Асонанс

Асона́нс (фр. assonance, від лат. assonare — відгукуватися) — різновид звукопису, концентроване повторення голосних звуків у суміжних чи близько розташованих словах, переважно у віршовому рядку чи строфі. Асонанс створює ефект милозвуччя: «Було червоне поле бою» (О. Лятуринська); набуває іноді особливого значення у поєднанні з алітераціями: «О панно Інно, панно Інно» (П. Тичина).

Асонанс як засіб фоностилістики взаємодіє із системою ритмомелодики певної фрази або мовного періоду. У віршознавстві цей термін вживають також на означення неточної рими, побудованої на комплексному суголоссі наголошених голосних при певному нехтуванні приголосними, їх переміщенні, відсіканні або чергуванні:

Корови моляться до сонця,
що полум’яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом

(Антонич Б.-І. Село // Три перстені. Поеми й лірики. Львів : Накладом Богдана Дороцького, 1934. С. 45).

У наведеній строфі поєднаний асонанс голосних (о, а), що надає поетичному тексту подвійного семантичного навантаження, створюючи враження заокругленого й поглибленого простору.

Іноді асонанс застосовують і в прозових текстах для посилення емоційного враження.

Асонанс спостерігаємо у французькій середньовічній поезії (кантилена, героїчний епос на зразок «Пісні про Роланда», шансони), в іспанській («Пісня про мого Сіда», романс); використання цього прийому сягає аж до 20 ст., як-от у «Циганському романсеро» Ф. Гарсіа Лорки чи в доробку Г. Містраль. І. Качуровський наводить кілька прикладів з іспанської лірики, коли асонанс пов’язаний із окситонним, парокситонним, пропарокситонним закінченням, зокрема зі свого еквіритмічного перекладу «Пісні вершника» Ф. Гарсіа Лорки:

Кордоба.
Єдина й далека.

Коник чорний, місяць повний
І маслини в моїй торбі.
Хоч би й знав я ці дороги,
Та повік не буду в Кордобі.

І крізь простір, і крізь вітер,
Чорний кінь, червоний обрій.
Смерть на мене виглядає
Поміж вежами в Кордобі.

Ах, яка мандрівка довга!
Нумо, коню мій хоробрий!
Що як смерть мене спіткає
Перш, ніж досягну я Кордоби?

Кордоба.
Єдина й далека.

(Цит. за кн.: Качуровський І. Фоніка. Київ : Либідь, 1994. С. 111–112).

Література

Ковалів Ю. І. Асонанс // Літературознавча енциклопедія : в 2 т. Київ : Видавничий центр «Академія», 2007. Т. 1. С. 101.
Ковтун С. Є. Алітерація та асонанс у поезії М. Вінграновського // Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2017–2018. № 4–3. С. 523–531.
Юсип-Якимович Ю. В. Поетична фонетика в дзеркалі семантики: акустичний (слуховий) світ слов’янського символізму // Українське мовознавство. 2017. Вип. 47/2. С. 101−106.