Атропін

Атропін, як засіб для розширення зіниць

Атропі́н (лат. Atropinium) — алкалоїд ряду тропану рослинного походження.

Зміст

1 Характеристика
2 Значення та використання
3 Література
4 Автор ВУЕ

Характеристика

Фізичні властивості

Фізіологічно активний є неспецифічним блокатором М-холінорецепторів. Брутто-формула: C₁₇H₂₃NO₃. Назва за номенклатурою IUPAC: (RS)-(8-метил-8-азабіцикло[3.2.1]окт-3-іл)-3-гідрокси-2-фенілпропаноат.

Молекулярна маса: 283,4 г/моль. Білий кристалічний порошок або безбарвні кристали, t°пл. = 115–118,5 єС.

Органолептичні властивості

Нестійкий на світлі (поява кремового забарвлення). Смаку та запаху не має.

Хімічні властивості. Характерні реакції

Слабкорозчинний у воді, легкорозчинний у спиртах, хлороформі, розчинах мінеральних кислот, нерозчинний в етері.

За хімічною будовою належить до класу естерів. Містить в складі молекули залишок тропової (2-феніл-3-гідроксипропіонової) кислоти та первинного спирту біциклічного азотвмісного циклоалкану — тропіну (3-гідрокси-(8)N-метил-8-азабіцикло[3.2.1]октану).

Оптично неактивний.

Хімічно є рацемічною сумішшю тропінових естерів D-(правообертаючий фізіологічно малоактивний) та L-тропової кислоти (лівообертаючий фізіологічно активний).

L-енантіомер атропіну — гіосциамін приблизно в 2 рази активніший атропіну.

Поширеність у природі

У природі поширений у різних видах рослин родини пасльонових: беладонні, блекоті, дурмані, мандрагорі та інших.

Шляхи отримання з природної сировини

Природнім рослинним алкалоїдом є гіосциамін, що під час виділення хімічними методами дає рацемічну форму — атропін.

Добувають атропін екстракцією з рослинної сировини, також напівсинтетично — реакцією естерифікації тропової кислоти тропіном (виділених із природних джерел) у присутності газоподібного хлористого водню як каталізатора. Атропін має осно́вний характер та легко утворює солі з кислотами. Водні розчини атропіну дають слабколужну реакцію.

Фізіологічні та токсичні властивості атропіну вперше описано 1819 Ф. Рунге, чисту кристалічну форму виділили 1831 Г. Майн (1799–1864; Німеччина), Г. В. Гейгер і Л. Гессе, хімічний синтез атропіну 1901 провів Р. Вільштеттер.

Визначають атропін загальним методом визначення алкалоїдів тропанового ряду — реакцією Віталі — Морена (обробка зразка концентрованою нітратною кислотою, випарення досуха, розчинення залишку в ацетоні та додавання спиртового розчину калію гідроксиду дає фіолетове забарвлення).

Значення та використання

Антихолінергічний блокатор. Основною фармакологічною особливістю атропіну є його здатність блокувати М-холінорецептори (також присутня слабка дія на Н-холінорецептори).

Пригнічує реакцію багатьох органів і тканин на імпульси, що надходять парасимпатичними нервовими волокнами, а також їхню чутливість до введеного ззовні ацетилхоліну.

Атропін зменшує секрецію залоз глотки, трахеї, бронхів, викликає розслаблення гладеньких м’язів шлунка й кишок, бронхів, жовчних шляхів, колового м’яза райдужки, прискорює серцебиття, стимулює кору великих півкуль головного мозку (у високих дозах викликає рухове та мовне збудження, марення, галюцинації, судоми), а також дихальний центр (але у високих дозах пригнічує його).

Зменшує тремтіння та напруження м’язів при Паркінсона хворобі. Знижує тонус гладкої мускулатури та зменшує моторику шлунково-кишкового тракту, знижує секрецію шлункового соку.

Токсичний для організму людини (середня смертельна доза 400 мг/кг), передозування атропіну приводить до наркотичного делірію, що може тривати 2–4 доби.

Застосовують у медицині як сульфат (Atropini sulfas) при брадикардії, передсердно-шлуночковій блокаді; для премедикації наркозу (запобігає рефлекторній зупинці серця під час операції); при синдромі бронхіальної обструкції, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, гастриті з підвищеною секрецією, гострому панкреатиті, кольках, жовчно-кам’яній та сечокам’яній хворобі, бронхіальній астмі як спазмолітик), в офтальмології у формі крапель для лікування іриту, іридоцикліту, кератиту та як засіб для розширення зіниць для огляду очного дна і встановлення істинної рефракції (шляхом тимчасового позбавлення ока здатності до акомодації), як протиотруту при отруєнні М-холіноміметиками, антихолінестеразними препаратами, фосфорорганічними сполуками.

Література

Туркевич М. М., Владзімірська О. В., Лесик Р. Б. Фармацевтична хімія. Вінниця : Нова Книга, 2003. 464 с.
Машковский М. Д. Лекарственные средства. 16-е изд., перераб., испр. и доп. Москва : Новая волна, 2012. 1216 с.
Talapatra S., Talapatra B. Chemistry of Plant Natural Products. Stereochemistry, Conformation, Synthesis, Biology, and Medicine. Berlin; Heidelberg : Springer, 2015. 1180 p.