Алогізм

Алогíзм, алогос (грец. ἄλογος — нерозумний) — багатозначний термін:

1) Алогізм (у філософії, логіці) — 1) відхилення від законів логіки або ж від правил проведення логічних операцій; 2) заперечення логічного мислення як засобу досягнення істини.

Алогізм з необхідністю містить логічну помилку (див. Паралогізм, Софізм).

З погляду формальної логіки алогізм веде до двозначності, бездоказовості, суперечливості й виключає можливість пізнання істини.

Уперше ця філософська категорія зустрічається у Демокріта із Абдер. Найґрунтовніше концепт розробив Платон, який використовував цей термін для позначення:

  • повного мовчання;
  • маловиразності слів;
  • безглуздої (нерозумної) насолоди;
  • нерозумних тварин;
  • ірраціонального, абсурду.

Для Платона алогізм — протилежність чогось логічному, зрозумілому, правильному.

Аристотель вживав це поняття у сфері геометрії («Про неділимі лінії», «Друга Аналітика»).

Термін трапляється також у Софокла й давньогрецьких історіографів (Фукідід, Ксенофонт).

Алогізм — основоположний принцип для більшості філософських теорій, що визнають ірраціоналізм, фідеїзм, містицизм: на противагу раціонально-логічному пізнанню вони утверджують безпосереднє інтуїтивне осягнення істини та/або містичне одкровення.

Приклад алогізму у філософії Ф. Ніцше: «Ми заперечуємо Бога, ми заперечуємо відповідальність Бога, і лише так ми звільнимо світ».

2) Алогізм (у літературі, мовознавстві) — поєднання суперечливих понять, зумисне порушення логічних зв’язків для досягнення певного стилістичного ефекту, наприклад: «Втечу! Втечу, хоча б у слові!.. Крізь вашу рабську кров безкровну» (М. Вінграновський). Алогізм близький до оксюморона. Часто використовується в народній творчості (загадки, небилиці тощо). Алогізм як фігура часто вживається у драмі абсурду.

До алогізмів зараховують усі мовні неточності, пов’язані з класифікацією речей і явищ. Один із найпоширеніших різновидів алогізму — заміна конкретного поняття абстрактним (наприклад, заміна твердження «торгувати картинами» на «торгувати живописом»). Алогізмом можна вважати тавтологію (наприклад, Л.І. Брежнєв закликав, щоб економіка була економною).

3) Алогізм (у живописі) — метод, започаткований 1913 К. Малевичем. Алогічність своїх картин художник протипокладав логічним принципам функціонування суспільства. Найвідоміша «алогічна» картина Малевича — «Корова та скрипка» (1913). Елементи алогізму зустрічаються також у творчості російських художників О. Моргунова (1884–1935) та І. Пуні. В основі алогізму митців — колажний спосіб мислення (див. Колаж). Алогізм вважається попередником дадаїзму.

4) Алогізм (у психіатрії) — порушення мислення, за якого судження не відповідають законам логіки.

Література

  1. Шумка М. Л. Основи логіки. Тернопіль : СМП. «Тайп», 2003. 112 с.
  2. Калита О. Типи комічних текстів та особливості їх стилістичного аналізу // Лінгвостилістичні студії. 2015. Вип. 2. С. 54–61.
  3. Шепетяк О. М. Логіка. Київ : Фенікс, 2015. 256 с.
  4. Конверський А. Сучасна логіка (класична та некласична). Київ : Центр навчальної літератури, 2018. 296 с.
  5. Сарабьянов А. Д. Алогизм // Энциклопедия русского авангарда. URL: rusavangard.ru/online/history/alogizm/

Автор ВУЕ

В. Е. Туренко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Алогізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алогізм (дата звернення: 20.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
20.06.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ