, з 1781 працював там адвокатом. Набув відомості після публічного виступу з промовою «Про необхідність поділу влади в державі» (1783).

Від 1787 — активний учасник опозиційного руху в провінції Дофіне, один із ініціаторів звернень до уряду з вимогою політичних реформ. 1789 обраний депутатом від третього стану провінції в останні Генеральні штати, скликані королем Людовиком XVI. Співзасновник Якобінського клубу, співавтор його статуту.

Після створення Національних установчих зборів (17.06.1789) зажив репутацію головного суперника графа де Мірабо у дебатах. Разом із А. Ж.-Ф. Дюпором (Adrien Jean-François Duport; 1759, Франція — 1798, Швейцарія) й А. Т. В. де Ламетом (Alexandre Théodore Victor, comte de Lameth; 1760–1829, Франція) становив т. з. тріумвірат, що змагався за вплив на конституційну більшість з партією аристократів. Виступав за політичні реформи, встановлення конституційної монархії з широким спектром політичних і громадянських свобод. Вів законотворчу діяльність (формулювання декретів, звернень і резолюцій). У жовтні — листопаді 1790 обраний головою Національних установчих зборів.

У березні 1790 увійшов до Комітету у справах колоній. Проте висунуті ним пропозиції з підтримки інтересів корони і французьких монополій у Вест-Індії та супротив «емансипації чорношкірих» зазнали гострої критики з боку опонентів, помітно зменшили його вплив серед якобінців.

Після втечі королівської родини (червень 1791, т. з. Вареннська криза) Барнав був відряджений зборами (разом із Ж. Петіоном де Вільневом та ін.) супроводжувати арештованого короля із м. Варенна до м. Парижа.

15.07.1791 виголосив знакову промову про недоторканність персони короля, виступив за відновлення монархії на принципах конституціоналізму й поділу влади та за припинення революції. Разом із однодумцями вийшов із Якобінського клубу після схвалення ним петиції з вимогою про скинення короля (16.07.1791), став співзасновником нового політичного клубу фельянів (франц. Feuillants; припинив діяльність у серпні 1792).

У липні 1791 — січні 1792 вів таємне листування з Марією Антуанеттою з метою переконати короля схвалити конституцію.

Восени 1791 відійшов від державних справ, повернувся до маєтку в провінції Дофіне.

Після повалення короля (10.08.1792), в умовах переслідувань «контрреволюційних заколотників» був обвинувачений у політичних зв’язках із королівською родиною. Заарештований 29.08.1792, ув’язнений у м. Греноблі. 03.11.1793 переведений до м. Парижа. 28.11 революційний трибунал виніс діячеві смертний вирок, наступного дня Барнава страчено.

Похований у Капеллі Спокути в м. Парижі.

Погляди і праці

Головна історична й філософська праця «Революція і Конституція» (франц. «De la Révolution et de la Constitution»; 1792), опублікована лише 1843 під назвою «Вступ до Французької революції» («Introduction à la Révolution française»). Написана під час ув’язнення в Греноблі, є важливим документом епохи. Відома як одна з найперших спроб схарактеризувати тогочасне суспільство та Французьку революцію з погляду історичних стадій суспільного поступу, у широкому контексті, політичних, економічних і соціальних змін.

Вважав революцію кульмінацією тривалої еволюції з часів середньовіччя; наслідком появи нових форм господарювання і пов’язаного з цим перерозподілу суспільного багатства, яке, своєю чергою, потребувало перерозподілу влади.

Праця фактично містить цілісний нарис соціальної філософії та філософії історії: розгляд первинних (панівних, головних) і вторинних причин, що сукупно зумовлюють соціальні феномени; спроба виділити етапи та закономірності всесвітньої історії; об’єктивні чинники, що визначають становлення держави, певні форми правління і державного ладу. До останніх відносив власність, багатство, потреби, право, мораль, звичаї народів, досягнутий рівень соціального розвитку, географічне середовище, властивості «землі». Виділив 4 періоди історії суспільства: первісного полювання і мисливства; переходу до скотарства; переходу до землеробства; створення промисловості, розквіту торгівлі, зміцнення третього стану. Доводив, що еволюцію суспільства можуть прискорювати або вповільнювати два головні фактори — географічні умови і політичні інституції (як і Ш. л. де Монтеск’є, розвивав ідеї географічного детермінізму, зокрема вважав сприятливе географічне середовище чинником провідної ролі європейської цивілізації).

Прагнув показати, як із розвитком суспільства змінюються відносини власності, а відтак закони і характер влади; відбувається «природний рух» в бік «демократичного принципу». Простежував у європейській історії закономірність, за якою «основою аристократії є земельна власність, основою монархії — державна сила, основою демократії — рухоме майно». Виснував, що саме цей поступальний рух підготував і зумовив Французьку революцію.

Поділяв просвітницькі (див. Просвітництво) уявлення про прогресивний розвиток людства; критикував невігластво і забобони, зловживання духовенства і політичні домагання церкви: був рішучим противником тиранії. У філософській царині — прихильник сенсуалізму.

Дослідники відмічали близькість поглядів Барнава до ідей К. Маркса, історичного матеріалізму (при цьому вказували на принципові розбіжності у розумінні ролі економічного чинника та інституту власності).

«Вступ до Французької революції» Барнава здійснив помітний вплив на філософію К. Сен-Сімона, а також на погляди істориків Ж. Жореса, А. Матьєза.

Визнання

Портрет і бюст А. Барнава знаходяться в експозиції музею Французької революції (м. Візіль).

На честь діяча названі вулиці в містах Греноблі, Бур-ле-Валансі тощо.

Щорічно в Інституті політичних досліджень Гренобля проходить конкурс красномовства імені А. Барнава.

Праці

Introduction à la révolution française. Paris : A. Colin, 1960. 81 p.
Discours à l'Assemblée constituante: 15 juillet 1791 // Assemblée nationale. URL: https://www.assemblee-nationale.fr/histoire/7ea.asp
А н г л. п е р е к л. — Power, Property, and History; Barnave's Introduction to the French Revolution and Other Writings. New York : Harper & Row, 1971. 156 р.

Література

Bradby E. D. The Life of Barnave. Oxford : Clarendon Press, 1915. 410 р.
Intoduction: Barnave as Philosophical Historian // Barnave A. Power, Property, and History; Barnave's Introduction to the French Revolution and Other Writings / Trans. from fr. E. Chill. New York : Harper & Row, 1971. P. 1–17. URL: https://archive.org/details/powerpropertyhis0000barn
Chevallier J-J. Barnave: Оu les deux faces de la Révolution. Grenoble : Presses universitaires de Grenoble, 1979. 366 р.
Fonvieille R. Barnave et la Révolution. Grenoble : Glénat, 1989. 340 p.
Terminer la Révolution: Mounier et Barnave dans la Révolution française. Grenoble : Presses universitaires de Grenoble, 1990. 168 р.
Amarzit P. Barnave, le conseiller secret de Marie-Antoinette. Paris : Le Sémaphor, 2000. 302 р.
Hardman J. Barnave: The Revolutionary Who Lost His Head for Marie-Antoinette. New Haven : Yale University Press, 2023. 394 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Барнав, Антуан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барнав, Антуан (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.10.2023