Антанта Середземноморська

Анта́нта середземномо́рська — союз у складі Австро-Угорщини, Великої Британії та Італії, сформований на основі таємних угод, що передбачали збереження статус-кво у східній частині Середземного моря, на узбережжі Північної Африки, у Чорноморських протоках і на Балканах.

Англо-французькі колоніальні суперечки та прагнення Британії завадити посиленню позицій Росії на Близькому Сході сприяли зближенню Великої Британії з державами Троїстого союзу.

Німецький канцлер О. фон Бісмарк, зацікавлений у загостренні англо-російських суперечностей на Близькому Сході, дав британському уряду зрозуміти, що в разі неукладення домовленостей Німеччина відмовиться від підтримки британских інтересів у Єгипті.

Прем’єр-міністр Великої Британії Р. Солсбері прийняв вимоги Бісмарка, проте з певними застереженнями щодо тексту угоди.

Домовленості з Італією було укладено 12.02.1887 шляхом обміну нотами між Р. Солсбері та італійським послом у м. Лондоні. Сторони зобов’язалися підтримувати статус-кво в Середземному, Адріатичному, Егейському та Чорному морях. У разі неможливості збереження статус-кво Британія та Італія передбачали можливість укладення особливих двосторонніх домовленостей.

В англійській ноті зазначалося, що в разі необхідності в кожному окремому випадку сторони визначатимуть характер спільних дій. Це застереження залишало за Великою Британією можливість уникнути надання Італії військової допомоги.

Австро-Угорщина приєдналася до середземноморської Антанти 24.03.1887. 12.12.1887 в м. Лондоні було укладено англо-австрійську угоду шляхом обміну нотами між Р. Солсбері та послом Австро-Угорщини, до якої 16.12.1887 приєдналася Італія. Нові домовленості конкретизували раніше сформульовану позицію трьох держав щодо Туреччини задля запобігання посиленню впливу на неї Росії. Австро-Угорщина, Велика Британія й Італія зобов’язувалися зберігати статус-кво на Близькому Сході.

Середземноморська Антанта, за допомогою якої О. фон Бісмарк розраховував втягнути Британію у військовий конфлікт із Росією та Францією, не досягла очікуваних результатів. Наприкінці 19 ст. загроза британській колоніальній системі з боку Німеччини привела Велику Британію до зближення з Францією, а пізніше з Росією, з огляду на що Антанта середземноморська втратила своє значення. Спроби її відновити у 1895–1896 зазнали невдачі. У подальшому оформлено дипломатичний союз Великої Британії з Францією, пізніше з Росією. Цей союз отримав назву Антанти.

Література

1. Pribram A., Coolidge A. The Secret Treaties of Austria-Hungary, 1879–1914 : in 2 vol. Cambridge : Harvard University Press,1920–1921.
2. Schöllgen G. Imperialismus und Gleichgewicht. Deutschland, England und die orientalische Frage 1871–1914. München : Oldenbourg, 2000. 514 p.
3. Гончар Б. М. Антанта середземноморська 1887 // Українська дипломатична енциклопедія : у 5 т. / За заг. ред. Д. В. Табачника. Харків : Фоліо, 2013. Т. 1. С. 105.

Автор ВУЕ

О. С. Черевко

Покликання на цю статтю: Черевко О. С. Антанта Середземноморська // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антанта Середземноморська (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.03.2020