Астрометрія

Астроме́трія (від астро… і грец. μετρέω — вимірювати) — розділ астрономії, що вивчає взаємне розташування та рух небесних тіл.

Історична довідка

Розв’язання практичних завдань людства — землеробства та скотарства — привело до зародження астрометрії як найдавнішого розділу астрономії. Археологічні розкопки свідчать про те, що перші каталоги зір було складено у Вавилоні близько 8 ст. до н. е.

Визначення розмірів Землі здійснив Ератосфен 240 до н. е. Гіппарху належить введення елементів координатних систем на небесній сфері та відкриття прецесії близько 150–123 до н. е.

У середині 2 ст. н. е. Птоломеєм було створено геоцентричну систему світу — першу в історії людства аналітичну кінематико-геометричну модель для пояснення видимого руху планет, Сонця та Місяця.

Впродовж нетривалого часу була у вжитку гео-геліоцентрична система світу Т. Браге. У 1543 геоцентричну систему змінила геліоцентрична система світу М. Коперника.

Характеристика

Основні завдання

Визначення геометричних та кінематичних характеристик як окремих астрономічних об’єктів, так і їхніх комплексів; вимірювання кутових та лінійних розмірів небесних тіл; розташування деталей на їхніх поверхнях; розташування світил на небесній сфері та у просторі; визначення географічних та планетоцентричних координат; визначення параметрів власних рухів небесних тіл; вимірювання часу; визначення космологічних параметрів Всесвіту в цілому.

Інструментарій

Для реалізації завдань астрометрії як розділу практичної астрономії створено спеціальні астрономічні інструменти. Їх застосовують як для стаціонарних спостережень в обсерваторіях (меридіанний круг, пасажний інструмент, вертикальний круг, зеніт-телескоп, астрограф), так і для спостережень у польових умовах (теодоліт, універсальний інструмент тощо).

У 1970-х зросла прикладна роль астрометрії завдяки застосуванню ЕОМ, створенню нової високоточної техніки, використанню космічних телескопів та космічних обсерваторій, спостереженням зі штучних супутників Землі, появі радіоінтерферометрів (зокрема інтерферометрів з міжконтинентальними базами)

Розділи

Астрометрія поділяється на фундаментальну, практичну, позиційну, релятивістську, сферичну, фотографічну, рентгенівську, космічну, місячну та ін. Вказаний поділ пов’язаний із об’єктами, завданнями та методами астрометрії, а також із діапазонами електромагнітного випромінювання та його приймачами, що їх застосовують у своїй практиці астрономи.

До астрометрії належить також теорія астрометричних інструментів (вивчення інструментальних похибок), теорія та практика вивчення особливостей обертання Землі. Зокрема, сферична астрометрія розробляє математичний апарат, призначений для врахування змін небесних координат внаслідок прецесії, нутації, аберації, атмосферної рефракції світла та паралактичних зміщень.

Література

  1. Геодинамика и астрометрия. Основания, методы, результаты. Киев : Наукова думка, 1980. 166 с.
  2. Абалакин В. К., Краснорылов И. И., Плахов Ю. В. Геодезическая астрономия и астрометрия. Москва : Картгеоцентр ; Геодезиздат, 1996. 434 с.
  3. Kovalevsky J. Modern Astrometry. Berlin : Springer, 2002. 376 p.
  4. Астрономічний енциклопедичний словник / За заг. ред. І. А. Климишина, А. О. Корсунь. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. С. 26.
  5. Pankaj J. An Introduction to Astronomy and Astrophysics. Boca Raton : CRC Press, 2015. 365 p.

Автор ВУЕ

О. Г. Шевчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Шевчук О. Г. Астрометрія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Астрометрія (дата звернення: 28.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
09.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ