Абхінавагупта

Абхінавагупта
Абхінавагупта

Абхінавагупта (санскрит Abhinavagupta; бл. 950, Кашмір — бл. 1015–1025, Кашмір) — релігійний філософ та естет, теоретик літератури та мистецтва, драматург, музикант, поет, теолог і логік, один із найяскравіших представників кашмірського шиваїзму.

Абхінавагупта

(Abhinavagupta)

Рік народження бл. 950
Місце народження Кашмір
Рік смерті бл. 1015–1025
Місце смерті Кашмір
Напрями діяльності теологія, філософія, літературознавство, драматургія, мистецтво, логіка, поезія
Традиція/школа кулу

Життєпис

Народився у сім’ї вчених і містиків. Мати Абхінавагупти померла, коли йому було два роки. Ранню смерть своєї матері Абхінавагупта пізніше розцінив як позитивну обставину. Після смерті дружини батько Абхінавагупти вів аскетичний спосіб життя і багато часу приділяв вихованню дітей. Він став першим учителем свого сина.

«Абхінавагупта» — це не власне ім’я, а титул, який означає «компетентність та авторитетність». Дослідники творчості Абхінавагупти також вказують на такі можливі тлумачення його імені: «захищений похвалами», «бути пильним», «новий».

Діяльність

Абхінавагупта присвятив життя науці, літературі, навчанню учнів.

У творчості Абхінавагупти виділяють 3 основні періоди:

1) присвячений узагальненню ритуальної практики кашмірського шиваїзму;

2) написанню праць із естетики та поетики;

3) написанню філософських праць, у яких Абхінавагупта намагався синтезувати ідеї двох головних шкіл кашмірського шиваїзму — спанда та пратьябхіджня.

В основі вчення Абхінавагупти — уявлення про космічний союз двох сутностей (двох аспектів однієї і тієї ж неподільної сутності), які персоніфіковані в образі Шиви та його коханої Шакті.

Був головним учителем школи кулу («велика сім’я», «шляхетна каста», «клан»). Представники школи намагалися стати абсолютними володарями своїх думок і відчуттів через подолання всіх страхів і сумнівів, щоб серце їх стало чистим і вільним від бажань.

Залишив 35 завершених творів: про керівництво з виконання релігійних ритуалів, релігійні гімни, праці з філософії та естетики тощо. Здатність Абхінавагупти прояснювати значення стародавніх текстів через застосування логіки і через власний досвід релігійної практики допомогла спопуляризувати кашмірський шиваїзм.

Головні праці: «Тантралока» — своєрідна енциклопедія кашмірського шиваїзму, «Тантра-сара» та ін.

У трактаті «Абхінавабхараті», що присвячений проблемам теорії драми та естетики, Абхінавагупта пояснив важливу для індійської філософії теорію раси через духовний досвід. Розглядав расу як посередника між звичайним життєвим досвідом і трансцендентним духовним і показав можливість його реалізації. Раса, згідно з «Абхінавабхараті», — це естетичний досвід, що міститься у свідомості; є досвідом свідомості. Абхінавагупта визначає расу як єднальну ланку між реальним життям і містикою. Естетична насолода, викликана расою, пов’язана з процесами переживання і співпереживання, покладається в основу естетичного сприйняття. Вона супроводжується так званим відпочинком свідомості або почуттям естетичного задоволення. Кульмінація естетичної насолоди, або ж естетичний катарсис призводить до стану блаженства, позначеного в індивідуальній традиції терміном «ананда», властивого естетичним й містичним досвідам. Таким чином, естетичний досвід раса можна визначити як вид духовної діяльності, при якому суб’єкт-реципієнт переживає універсальні емоції під час сприймання естетичного об’єкта. Це призводить до трансформації його свідомості в результаті отримання естетичної насолоди і є причиною блаженства ананди. Абхінавагупта здійснив систематизацію тантричної йоги — напрямку крама («поступовість» сходження божественних енергій), каула (тантричний еротичний ритуал) і пара (шанування «найвищої» богині).

Праці

  • An Introduction to Tantric Philosophy: The Paramarthasara of Abhinavagupta with the Commentary of Yogaraja (Routledge Studies in Tantric Traditions). 1st ed. Routledge, 2015. 480 p.

Література

  1. Смирнова А. И. Индийский храмовый танец : традиция, философия, легенды. Киев, 2009. 120 c.
  2. Исаева Н. B. Искусство как проводник. Кашмирский шиваизм. Абхинавагупта и Кшемараджа (в сравнении с некоторыми паратеатральными опытами современности). Санкт-Петербург: Изд-во РХГА, 2014. 304 c.

Автор ВУЕ