Актеон

Діана з Актеоном та Калісто. Рембрант, 1635 

Актео́н (грец. Ἀϰταίων) — персонаж грецької міфології, пристрасний мисливець.

Син покровителя ворожбитства, бджолярства, скотарства й полювання Аристея та доньки фіванського царя Кадма Автоної, внук бога Аполлона й німфи Кирени, вихованець безсмертного фессалійського кентавра Хірона, який прищепив хлопцеві любов до полювання та навчив мисливської майстерності. Учасник трирічного індійського походу бога рослинності, родючості, вологи, покровителя виноградарства й виноробства Діоніса. Змагався на колісницях у поховальних іграх за Офельтом (прообразом аналогічних до Олімпійських Немейських ігор, які відбувалися раз на два роки й передбачали поєднання атлетичних, кінних, поетичних і музичних змагань, за місцевим міфом, засновані на честь мертвого царевича Немей Офельта, тому судді випробувань носили чорний одяг на знак трауру за ним).

Образ Актеона сповнений амбівалентної символіки: з одного боку — безневинної жертви, з іншої — спокутування провини за недоцільне порушення гармонії природи. Так, за найпоширенішим сюжетом міфу про Актеона хлопець, полюючи з приятелями на схилі г. Кіферон і залишившись на певний час на самоті, помітив прохолодний грот для відпочинку. Там він ненароком став свідком купання богині тваринного і рослинного світу, мисливства, лісів і гір Артеміди в оточенні її німф. Актеон стає єдиним смертним, хто побачив небесну красу богині, а відтак — мимоволі порушує заборону верховного бога Зевса, за якою кожен, хто побачить богиню оголеною, мусить померти. Розгнівана Артеміда перетворює юного мисливця на оленя, слід якого беруть п’ятдесят його власних псів, які не впізнають хазяїна й роздирають його на шматки. Прообразами собак Актеона були собакоголові, ласторукі діти моря тельхіни, які заснували кілька міст на островах Родосі та Криті, виготовили гострозубий серп Крону, яким той оскопив Урана, викували тризуб Посейдонові, були першими, хто став зображувати богів, однак мали бути покарані Зевсом за псування за допомогою магії погоди та врожаю. Попереджені про небезпеку Артемідою, вони втекли за море, частина — до Орхомена, де й стали псами у зграї Актеона.

Кількість собак символічна: первинно п’ятдесятиголовим вважався міфологічний пес-охоронець царства мертвих Аїду Цербер, якого з часом почали уявляти триголовим за аналогією до своєї хазяйки — богині Місяця, чаклунства, усіх страховиськ і примар Гекати; після завершення циклу (49, тобто сім разів по сім років) п’ятдесятий стає Великим (Ювілейним, священним) роком, що символізує повернення до первинного стану та новий початок, звільнення та повну свободу; також п’ятдесяти місячним циклам (чотирьом рокам) дорівнює проміжок між Олімпійськими іграми. За версією Овідія, Актеона розтерзали 35 собак (яких поет у «Метаморфозах» називає поіменно).

Отже, Актеон постає жертвою богині за те, що мимовільно побачив її красу, і водночас немовби спокутує свою провину перед тваринним світом, зазнавши такої ж участі, як і звірі, на яких полював сам. Артеміда ж є «володаркою звірів» — вочевидь, верховною богинею-німфою архаїчних тотемних культів.

Мотив покарання Актеона варіює в пізніших версіях: гнів Артеміди спричинило вихваляння Актеона, ніби він кращий мисливець, ніж сама богиня (за Еврипідом); Артеміда «накинула на Актеона шкуру оленя», щоб він не одружився з коханою її батька, Зевса, Семелою (за Стесихором); на оленя хлопця перетворює сам Зевс за сватання юнака до Семели (за Акусилаєм); Актеон побачив Артеміду, коли вона купалась у джерелі Парфеній у Гаргафській долині, і захотів її звабити (Овідій). Собаки Актеона так сумують за господарем, що Хірон споруджує його статую, що їх врешті втішає. Згодом боги переносять їх на небеса — так утворюється сузір’я Великий (Малий) Пес.

Міф, імовірно, має реальне підґрунтя: прототип образу Актеона — цар-жрець доеллінського культу оленя, якого розривають на шматки після п’ятдесятимісячного правління, згодом його функції переходять до таніста. Паралелі цього ритуалу відтворені в ірландських і валійських міфах; ще в 1 ст. до н. е., як свідчить Плутарх, побутував обряд, за яким людину в шкурі оленя травили собаками й убивали на г. Лікей в Аркадії неподалік Пелопоннесу. Культ Актеона існував у Платеях.

Міф ліг в основу багатьох мистецьких творів. Збереглися численні розписи фресок, ваз, метоп, рельєфів храмів зі сценами з міфу, полотна живопису й скульптура (Я. Бассано, Веронезе, Т. Гейнсборо, Е. Делакруа, Джорджоне, Доменікіно, Агостіно й Аннібале Карраччі, Л. Кранах, Рембрандт, Тьєполо, Тиціан, А. Філарете, X. Хольбейн та ін.), пластика (один із фонтанів палацу Козерта в Італії, бронзові двері собору святого Петра в Римі, скульптура І. Прокоф’єва) тощо. Актеон — дійова особа трагедій Есхіла («Лучниці»), Фриніха, Іофонта й Клеофонта («Актеон»).

Література

  1. Грейвс Р. Мифы древней Греции. Москва, 1992.
  2. Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції / Перекл. з рос. Київ, 1996.

Автор ВУЕ

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ