Анортозит

Анортозит з Місяця, знайдений експедицією Аполлон-15

Анортози́т (фр. anorthosite, від anorthose — плагіоклаз) ― порода гірська магматична групи габро.

Історична довідка

Перший науковий опис родовища анортозиту здійснив в 1863 хімік та мінералог Т. С. Хантом (1826–1892; США) в «Американському журналі науки та мистецтва». В Україні розробку різновиду анортозиту — лабрадориту — почали в 1835 на Волині в кар’єрах Кам’яного Броду та Слобідки. Головинське родовище лабрадориту почали розробляти значно пізніше, у 1900.

Характеристика

Хімічний склад

Порода утворена на понад 90 % плагіоклазом (здебільшого основного складу). Другорядні та акцесорні мінерали анортозитів ― ортопіроксен, рідше олівін, клінопіроксен, біотит, ільменіт, магнетит, сульфіди, кварц та його субграфічні зростання з калішпатом (гранофір), апатит, циркон.

Назва походить від анортиту ― кальцієвого плагіоклазу СaAl2Si2O8. Але в природних породах, названих анортозитами, плагіоклаз найчастіше має так званий середній склад, у якому вміст анортитового складника становить 40–60 %, рідше 70–80 %. Лише на Місяці анортозити складені власне анортитом.

Фізичні властивості

Анортозити загалом мають крупнозернисту (0,5–3,0 см) до пегматоїдної структури, розмір кристалів плагіоклазу в них може досягати 10 см і більше. Індивідуальні кристали плагіоклазу можуть бути чорними, білими, синіми або сірими. Вони часто мають характерну іризацію ― їхня поверхня змінює колір залежно від кута спостереження або кута освітлення. Частіше спостерігають синє забарвлення, рідше зелене, інколи жовто-оранжеве. Густина анортозиту становить 2710–3050 кг/м3, пористість — 0,2–0,5 %, водопоглинання — 0,1–0,3 %, опір стисканню — 100–250 МПа.

Різновиди

У сучасній літературі всі суттєво плагіоклазові породи заведено називати анортозитами з можливими додатковими визначеннями ― лабрадоровий, андезиновий, бітовнітовий тощо.

Походження. Розташування родовищ

На Землі типові чисто анортозитові масиви виявлено тільки в межах древніх кратонів (Україна, Канада, Фінляндія), вони мають вік понад 1 млрд років. Походження анортозитів залишається не розв’язаною до кінця проблемою петрохімії. Одна з гіпотез — утворення цих порід у результаті спливання кристалів плагіоклазу в базальтовій магмі. Нез’ясовано й причини припинення анортозитового магматизму.

Хоча анортозити вважають магматичними породами, у природі не виявлено цілковитих аналогів вулканітів такого хімічного складу. Дещо подібними до них є деякі високоглиноземисті базальти. Найімовірнішою можна вважати кумулятивну природу анортозитів (кумуляція вкраплеників плагіоклазу з базальтоїдної магми).

Найбільші масиви анортозитів (площею близько чи понад 1000 км2) просторово і, як вважає більшість дослідників, генетично пов’язані з крупними так званими анортозит-рапаківігранітними (див. Рапаківі) плутонами ― окремими самостійними глибинними магматичними тілами. Анортозити трапляються також як шари різної потужності в диференційованих (розшарованих, стратифікованих) суттєво габроїдних та габро-перидотитових масивах, наприклад, у Бушвельді (Південно-Африканська Республіка), Стіллуотері (штат Монтана, США), Скеаргаарді (Гренландія), Мончегірському (Кольській півострів). Такі анортозити інколи називають автономними.

Анортозит в Україні

В Україні родовища анортозитів пов’язані з Коростенським і Корсунь-Новомиргородським плутонами. Є низка кар’єрів у Житомирській, Черкаській областях, з яких видобувають анортозити, здатні іризувати ― лабрадорити.

Значення

З анортозитовими магматичнми комплексами по’вязані родовища титану, хрому, платиноїдів. Щільні та нетріщинуваті різновиди анортозитів, здатні до іризації, використовують для виготовлення облицювальних плиток (станцій метрополітену, будинків тощо), а також різноманітних пам’ятників. Анортозит виявлено в зразках місячних порід, він має важливе значення в дослідженнях Марса, Венери та метеоритів.

Література

  1. Sterry Hunt T. On Norite or Labradorite Rock // American Journal of Science and Arts. 1869. Vol. 48. P. 1–7. URL: https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=aeu.ark:/13960/t9m339214;view=1up;seq=5
  2. Анортозит-рапакиви гранитная формация: Восточно-Европейская платформа / Под ред. Ф. П. Митрофанова. Ленинград : Наука, 1978. 296 с.
  3. Личак И. Л. Петрология Коростенского плутона. Киев : Наукова думка, 1983. 248 с.
  4. Лебединский В. И. В удивительном мире камня. 3-е изд., перераб. и доп. Москва : Недра, 1985. 224 с.
  5. Павлов Г. Г. Петрографія. Київ : Видавництво Київського університету, 2014. 527 с.


Автор ВУЕ

С. Г. Кривдік


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кривдік С. Г. Анортозит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анортозит (дата звернення: 5.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ