Антропогеновий період

Антропоге́новий пері́од (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення), четвертинний період, антропоген, квартер — сучасний період геологічної історії Землі [останній період кайнозойської ери (див. Кайнозой)].

Співвідносно антропогенова система — наймолодша геологічна система в стратиграфії, що йому відповідає.

Характеристика

Місце в періодизації історії Землі

Антропогеновий період — найкоротший з усіх у геологічній історії Землі (2,58 млн років тому; йдеться про абсолютний геологічний вік, що визначається періодом напіврозпаду радіоактивних ізотопів). Поділяється на 2 нерівні за тривалістю епохи — плейстоцен і голоцен. Своєю чергою плейстоцен поділяється на ранній (нижній; QI), середній (QII) та пізній (верхній; QIII).

2009 Міжнародна комісія зі стратиграфії затвердила нову схему поділу антропогенової системи, згідно з якою до плейстоцену було включено гелазький ярус із нижньою межею 2,58 млн років. До антропогену ввійшли чаудинські та гурійські верстви (морські відклади), широкинський, іллічівський, крижанівський горизонти тощо. Голоцен — сучасна геологічна епоха, що почалася близько 12 тис. років тому.

Особливості періоду

Антропогеновий період має своєрідні риси:

В антропогені виділяється кілька періодів глобального похолодання, під час яких на півночі формувалися центри зледеніння та утворювалися потужні покривні льодовики, що просувалися на південь. На обширних територіях панував арктичний клімат та субарктичний. Межі природних зон були зсунуті на південь на 200–500 км порівняно з їхнім теперішнім положенням.

До середини 19 ст. вважалося, що впродовж антропогену відбулося одне похолодання, або льодовиковий період. На межі 19–20 ст. геоморфологи А. Пенк та Е. Брюкнер, досліджуючи рельєф і моренні відклади Альп, встановили 4 епохи похолодання в антропогені: гюнцське зледеніння, міндельське зледеніння, рісське зледеніння, вюрмське зледеніння. Пізніше на основі вивчення ярусності льодовикового рельєфу в горах Європи були також виокремлені кілька фаз альпійських зледенінь, зокрема вюрм-І, вюрм-ІІ, вюрм-ІІІ. 1900–1930 російські геологи виділили 4 епохи зледеніння Східноєвропейської рівнини — окську, дніпровську, московську й валдайську (поділяється на калінінську й осташківську фази). Максимальним у Європі вважається дніпровське зледеніння, за якого південний край льодовика досягав м. Кременчука. З рухом льодовика рівниною пов’язані гляціодислокації, зокрема в Україні — Канівські гори, г. Пивиха поблизу смт Градизька. Похолодання змінювалися епохами потеплінь, за яких, згідно з палеогеографічними реконструкціями, фізико-географічні умови в Євразії та Північній Америці були подібними до сучасних, але дещо холоднішими й сухішими (у короткі міжльодовиків’я) або ж теплішими. Біля південного краю льодовиків утворювалися перигляціальні зони. Вони нагадували сучасні тундру й лісотундру з багаторічною мерзлотою, кріогенними деформаціями гірських порід, холодостійкою рослинністю.

Канівські гори

Представленість викопними скам’янілостями та гірськими породами

Для стратиграфічного розчленування антропогену застосовують біостратиграфічні та кліматостратиграфічні принципи. Перший, основний для решти систем фанерозою, не завжди придатний для поділу четвертинних відкладів: молюски за такий короткий період майже не еволюціонували, рештки ссавців трапляються досить рідко (найбільше — у Якутії, на Чукотці, менше — у Європі), а лесові й льодовикові відклади є фауністично німими. Значення мають кліматостратиграфічні дані, вивчення палеогеографічних умов (складу антропогенових відкладів, похованих ґрунтів, спор і пилку рослин тощо) упродовж окремих відрізків антропогенового періоду.

Рештки ссавців із четвертинних відкладів у Північній Євразії та Америці, вивчені детально. Зокрема, у холодні епохи ці території населяли мамонт (Mammuthus), волохатий носоріг (Coelodonta antiquitatis), вівцебик (родів Soergelia, Ovibos, Praeovibos), у теплі епохи — давній слон (Palaeoloxodon), носороги, бізони, олені, південніше — мегатерії, шаблезубі котові тощо.

Антропогенові відклади (насамперед континентальні) є найпоширенішими геологічними формаціями на Землі. В Україні поширеним їх типом є леси. Максимальна потужність лесових відкладів — від 10 до 25 м — спостерігається на вододільних плато. Вони також збереглися на високих річкових терасах. Відсутній лесовий покрив у межах річкових заплав і в гірських регіонах. Генезис лесу вивчено не повністю. Дослідники здебільшого вважають їх елювіально-делювіальними й еоловими утвореннями. Інші виділяють так звані сухі, сухі холодні, делювіальні, пролювіальні та навіть леси озерного походження. У лесовій товщі на території України виділяють горизонти похованих ґрунтів, які за структурою і хімічним складом нагадують сучасні. За типом вони близькі до підзолистих, деградованих і карбонатних чорноземів, червоноземів. Вважається, що лесоутворення відбувалося в холодні, а ґрунтоутворення — у теплі періоди антропогену.

Антропогенові відклади Чорного й Каспійського морів поширені на узбережжях — це шаруваті піски з молюсками, детритусові вапняки, глини й галечники. У Криму, на чорноморському узбережжі Кавказу, Туркменістані вони утворюють тераси морські заввишки від 3–5 до 80 м над рівнем моря. Палеогеографічні реконструкції показують, що Чорне й Каспійське моря в антропогені з’єднувалися через протоку Манич (тепер западина із солоним озером Манич-Гудило, РФ), однак палеонтологічні дані свідчать, що трансгресії середземноморського й каспійського морів не збігалися в часі.

Значення

Вивчення антропогенового періоду є важливим, зокрема, для пізнання сучасних кліматичних змін і глобального потепління.

Антропогенові відклади є об’єктом інженерно-геологічних досліджень і розвідувань, оскільки це основа фундаментів будівель і споруд. Лесові відклади мають тенденцію до стиснення, просідання, особливо за намокання, тому при будівництві на лесах здійснюють комплекс відповідних лабораторних досліджень.

З алювіальними відкладами антропогену пов’язані розсипні родовища золота (див. Золото самородне), платини, берилу, алмазів, сапфірів тощо, із морськими — титанових руд і монациту. Власне четвертинні відклади формують поклади торфу, а також будівельної сировини (пісок, лесоподібні суглинки, гравій та галька — сучасний алювій).

Внесок українських вчених

Внесок у вивчення антропогенового періоду зробили українські вчені: П. Тутковський, В. Різниченко, В. Крокос, І. Підоплічко, В. Бондарчук, Н. Сіренко (1922–1995), М. Веклич, В. Шовкопляс (народився 1929), С. Сябряй (1936–2015), І. Мельничук (1937–2008), П. Гожик, Ж. Матвіїшина (народилася 1938), А. Богуцький (народився 1938). Стратиграфічне розчленування морських четвертинних відкладів значною мірою ґрунтується на роботах М. Андрусова. Значним є доробок київської наукової школи геології та палеогеографії антропогену, яку сформували вчені Інституту географії НАН України, Інституту геологічних наук НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Додатково

Прихильники теорії антигляціалізму не визнають існування глобальних покривних зледенінь. На їхню думку, моренні відклади з’явилися внаслідок осадонакопичення в холодних морях, а валуни, які знаходять в усій Північній Євразії (включно з Поліссям), були принесені «льодовим переносом» або давніми потоками. Прибічниками цієї теорії були геолог Ч. Лаєлл (1797–1875; Велика Британія) та інші британські геологи 19 ст., палеонтолог і зоолог І. Підоплічко та інші.

Література

  1. Шелкопляс В. Н., Гожик П. Ф., Христофорова Т. Ф. и др. Антропогеновые отложения Украины. Киев : Наукова думка, 1986. 152 с.
  2. Cohen K. M., Gibbard P. L. Global Chronostratigraphical Correlation Table for the Last 2.7 Million Years, Version 2019 QI-500 // Quaternary International. 2019. Vol. 500. P. 20–31. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S1040618218311716

Автор ВУЕ

Е. Т. Палієнко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Палієнко Е. Т. Антропогеновий період // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропогеновий період (дата звернення: 13.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ