Байчжан

Байчжан Рис..gif

Ба́йчжа́н [Бай-чжан; кит. 百丈 — букв. сто сажнів; справжнє ім’я — Хуайхай (Хуай-хай; кит. 懷海; яп. Хакудзьо Екай); 720 або 749, ймовірно м. Юечжоу, тепер міський округ Шаосін, провінція Чжецзян, Китай, за іншою версією — м. Фучжоу, тепер міський округ Фучжоу, провінція Фуцзянь, Китай — 814, гора Байчжан, тепер повіт Фенсінь міського округу Ічунь, провінція Цзянсі, Китай] — чернець, один із відомих наставників школи чань (чань-цзун) за династії Тан, засновник чанського чернецтва.

Байчжан

(百丈懷海)

Справжнє ім’я Хуайхай
Рік народження 720 або 749
Місце народження Юечжоу або Фучжоу
Рік смерті 814
Місце смерті Байчжан
Напрями діяльності релігія, філософія
Традиція/школа чань-цзун

Життєпис

Походив з роду Чжу, тому після посвяти в ченці у монастирі Даюньси рідного міста отримав ймення Дачжу (букв. Велика перлина).

Пізніше став мандрівним ченцем, не приписаним до конкретного монастиря.

Від 776 — учень чаньського наставника Мацзу Даої, який вів Хуайхая до пробудження вельми грубими чаньськими прийомами (боляче хапав за ніс, приголомшував гучним криком). Після смерті наставника оселився на г. Байчжан у гірській місцевості Сінь-у. За назвою гори отримав і прізвисько.

Діяльність і погляди

Започаткував створення окремих чаньських монастирів. Склав власний монастирський статут, що став відомим під назвою «Байчжан цін гуй» («Чистий статут [наставника з гір] Байчжан»). У статуті Байчжана подано регламентацію п’яти основних правил чаньського способу життя («життя у послуху», «життя у праці», «життя в служінні», «життя в молитві й вдячності», «життя в медитації»), яких дотепер дотримуються ченці китайських монастирів.

Традиційно саме Байчжану приписують принцип: «день без роботи — день без їжі», що був покладений в основу співжиття в чаньських монастирях. Також статут містив деталізований опис ритуальних дій ченців (до прикладу, системи ритмічних ударів у барабани і дзвіночки). Уславився і як автор шастри «Дунь у жудао яомень лунь» («Міркування про головну браму, котра веде до Дао через миттєвє осягнення»). Пізніше його висловлювання були упорядковані у збірки «Байчжан Хуайхай чаньші юй лу» («Запис промов чаньського наставника Байчжан Хуайхая») і «Байчжан Хуайхай чаньші гуан лу» («Розширений запис промов чаньського наставника Байчжан Хуайхая»).

У своїх творах особливу увагу приділяв вченню магаяни про тотожність природи усіх живих істот з «природою Будди», осягнення якої потребує відмови від довільного мислення. Основним способом самовдосконалення вважав цілковите абстрагування від текстів і думок задля зосередженості на певних предметах — тим досягається ефект звільнення свідомості від концентрації на собі.

Визнання

Після смерті вчителя його послідовники утворили т. з. хунчжоуську школу чань-буддизму. Пізніше став одним із персонажів класичних коанів.

1335 правила Байчжана відновив і письмово зафіксував чернець Дехуей. Відтоді вони отримали назву «Сю Байчжан цін гуй» («Відновлені чисті правила Байчжана») і стали головним регламентом китайської сангхи та взірцем для пізніших монастирських статутів.

Сентенції Байчжана про «серце, подібне до каменю і дерева» (тобто, звільнене від ілюзій) та про стремління до стану Будди як «пошук буйвола, сидячи на буйволі верхи», стали хрестоматійними.

Афоризми

  • Шукати природу Будди, шукати пробудження, взагалі шукати будь-що, існуюче чи неіснуюче — означає забути про корені й гнатися за гіллям.
  • Не чіпляйтесь за те, що відбувається, не ототожнюйте себе ні з чим, зберігайте свідомість завжди безмовною й абсолютно чистою, наче порожнечу, і тоді досягнете звільнення.

Додатково

Роль Байчжана відображена у знаному китайському прислів’ї: «Мацзу створив чанську школу, Байчжан створив “чисті правила”».

Твори

  • Р о с. п е р е к л. — О внезапном просветлении // О внезапном просветлении. Донецк : «Махасангха», 1995. С. 5–40.
  • Трактат о созерцании ума. Учение дзен о мгновенном пробуждении. Москва : Либрис, 1996. 144 с.
  • Учение Чань о мгновенном постижении // Врата Дзэн. Москва : Ганга, 2006. С. 5–110.

Література

  1. Абаев Н. В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. 2-е изд. Новосибирск : Наука, 1989. С. 127–129.
  2. Мумонкан. Застава без ворот. Сорок восемь классических коанов дзэн с комментариями Р. Х. Блайса / Пер. с яп. А. Мищенко. Санкт-Петербург : Евразия, 2000. С. 51–65.
  3. Письмена на воде. Первые наставники Чань в Китае / Пер. с кит. А. А. Маслова. Москва : «Сфера», 2000. С. 65; 234; 299–304; 513–515; 517–518.
  4. Кобзев А. И. Хуай-хай // Духовная культура Китая : в 5 т. / Гл. ред. М. Л. Титаренко. Москва : Восточная литература, 2007. Т. 2: Мифология. Религия. С. 660–662.
  5. Чань-буддийские притчи. Москва : Эксмо, 2009. С. 135–137.
  6. Heine S., Wright D. Zen Masters. New York : Oxford University Press, 2010. 291 р.
  7. Dumoulin H. A History of Zen Buddhism. New Delhi : Munshiram Manoharlal Publishers, 2011. 336 p.

Автор ВУЕ

О. В. Сарапін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Байчжан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байчжан (дата звернення: 1.03.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ