Атомізм у філософії

Атомі́зм (від атом) — багатозначний термін:

1) Натурфілософська концепція (див. Натурфілософія) будови Всесвіту, згідно з якою його першоосновою є множинні, найдрібніші, незмінні, неподільні першоелементи — атоми.

Ідея атому як первинної, елементарної частки світобудови розроблялася вже різними давньоіндійськими філософськими школами (вайшешика, джайнізм, буддизм тощо). Найвідомішою є атомістична доктрина школи вайшешика: атом розглядається тут як гранично мала частинка сферичної форми, вічна та незмінна першопричина речей і субстрат постійних якостей, мінімальна величина і носій «остаточних відмінностей». Як «мінімум речовини» тих чи інших стихій, елементів, атоми зберігають їхні основні якості: напр., атомам землі притаманні запах, смак, колір, температура тощо. Атомістичну форму має у вайшешиків і «манас» — внутрішній психічний «орган», що координує діяльність органів чуттів. Буддійські школи (вайбхашика, саутрантіка) підкреслювали миттєвість і мінливий характер атомів. Не розмежовуючи властивості та їх носіїв, буддисти розглядали як самостійні атоми і самі елементи («бхуті»), і похідні від них чуттєві якості (запах, смак і т. ін.), а також вторинні елементи («бхаутика») і навіть органи чуття. Вайбхашики нараховували, зокрема, 14 видів атомів.

Як розвинене вчення атомізм сформувався в античній філософії. Левкіп і Демокрит ввели у філософію термін «атом» (пізніше запозичений наукою). Вважали, що матерія має межу фізичної подільності, а простір — математичної. Кожна річ, явище мають власну причину, але, за Демокритом, хаотична природа руху атомів не обумовлює необхідності й передзаданої мети процесів буття. Геракліт із Ефеса наділив атоми якісними відмінностями; міркував про те, що людська душа (як і тіло) складається з атомів, які після фізичної смерті трансформуються в іншу матерію. За Епікуром, атоми, з яких складається все існуюче, навіть боги, мають форму, розмір і вагу. Внаслідок зіткнень атомів різної ваги та сили відштовхування постав рух, який є принципом побудови світу. Прямолінійний рух атомів, які під дією власної ваги падають вниз, поєднується зі спонтанним (внутрішньо зумовленим) відхиленням атомів від прямої лінії. Епікур уважав, що з поверхні предметів йде безперервний потік найдрібніших рухомих атомів; саме ці потоки породжують наші відчуття. Серед спільних засад античного атомізму: визнання вічних, матеріальних, неподільних і кількісно незмінних частинок як першоречовини; уявлення про те, що скупчення атомів веде до виникнення тіла, натомість його зникнення веде до розпаду на атоми; кількість атомів безкінечна; атоми огорнуті нескінченною порожнечею, що забезпечує безліч комбінацій їхніх сполук; незмінність атому є запорукою збереження, незнищуваності матеріального буття.

В арабо-мусульманській філософії атомізм розробляли насамперед мутазиліти (аль-Алляф, ал-Каабі, ал-Джуббаї тощо), більшість яких визнавала, що поділ тіла має граничну межу. Коли ділення знищує усякі «з’єднання, сполучення» (іджтіма), залишається «неподільна частинка» (джуз ла йатаджазза). Мутазиліти, що визнавали можливість окремого існування атома, називали неподільну частинку «одиночною субстанцією». Проти атомістичної теорії мутазилітів виступали арабомовні перипатетики. Так, ас-Сухраварді погоджувався з атомістичною теорією будови речовини, але вважав неможливим ані уявне, ані реальне існування поодиноких атомів.

Від 17 ст. у Європі ідеї натурфілософської атомістики відродилися на основі досягнень класичної механіки. У механістичній картині світу атоми розглядалися як неподільні, вічні частинки матерії, що взаємодіють за законами макромеханіки. Матеріалістичну версію атомізму обстоював П. Гассенді. Г. Галілей вважав, що атомізм як філософська теорія може бути основою експериментальних досліджень і математичних розрахунків. І. Ньютон на основі уявлень про атомістичну світобудову ввів у фізику поняття маси, сформулював закон всесвітнього тяжіння та основні закони динаміки. Гіпотеза про атомістичну будову стала основою молекулярно-кінетичної теорії теплоти. У 18 ст. Г. Ляйбніц протиставив атомізму вчення про монади як прості, неподільні, непросторові субстанції, першоелементи буття та центри дії духовних сил («духовні атоми»). У хімії атомістична концепція посприяла відкриттю закону збереження речовини та формуванню періодичної системи Д. Менделєєва.

Наприкінці 19 ст. науковий і світоглядний напрям, уґрунтований на атомізмі, був істотно трансформований: виявилося, що атом подільний і складається із заряджених частинок — електронів. Це, зокрема, призвело до заперечення атомізму (так, Е. Мах заперечив реальність атомів, оголосивши їх споглядальними конструкціями, що підлягають виключенню з фізики).

Подальший імпульс до розвитку атомізм отримав у 20 ст.: А. Айнштайн обґрунтував ідею дискретності електромагнітного поля й, виходячи із загальної теорії відносності, передбачив існування гравітаційних хвиль; М. Планк довів, що процеси випромінювання і поглинання енергії носять дискретний характер; за квантовою теорією, не лише електромагнітне, а й будь-яке фізичне поле має дискретну природу. У хімії атом стали розглядати як найменшу частку хімічного елементу, яка є носієм його властивостей. У фізиці — як квантову систему, а елементарні частинки постали як неподільні частки матерії (які, втім, можуть народжуватись і знищуватись у процесі взаємодії). Атомістика багато в чому залишається підґрунтям природничо-наукового знання.

2) Система поглядів, згідно з якими всі об’єкти, процеси і властивості мають дискретний (переривистий) характер (будову) і можуть бути зведені до простих, базисних елементів. Останні розглядають як первісні й неподільні елементи реальності (напр., соціальний атомізм, логічний атомізм тощо).

У філософії 20–21 ст., зокрема в неопозитивізмі та аналітичній філософії, як атомарні факти фігурують події, явища і процеси, які фіксуються науковими засобами й сприймаються за своєрідні «онтологічні атоми» або їх елементарні складові.

Атомізм у сучасній філософії являє собою концептуальну модель, пов’язану з проблемою структури буття, що визнає нерозривний зв’язок дискретних і континуальних форм існування матерії, співвіднесена з іншими категоріями філософського і наукового пізнання (буття і свідомість, скінченність і безкінечність, одиничне і загальне, частина й ціле тощо).

Література

  1. Лысенко В. Г. «Философия природы» в Индии. Атомизм школы вайшешика. Москва : Наука, 1986. 200 с.
  2. Pyle A. Atomism and Its Critics: From Democritus to Newton. Bristol : Thoemmes Press, 1997. 742 p.
  3. Богомолов А. С. Античная философия. 2-е изд. Москва : Высшая школа, 2006. 390 с.
  4. Keith A. Indian Logic and Atomism. Sydney : Wentworth Press, 2016. 300 р.

Автор ВУЕ

М. А. Козловець


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Атомізм у філософії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атомізм у філософії (дата звернення: 28.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
07.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ