Автономна церква

Автоно́мна це́рква — канонічне об’єднання православних єпархій за територіальною ознакою, яке має власного предстоятеля (як правило, в сані архієпископа або митрополита), обмежене внутрішнє самоврядування і входить до складу автокефальної церкви. Нерідко для помісної церкви (діє на обмеженій території) статус автономної церкви є перехідним на шляху від її повного підпорядкування «материнській» («киріархальній») церкві до набуття автокефалії. У сучасному православному світі немає згоди щодо порядку надання автокефалії, проте визнається право кожної помісної церкви надавати своїм частинам статус автономної церкви. Нерідко, наприклад, у практиці Московського патріархату, статусу автономної церкви передує статус частково самокерованої Церкви, екзархату або митрополичого округу.

Всеправославний Собор на Криті в 2016 прийняв документ про порядок надання церковної автономії, згідно з яким Константинопольський патріархат має право ухвалювати остаточні рішення щодо спірних питань, коли на управління існуючою або потенційною автономною церквою претендують дві або більше автокефальних церков.

Офіційне православ’я наразі визнає 5 автономних церков: Фінляндську автономну православну церкву та Естонську апостольсько-православну церкву (в складі Константинопольського патріархату), Синайську архієпископію (в складі Єрусалимського патріархату), Японську автономну православну церкву та Китайську автономну православну церкву (в складі Московського патріархату). Вони діють на території інших держав, а не тих, де їхні «материнські» церкви. Водночас канонічна територія автономної Синайської православної церкви, що входить до складу Єрусалимської православної церкви, становить частину території Арабської Республіки Єгипет, на решті території якої діє інша помісна православна церква — Александрійська. Статус напівавтономної церкви має Критська архієпископія в складі Константинопольського патріархату.

Фінляндська автономна православна церква складається з 3 єпархій (24 парафії), в яких служить 4 єпископи і понад 20 священиків. Естонська апостольсько-православна церква складається з 3 єпархій (60 парафій), де служить 1 єпископ і понад 40 кліриків. Синайська православна церква має 1 єпископа, великий монастир св. Катерини на Синаї, 5 скитів та 17 подвір’їв (представництв). Японська автономна православна церква має 3 єпархії, 2 єпископів і понад 150 парафій. Китайська автономна православна церква (була повністю розгромлена під час так званої «культурної революції» 1966–1976) зараз налічує 13 парафій, більшість з яких не має власних кліриків — церкву обслуговують єпископи з Росії. Українська православна церква, якій Московський патріархат формально не надав статусу автономної церкви, в сотні разів перевищує всі офіційно визнані автономні церкви сучасного православного світу як за кількістю кліру, так і за кількістю парафій.

Статут Московського патріархату відрізняє автономну церкву від самокерованих церков, до яких відносить Українську, Білоруську, Латвійську, Естонську православні церкви, Православну церкву Молдови та Російську православну церкву закордоном. Різні самоврядні церкви в складі Московського патріархату мають різну міру самостійності: статус Української православної церкви відрізняється від статусу автономної церкви тільки номінально, але не в обсязі прав і повноважень.

Самокеровані канонічні структури, подібні до автономної церкви, є також у складі Константинопольського патріархату (Руська архієпископія у Західній Європі, Українська православна церква в США, Українська православна церква в Канаді, Грецька православна архієпископія Америки, Свята гора Афон та ін.) і Польської православної церкви (Португальська православна церква).

Термін «автономна» входить до назв кількох «альтернативних» православних церков, які не визнані офіційним православ’ям, наприклад, Російської православної автономної церкви (з центром у м. Суздалі, Росія) та Української автономної істинно-православної церкви (з центром у м. Рівному, Україна).

Література

  1. Никодим (Милаш), еп. Далматинский. Православное церковное право. Санкт-Петербург: Изд. В. В. Комарова, 1897. 708 с.
  2. Скурат К. История поместных православных церквей. Москва: Русские огни, 1994. Т. 1. 336 с.
  3. Цыпин В., прот. Церковное право. Москва: Изд-во МФТИ, 1996. 442 с.
  4. Брэкни В. Новый взгляд исторического богословия на автономию // Автономия поместной церкви: Материалы симпозиума / Сост. и ред. С. В. Санников. Одесса, 2009. С. 235-256.
  5. Дебелинский С. Н. Практика автономии: плюсы и минусы // Автономия поместной церкви: Материалы симпозиума / Сост. и ред. С. В. Санников. Одесса, 2009. С. 337-342.

пин В., прот. Церковное право. Москва: Изд-во МФТИ, 1996. 442 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Солдатов О. В. Автономна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автономна церква (дата звернення: 17.11.2019).