Александер, Джеффрі

Jeffrey alexander 05.jpg

Александе́р, Дже́ффрі (англ. Alexander, Jeffrey Charles, 30.05.1947, м. Мілуокі, США) — соціолог, засновник неофункціоналізму в соціології, фундатор напряму культуральної соціології, почесний професор Каліфорнійського університету (з 2001), Університету Ла Троба (Австралія, з 2007).

Александер, Джеффрі

(Alexander, Jeffrey Charles)

Рік народження 1947
Місце народження Мілуокі, Сполучені Штати Америки
Alma mater Гарвардський університет, Кембридж
Напрями діяльності соціологія

Життєпис

Походить із родини підприємця. 1969 здобув ступінь бакалавра мистецтв у Гарвардському коледжі (м. Кембридж), 1978 — ступінь доктора філософії після захисту дисертації в Каліфорнійському університеті (м. Берклі, США).

Працював у Каліфорнійському університеті: лектор (1974–1976), асистент професора (1976–1981), професор (1981–2001). З 2001 — професор соціології Єльського ун-ту (м. Нью-Гейвен), з 2004 також засновник і співдиректор Центру культуральної соціології цього університету.

Водночас із 2012 — співредактор «Американського журналу культурної соціології» («The American Journal of Cultural Sociology»), з 2016 — асоційований дослідник Міждисциплінар. вищої школи Гейдельберзького центру амер. студій (Німеччина).

Наукова діяльність Наприкінці 1960-х — на поч. 1970-х Александера приваблювали ліворадикальні марксистські ідеї. Під час навчання брав активну участь у студентських акціях протесту. Згодом переорієнтувався з марксистського підходу на «синтетичний», зорієнтований на комплекс здобутків соціологічної думки. Зацікавився розвитком класичних ідей у сучасній соціологічній теорії, зосередившись на проблемах культури, соціальної структури та соціальної дії.

У 1987 разом із П. Штомпкою ініціював створення Дослідницького комітету з теоретичної соціології Міжнародної соціологічної асоціації, відтоді очолює виконавчу раду к-ту.

У науковій діяльності Александера — два великі періоди. У 1970–1990-х розробляв концепцію неофункціоналізму. Наукове визнання здобув після публікації монографії «Теоретична логіка у соціології» (4 т.; 1980–1982). У праці узагальнив уявлення про формування теоретичних засад соціологічної науки та переосмислив зв’язки функціоналізму із класичною соціологічною теорією. Проаналізував спадщину К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Т. Парсонса та ін. Поступово відійшов від неофункціоналістського проекту, вважаючи його завершеним.

Від 1990-х зацікавився ідеями культурсоціології й теорії громадянської сфери. Дійшов висновку, що традиційні підходи до культури мають обмежений характер. Основні положення культуральної соціології Александера склалися під впливом ідей Т. Парсонса, М. Вебера, Е. Дюркгейма.

Започаткував нову теорію культури — так звану «сильну програму», згідно з якою культура — пріоритетне явище соціального світу, «незалежна змінна» будь-якого соціологічного теоретизування нарівні з економікою, політикою, соцієтальною сферою, нормами моралі й права. З позицій «культурної автономії» дослідив символічні коди та наративи, що інформують про різні сфери суспільного життя.

Александер активно досліджував проблеми громадянського суспільства, розуміючи його як сферу інтеракцій соціальних інститутів, середовище солідарності. Стверджує, що в громадянському суспільстві колективна солідарність поєднується з індивідуальним волюнтаризмом.

На думку Александера, недоцільно розмежовувати теорії конфлікту й порядку, мікро- та макропідходи, структурні та культуральні погляди. Ці класифікації заважають аналізу основних соціальних процесів, які пов’язані між собою.

Александер зробив внесок у розв’язання актуальних проблем теоретичної соціології, синтезувавши ідеї семіотики, герменевтики, постструктуралістської та неосоціологічних теорій.

Наукові дослідження

  • «Марксизм і дух соціалізму: культурні витоки антикапіталізму» (1982);
  • «Неофункціоналізм» (1985),
  • «Соціальна теорія кінця століття: релятивізм, редукціонізм та проблеми розуму» (1995),
  • «Культурна травма і колективна ідентичність» (2004),
  • «Громадянська сфера» (2006),
  • «Травма: соціальна теорія» (2012),
  • «Драма соціального життя» (2017) та ін.

Найважливішою із своїх теоретичних робіт Александер вважає працю «Сенси соціального життя: культуральна соціологія» (2003).

Наукові розвідки Александера викладені в стилі «інтерпретативної полеміки»: він аналізує певну класичну теорію у формі діалогу з її автором, виділяючи головні та актуальні елементи теорії.

Вважає, що необхідність теоретичного синтезу зумовлена світовими подіями. Зокрема, посткомуністичні суспільства потребують розроблення культурних моделей, які допоможуть зрозуміти складні процеси становлення демократії.

Неофункціоналізм у працях Александера — завершена синтетична соціальна теорія, в якій поєднано різні рівні і сфери дослідження — культуру, соціальну систему і соціальну поведінку особистості.

Наукові дослідження Александера асоціюються з так званим культуральним поворотом, що спрямував аналітику соціальної реальності до ідей багатогранності та мінливості.

«Сильна програма» визначила культуру як пріоритетне явище суспільного життя, стала новим поглядом на проблеми глобалізації та громадянське суспільство.

Зроблені Александером акценти на агентності, суб’єктності, контингентності, текстуальності, на конструюванні соціальної реальності й необхідності бути саморефлексивним у дослідженнях стали основою для переосмислення ролі соціальних наук у житті соціуму і формуванні громадянського суспільства.

Завдяки працям Александера словник соціологів поповнився новими термінами: «культурна травма», «смисли», «символи», «коди», «іконки», «іронічність» тощо.

Праці

  1. The classical attempt at theoretical synthesis: Max Weber. London : Routledge, 1983. 240 p.
  2. Neofunctionalism. Beverly Hills : Sage Publications, 1985. 240 p.
  3. Twenty lectures : sociological theory since World War II. New York : Columbia University Press, 1987. 393 p.
  4. Fin de Siècle Social Theory: Relativism, Reduction, and the Problem of Reason. London : Verso, 1995. 231 p.
  5. The Meanings of Social Life: A Cultural. Sociology. Oxford; New York : Oxford University Press, 2003. 296 p.
  6. The Civil Sphere. New York : Oxford University Press, 2006. 816 p.
  7. Performance and power. Cambridge : Polity Press, 2011. 246 p.
  8. The Dark Side of Modernity. Cambridge : Polity Press, 2013. 187 p.
  9. The crisis of journalism reconsidered: democratic culture, professional codes, digital future. New York : Cambridge University Press, 2016. 298 p.
  10. Р о с. п е р е к л. — Смыслы социальной жизни. Культуросоциология. Москва : Праксис, 2013. 640 с.
  11. Публичная икона (Реферативное изложение) // Социология: теория, методы, маркетинг. 2014. № 3. С. 140–147. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/crtmm_2014_3_10
  12. У к р. п е р е к л. — Нові теоретичні напрямки в соціології // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 4. C. 132–156.
  13. Парадокси громадянського суспiльства // Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. 1999. № 1. С. 27–41.
  14. Соціальна наука як прочитання і як перформанс: культурсоціологічне розуміння епістемології (Реферативний виклад) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2013. № 2. С. 89–104. (у співавт.) URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stmm_2013_2_8

Література

  1. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс теоретичної соціології. Київ : Наукова думка, 1995. 224 с.
  2. Карась О. Дж. Александер: соціологічний підхід до проблеми демократії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 1. С. 231–249.
  3. Култыгин В. П. Методология инноватики Дж. Александера // История социологии. Москва : Норма, 2009. С. 1036–1044.
  4. Соболевська М. О. Неофункціоналістські та постструктуралістські теорії у сучасній соціології. Київ : Дух і літера, 2010. 164 с.
  5. Ланин Б. А. Культурсоциология и смыслы социальной жизни (размышления над книгой Джеффри Александера «Смыслы социальной жизни: культурсоциология») // Проблемы современного образования. 2013. № 4. C. 200–205.
  6. Соболевська М. О. Проблема соціального порядку і пресупозиції соціологічного теоретизування у неофункціоналістській соціології Дж. Александера // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2013. Вип. 3. С. 6–13.
  7. Романовский Н. В. Пример для подражания нашим молодым социологам — кейс Джеффри Александера // Вестник Российского государственного гуманитарного университета. Серия «Философия. Социология. Искусствоведение». 2015. № 7 (150). С. 15–26.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Танчер В.В., Туленков М. В. Александер, Джеффрі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александер, Джеффрі (дата звернення: 18.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 10.04.2019