Балканістика

Балкані́стика — міждисциплінарна галузь, пов’язана з вивченням історії, культури, суспільства, мов і політики країн балканського регіону.

Історична довідка

Об’єднання вивчення різних країн і народів регіону в одну міждисциплінарну галузь зумовлено інтенсивними взаємовпливами культур населення регіону та його змішаним характером.

Балканістика як наука почала формуватися у першій половині 19 ст. (мовознавчі студії Є. Копітара і Ф. Міклошича, які присвятили низку праць взаємним впливам слов’янських і неслов’янських мов балканського регіону). У 19 ст. балканістика розвивалася переважно як сукупність напрямів мовознавства порівняльно-історичного, фольклористики й літературознавства. Менш активно розвивалися історичні й етнографічні дослідження.

Перший дослідник українського походження, який зробив внесок у розвиток балканістики, — Ю. Венелін-Гуца. 1823–1829 він підготував перше комплексне дослідження історії й культури болгар — «Стародавні й сучасні болгари в політичному, етнографічному, історичному й релігійному їхньому стосунку до росіян» (рос. «Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам»; 1829; опубліковано посмертно 1856). Праця ненаукового характеру містила бездоказові твердження (зокрема приписування гуннам слов’янського походження). Під час подорожі Болгарією, Валахією й Молдовою 1829–1830 зібрав колекцію середньовічних і ранньомодерних болгарських та волоських документів (опубліковано 1840 як окрему збірку «Влахо-болгарські, або Дако-слов’янські грамоти, зібрані й пояснені на утриманні Імператорської Російської академії Юрієм Венеліним» [рос. «Влахо-болгарские, или Дако-славянские грамоты, собранные и объясненные на иждивении Императорской Российской академии Юрием Венелиным»]) і пам’ятки болгарського фольклору.

У середині 19 ст. балканістика активно розвивалася в університетах Російської імперії, здебільшого обмежуючись дослідженням мов, історії й культури південнослов’янських народів (праці І. Срезневського, О. Бодянського та інших), поступово охоплюючи нові теми у другій половині 19 ст. (дослідження О. Пипіна, В. Ламанського, Т. Флоринського, Ю. Кулаковського та інших). Аналогічні процеси відбувалися також в університетах Австро-Угорщини, де одну з чільних ролей у розвитку балканістики відіграв К. Й. Їречек.

Поштовх розвитку балканістики дала поява власних університетів у балканських країнах — Ясського (1860) й Бухарестського (1864) університетів у Румунії, Софійського університету в Болгарії (1888), перетворення Белградського ліцею 1863 на заклад вищої освіти університетського типу (Велика школа в м. Белграді, тепер Белградський університет) тощо. Вагому роль відіграла поява власних літературно-наукових товариств (Матиця сербська [1826], Матиця хорватська [1842], Болгарське наукове товариство [1869, 1911 реорганізовано у Болгарську академію наук] і Румунське літературне товариство [1866, 1867 перейменовано на Румунське академічне товариство, з 1879 — Румунська академія]).

Процес інституціоналізації балканістики відбувався у 20 ст. 1963 у м. Бухаресті засновано Міжнародну асоціацію досліджень Південно-Східної Європи (англ. International Association of South-East European Studies, франц. Association internationale d’études du Sud-Est européen, AIESEE), яка об’єднує дослідників-балканістів із десятків країн. Конгреси асоціації відбуваються раз на 5 років (2019 відбувся 12-й конгрес AIESEE у м. Бухаресті, 13-й конгрес має відбутися 2024 у м. Скоп’є). Окремі інститути балканістики існують у складі академій наук і наукових товариств декількох країн: Інститут балканістики й фракієзнавства Болгарської академії наук (з 1964), Інститут балканських досліджень Сербської академії наук і мистецтв (з 1969), Інститут балканських досліджень у складі Товариства македонських досліджень (м. Фессалоніки, з 1953) та інші. Кафедри, центри й окремі навчальні програми з балканістики діють у низці університетів США, Великої Британії, Франції, Австрії, Польщі, Чехії й Республіки Корея.

Балканістика в Україні

В Україні діє Центр болгаристики та балканських досліджень імені Марина Дринова (у складі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, з 2006). Історики, мовознавці й літературознавці-балканісти працюють також в університетах міст Києва, Чернівців, Одеси, Черкас та Ізмаїла (Одеської області).

Література

1. Palavestra A. Balkanology, Archaeology and Long-term History // Balcanica. 1994. Vol. 25. № 1. P. 83–98.
2. Štěpánek V. Slavistická balkanistika — nové výzvy // Славистика. 2010. Т. 14. Ч. 1. С. 381–384.
3. Sawicka I. Meandry bałkanologii // Slavica Wratislaviensia. 2014. № 159. P. 407–411.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Балканістика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканістика (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.08.2023