Антидоти

Антидоти.png

Антидо́ти (від грец. ἀντίδοτον, букв. — даний проти) — лікарські препарати, здатні усувати або послаблювати специфічні ефекти ксенобіотика за рахунок його іммобілізації, зокрема, хелатоутворювачами, зменшення концентрації (наприклад, адсорбентами) або протидії на рівні ефективних систем (фармакологічні антагоністи). Речовини, призначені для введення до, у момент або після надходження до організму токсиканта, обов’язковою властивістю яких є протидія отруті. Антидоти використовують у клінічній практиці для лікування гострих отруєнь.

Механізм дії

Дія антидотів обумовлена фізико-хімічними або хімічними реакціями між отрутою й лікарською речовиною, чи конкурентним (специфічним) впливом антидота в біохімічних системах організму. Позитивна терапевтична дія деяких лікарських речовин заснована на їхньому функціональному антагонізмі до отрути (антидоти фізіологічної дії).

Класифікація

Внаслідок невеликої кількості ксенобіотиків з відповідними антагоністами, складного механізму дії антидотів, їхня класифікація умовна. У клінічній токсикології виокремлюють такі групи антидотів:

  • адсорбенти;
  • хімічні (токсикотропні) препарати;
  • антидоти, здатні до утворення в організмі сполук з високою спорідненістю до токсиканта;
  • біохімічні;
  • фармакологічні;
  • імунологічні.

Характеристика і механізм дії за групами

Дія адсорбентів (активоване вугілля, смола та ін.) заснована на фізичних процесах. Активоване вугілля масою 1 г адсорбує морфін масою до 800 мг або барбітал масою 700 мг, інші барбітурати або спирт етиловий масою 300–350 мг. Хімічні (токсикотропні) препарати знешкоджують отруту внаслідок хімічної реакції (відновники, окисники, хелатоутворювачі тощо). Хелатоутворювачі використовують за отруєння сполуками металів. Динатрієва сіль етилендіамінтетраетаноату утворює з дво- і тривалентними металами (плюмбум, кадмій, мідь, цинк) стабільні комплекси, які виводяться нирками. Дефероксамін є хелатоутворювачем для йону заліза (Fe3+), а Д-пеніциламін (монотіоловий хелатоутворювач) — для йонів міді, плюмбуму, бісмуту й арсену. Унітіол утворює меркаптани — комплекси з важкими металами, зв’язаними з тіоловими ферментами (сприяє вилученню важких металів з тканин). Антидоти, здатні до утворення в організмі сполук з високою спорідненістю до токсиканта (амілнітрит, метиленовий синій, натрій нітрит). Ці засоби застосовують за отруєння метгемоглобінутворювачами, зокрема ціанідами. Метиленовий синій у плазмі частково перетворюється на знебарвлену лейкометиленову форму, здатну відновлювати тривалентне залізо метгемоглобіну в двовалентне, тобто перетворювати метгемоглобін на гемоглобін. Біохімічні (метаболічні, токсико-кінетичні) речовини мають здатність модифікувати метаболізм отрути. Етанол вступає в швидку взаємодію з алкогольдегідрогеназою й перешкоджає перетворенням метанолу та етиленгліколю й утворенню з них токсичних метаболітів. Ацетилцистеїн запобігає формуванню гепатотоксичного метаболіту парацетамолу за передозування або тривалого вживання. Фармакологічні антагоністи конкурують з отрутою в дії за ферменти, рецептори та фізіологічні системи. Лікарські засоби цієї групи належать переважно до синаптотропних препаратів з антагоністичним типом дії. До специфічних антагоністів належать флумазеніл (отруєння бензодіазепінами), атропін (передозування М-холіноміметиків, отруєння фосфорорганічними сполуками), есмолол (передозування агоністів β-адренорецепторів), налорфін і налоксон (передозування агоністів опійних рецепторів). До групи фармакологічних антагоністів також належать аміностигмін, глюкагон, метоклопрамід, піридоксин, тіамін, інозин та ін. Використання фармакологічних антагоністів дає змогу усувати багато симптомів інтоксикації, але не всі, оскільки зазвичай антагонізм є неповним. Конкурентний характер антагонізму дозволяє призначати великі дози антидотів, які перевищують концентрацію отруйної речовини, що може супроводжуватися розвитком додаткових побічних ефектів. Антидотна терапія високоефективна на ранній токсикогенній фазі гострих отруєнь (за умови достовірного клініко-лабораторного діагностування виду інтоксикації) і відіграє істотну роль у попередженні станів незворотності за гострих отруєнь. Антитоксична імунотерапія імунологічними антидотами має найбільше значення за отруєнь тваринними отрутами, зокрема внаслідок укусів змій і комах. Її здійснюють з використанням антитоксичних сироваток (протизміїна, протикаракуртова тощо). Останнім часом почали використовувати моновалентну антидігоксинову сироватку за отруєння дігоксином. Недоліками цієї групи антидотів є невисока ефективність за пізнього призначення (через 3–4 год після отруєння) і можливість розвитку анафілаксії.

Література

  1. Лужников Е. А, Костомарова Л. Г. Острые отравления. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Медицина, 2000. 434 с.
  2. Богоявленский В. Ф., Богоявленский И. Ф. Клиническая диагностика и неотложная терапия острых отравлении. Москва : МедПресс, 2002. 128 с.
  3. Плетенева Т. В. Токсикологическая химия. Москва : Гэотар-Медиа, 2005. 512 с.
  4. Калетина Н. И. Токсикологическая химия. Метаболизм и анализ токсикантов. Москва : Гэотар-Медиа, 2008. 416 с.
  5. Дроговоз С. М., Штрыголь С. Ю., Щекина К. Г. Фармакология в помощь студенту, провизору и врачу. Харьков : Титул, 2013. 900 с.
  6. Дроговоз С. М., Лукьянчук В. Д., Шейман Б. С. Лекарственная токсикология. Харьков : Титул, 2015. 592 с.
  7. Чекман І. С., Горчакова Н. О., Казак Л. І. та ін. Фармакологія. 4-те вид. Вінниця : Нова книга, 2017. 784 с.
  8. Машковский М. Д. Лекарственные средства. 16-е изд., перераб., испр. и доп. Москва : РИА «Новая волна», 2019. 1216 с.

Автор ВУЕ

Т. Ю. Мельник, С. В. Місюрьова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Мельник Т. Ю., Місюрьова С. В. Антидоти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антидоти (дата звернення: 1.08.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.07.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ