Алан Лілльський

Alanus de Insulis (Alain de Lille). Woodcut. Wellcome V0000079.jpg

Ала́н Лі́лльський (лат. Alanus de Insulis), Ален де Лілль (франц. Alain de Lille; між 1115 і 1120, м. Лілль, тепер регіон О-де-Франс, Франція — 07.05.1202, абатство Сіто, побл. м. Нюї, тепер м. Нюї-Сен-Жорж, регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція) — схоласт-натураліст, чернець, теолог, філософ і поет, представник середньовічної енциклопедистики. Писав латинською мовою.

Алан Лілльський

(Alanus de Insulis)

Рік народження 1115–1120
Місце народження Нюї-Сен-Жорж, Бургундія — Франш-Конте, Франція
Рік смерті 1202
Місце смерті Нюї-Сен-Жорж, Бургундія — Франш-Конте, Франція
Напрями діяльності релігія, теологія, філософія, поезія

Життєпис

Навчався у школі Святого Віктора (1148–1155; м. Париж), по закінченні якої став священиком.

Від 1156 перебував у Англії, де був камергером архієпископського палацу.

1166–1167 — чернець у монастирі Бек у Нормандії. З кінця 1167 перебував у монастирі Вірмут в Англії.

Ймовірно, між 1172 і 1174 здійснив поїздку до м. Солерно (Італія).

1174 був послушником у монастирі Крайстчерч (Англія), а потім — у монастирі Сент-Марсіаль у м. Ліможі (Франція).

1179–1186 — настоятель монастиря Сент-Марсіаль. Саме там написав «Проповідь про умоглядну сферу».

Брав участь у ІІІ Латеранському соборі (1179), на якому відлучено від Церкви прихильників руху альбігойців.

Від 1186 майже до кінця життя був абатом у монастирі м. Тьюсбері (Англія).

Викладав теологію у м. Парижі (ймовірно, у Сорбонні; бл. 1194), а згодом у м. Монпельє (бл. 1200).

Наприкінці життя (дата невідома) був послушником у монастирі Сіто, там і похований.

Наукова праця

Погляди Алана Лілльського тяжіли до неоплатонічних доктрин (див. неоплатоніки) Шартрської школи. Він наполягав на непереконливості авторитетів у філософії. Джерелами мислення вважав віру й теологію. Розмежовував містичне пізнання, яке «вірить, щоб пізнавати», і природне пізнання, яке «пізнає, щоб вірити».

Алан Лілльський проголосив всі положення віри раціонально доказовими, розробив дедуктивну систему теології, що ґрунтується на самоочевидних принципах і будується за тією самою моделлю, що й геометрія.

Природу називав «намісницею» Бога у справі творіння. Вважав її посередницею між Творцем і творінням, котра підтримує встановлений у світі порядок. На думку Алана Лілльського, природа утворила людську натуру за образом всесвітнього механізму. У людині, немов у дзеркалі, відображається матеріальна організація світоустрою. Усі творіння світу для людини суть свого роду книга, картина і дзеркало.

Визнавав гріховними всіх, хто порушує природні закони. Стверджував, що Бог і Природа виховають досконалу людину, відтак постане новий Золотий вік. Засобами виховання досконалої людини проголошував теологію й вільні мистецтва.

Алану Лілльському належить класичне визначення проповіді як відкритого та публічного наставляння про звичаї та віру, що служить для просвіти людей.

Основні праці: «Плач природи» (опис філософсько-моралістичного бачення природи у прозі та віршах; бл. 1167–1169), «Розрізнення слів» (упорядкування біблійних понять за трьома рівнями смислу), «Правила священної теології» (містить 134 теологічні максими), «Правила небесного права», «Про тлінну й нетривку природу людини», «Антиклавдіан» (алегорична поема, написана гекзаметром, вважається космологічною енциклопедією; бл. 1181–1185), «Сума про мистецтво проповіді» (1199) з додатком 44 гомілій, «Книга про теологічні речі у речах», «Про мистецтво католицької віри», «Про католицьку віру проти єретиків», «Поема про втілення й сім мистецтв», «Книга про покаяння», «Проти альбігойців, вальденсів, юдеїв та сарацин».

Визнання

Від сучасників отримав почесне прізвисько «універсальний доктор», оскільки мав глибокі знання (граматики, логіки, риторики, античних авторів) і намагався узагальнити в алегоричних поемах всі знання того часу.

Праці Алана Лілльського опубліковано 1653 в м. Антверпені.

Ідеї алегорично-моральної поеми «Антиклавдіан» Алана Лілльського вплинули на творчість Данте («Чистилище») і Дж. Мільтона («Втрачений рай»).

Праці

  • Anticlaudianus. Texte critique avec une introduction et des tables publié par R. Bossuat... Paris : J. Vrin , 1955. 224 p.
  • Opera omnia. — Textes inédites. Paris, 1985.
  • Ф р а н ц. п е р е к л. — Textes inédits. Avec une introduction sur sa vie et ses oeuvres par Marie-Thérèse d’Alverny. Paris : J. Vrin , 1965. 84 p.
  • Règles de théologie ; Sermon sur la sphère intelligible / Trad. F. Hudry. Paris : Les Éditions du Cerf, 1995. 298 p.
  • Lettres familières (1167–1170) / Trad. F. Hudry. Paris : Vrin, École des chartes, 2003. 189 p.
  • La plainte de la nature = De planctu naturae / Introduction, traduction et notes par Françoise Hudry. Paris : Les Belles lettres, 2013.
  • Р о с. п е р е к л. — О бренном и непрочном естестве человека / Пер. Ф. А. Петровского // Памятники средневековой латинской литературы X–XII вв. Москва : Наука, 1972. С. 333.
  • Плач природы / Пер. М. Л. Гаспарова // Памятники средневековой латинской литературы X–XII вв. Москва : Наука, 1972. С. 333–347.

Література

  1. Гаспаров M. Л. Алан Лилльский // Памятники средневековой латинской литературы 10–12 вв. Москва : Наука, 1972. С. 330–346.
  2. Roussel H., Suard F. Alain de Lille, Gautier de Châtillon, Jakemart Giélée et leur temps. Villeneuve-d'Ascq : Presses Universitaires De Lille, 1980. 404 p.
  3. Libera A. de. Alain de Lille ou Alanus ab Insulis // Dictionnaire des philosophes. Paris : Presses Universitaires de France, 1993. Vol. 1. P. 46.
  4. Théologiens et mystiques au Moyen Âge. La Poêtique du Dieu. Ve–XVe siècle. Paris : Gallimard, 1997. 768 p.
  5. Erismann Ch. Alain de Lille // Dictionnaire du Moyen Âge. Paris : Presses Universitaires de France, 2002. P. 23–25.
  6. Шишков А. М. Средневековая интеллектуальная культура. Москва : Савин С. А., 2003. 592 с.
  7. Alain de Lille // Patar B. Dictionnaire des philosophes médiévaux. Montreal : Fides, 2006. P. 31–33.
  8. Allain de Lille // Dictionnaire des philosophes médiévaux. URL: https://books.google.com.ua/books?id=AX-Mi1XklNoC

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Алан Лілльський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алан Лілльський
Дата звернення: 14.12.2019.