Байдарська долина

Байда́рська доли́на — міжгірна улоговина на Кримському півострові. Розташована на південний схід від м. Севастополя, на північний захід від Головного пасма Кримських гір. Довжина становить близько 16 км, ширина — 8 км.

Характеристика

Має пласке дно. Виділяються окремі пагорби. Тип рельєфу в ландшафтах улоговини має ерозійно-денудаційний (див. Ерозія, Денудація) характер. У ландшафті переважають відклади Широківської і Новобобрівської товщ: глини сірі й темно-сірі з прошарками сидеритів. Поширені також відклади Байдарської світи: вапняки сірі, кремові, рожеві, місцями брекчійовані (див. Брекчія). Подекуди трапляються глини, алевроліти, мергелі, пісковики. Характерні й відклади яйлинської світи: вапняки сірі й світло-сірі біогенні, піщанисті, глинисті. На території долини є значні запаси артезіанських вод. Глибина залягання ґрунтових вод 3–10 м — у долині р. Чорної. На схилах ґрунтові води залягають близько до поверхні лише в окремих невеликих за площею місцях, де утворюються зсуви.

У Байдарській долині є 3 типи рельєфу:

• хвилясті з окремими вершинами поверхні плато;
• субгоризонтальні, ерозійно почленовані поверхні долин;
• східчасті макросхили, почленовані ерозійними формами (ярами, балками, ущелинами).

У центрі розташоване Чорноріченське водосховище (створено 1956; максимальний об’єм — 64 млн м³), яке забезпечує питною водою м. Севастополь і с-ще Форос.

Рослинний покрив загалом добре збережений, представлений лісовими фітоценозами. Схили вкриті розрідженими ялівцево-дубовими лісами. У центральній частині долини, здебільшого антропогенно трансформованій і урбанізованій (див. Урбанізація), розташовані сільськогосподарські угіддя, а також післялісові рослинні угруповання шиблякового (див. Шибляк) типу.

Серед найбільших населених пунктів Байдарської долини — села Орлине, Широке, Передове, Тилове Балаклавського району м. Севастополя тощо. Долиною проходить національна автомобільна дорога Ялта — Севастополь.

Сполучається Байдарськими воротами з узбережжям Чорного моря, входить до складу Байдарського ландшафтного заказника.

Серед природних пам’яток найвідомішими є глибокі ущелини-каньйони: Чорноріченський (найбільший), Узунджинський (найменший), Ай-Тодорський, Сухоріченський.

Привабливими для туристів є печери (Скельська, Сюндюрлю-Коба, Мамут-Чокрак) та історико-археологічні пам’ятки: Скельські менгіри (3 тис. до н. е.) — культові кам’яні споруди кам’яного віку, могильники Бага і Мал-Муз, Таш-Кой з таврськими кам’яними скринями.

Додатково

За м’який клімат і унікальну природу Байдарську долину називають ще Кримською Швейцарією.

Література

1. Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дідух Я. П. Рідколісся ялівцю високого (Junipereta excelsae) Криму та аналіз їх флори // Український ботанічний журнал. 1975. Т. 32. № 6. С. 753–762.
2. Ларина Т. Г. Природно-антропогенный комплекс заказника «Байдарский». Симферополь : Нижняя Орианда, 2008. 56 с.
3. Шевчук О. А. Палінологічне обґрунтування стратиграфічного розчленування крейдових відкладів Гірського Криму // Збірник наукових праць Інституту геологічних наук НАН України. 2009. Вип. 2. С. 223–234.
4. Кравченко Е. А. Кизил-кобинська культура у Західному Криму. Київ; Луцьк : Інститут археології НАН України, 2011. 272 с.
5. Байцар А. Л. Географія Криму. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2014. 358 с.
6. Біотопи Гірського Криму / Ред. Я. П. Дідух. Київ : ТОВ «НВП Інтерсервіс», 2016. 292 с.
7. Національний каталог біотопів України / За ред. А. А. Куземко, Я. П. Дідуха, В. А. Онищенка та ін. Київ : ФОП Клименко Ю. Я., 2018. 442 с.
8. Василюк О., Донець А., Ярошенко Є. Довкілля Криму: зміни і втрати за час окупації : в 2 ч. Київ : Кримсос, 2021.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Байдарська долина // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байдарська долина (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.01.2023