Алітерація

Алітера́ція [від лат. ad — «до», «при», «біля» і litera — «літера»], повторення однакових чи подібних за звучанням приголосних або звукосполучень із метою підсилення чи інтонаційної виразності тексту.

Особливості

Алітерація зустрічається: на початку складів у словах імітаційного характеру — бубон, гоготати, шушукання (див. Звуконаслідування); на поч. слів, що є компонентами фразеологізмів — ні пуху ні пера, у вогонь і воду і т. ін.; у різних словах цілої фрази, віршового рядка, строфи чи ширшого контексту як прийом посилення виразності художнього мовлення.

Алітерація належить не тільки до стилістичних, а й до семантичних явищ. Безпосередній зв’язок між звучанням і значенням наявний при звуконаслідуванні. Особливе співвідношення смислового і стилістичного простежується у звукоповторах, широко використовуваних поетичною мовою: тут алітерація створює звуковий образ описуваного, підкреслює основні лексичні компоненти загального змісту вислову, залишаючись при цьому важливим ритмомелодійним засобом.

Алітерація найчастіше зустрічається у фольклорі та поезії, рідше — у прозі. В образній функції можуть уживатися будь-які звуки мови, але традиція використання художніх властивостей окремих із них або цілих їхніх груп не однакова. Досить поширена в українській поезії алітерація сонорних приголосних, зокрема плавних.

Приклади вживання

Картину лагідності й погожості, що контрастує з описом дикої спустошливої стихії в колись розкішному краї («Сім літ Сокира Божа ліс стинала, І пожарище не вгасало, І мерк за димом Божий світ»), створює разом із ін. засобами, насамперед лексичними.

8-разовий повтор плавних [л’] [л] у рядках із вірша «У Бога за дверми лежала сокира» Т. Шевченка: «На восьме літо у неділю, Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло». Звуковий образ пейзажу — змінної, тремтливої краси природи постає завдяки повторові дрижачого р у поезіях М. Вороного: «Рожеве проміння на краплях роси Брильянтами грає...».

Той самий повторюваний приголосний у певному звуковому оточенні згідно з авторським задумом може створювати ін. образ (засіб відтворення шуму двигуна, динаміки й гуркоту бою): «Тоді зламать стрункий порив польоту, І, ревучи, рвонутись віражем, І розстрілом, коротким, як ножем, Метал і м’ясо враже розпороти» (М. Бажан). Зазвичай звуконаслідувальний характер має повтор кількох суміжних приголосних: «Гроза погримувала грізно...» (Л. Костенко).

У фольклорі, зокрема у прислів'ях і приказках, ефективним засобом відтворення конкретних мовних ситуацій є своєрідний перегук сполучень приголосних і голосних: «Лаяла, лаяла — насилу село перелаяла» (передається лемент).

Алітерацію як стилістичний прийом пов’язано з поетичною етимологізацією та використанням у віршах паронімів, наприклад: «Гунни — вже гени. Зникнення геніїв. Та ще не пізно... Іще є пісня...» (М. Мірошниченко). У поєднанні з іншим видом звукового повтору — асонансом — алітерація досягає значного художнього ефекту. Вона лежить в основі такого різновиду рими, як консонанс (див. Консонатизм).

Література

1. Ковалевський В. Рима: Ритмічні засоби українського вірша. К.: радянський письменник, 1965. 286 с.;
2. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І.К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1973. 588 с.;
3. Качуровський І. Фоніка. Мюнхен: УВУ, 1984. 208 с.;
4. Зеленська Ю. Стилістичні фігури з повтором у сучасному поетичному мовленні // Лiнгвiстичнi студiї: збірник наукових праць. Донецьк: ДонНУ, 2009. Вип. 19. С. 179–182.

Автор ВУЕ

• В. С. Калашник

Покликання на цю статтю: Калашник В. С. Алітерація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алітерація (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 08.07.2022