Історико-архітектурний опорний план

Істо́рико-архітекту́рний опо́рний пла́н — науково-проєктна документація, що фіксує нерухому культурну спадщину певного населеного пункту чи території.

Історико-архітектурний опорний план частини історичного центру м. Києва довкола Національного заповідника «Софія Київська»

Історико-архітектурний опорний план приморської частини
історичного центру м. Одеси

Розробляють як складник генеральних планів історичних населених місць (міст, селищ, сіл). Історико-архітектурний опорний план виконують для всіх населених пунктів, що занесені до Списку історичних населених місць України.

Історико-архітектурний опорний план містить інформацію про:

• нерухомі об’єкти й пам’ятки культурної спадщини населеного пункту, пов’язану з ними історичну забудову;
• землі історико-культурного призначення (території пам’яток, історико-культурних заповідників);
• місця втрачених будинків, споруд, оборонних укріплень, що мали важливе історичне або містобудівне значення;
• дисгармонійні будівлі та споруди;
• пам’ятки природи, природні заповідники, цінні природні ландшафти;
• межі історичних ареалів та зон охорони пам’яток культурної спадщини, визначені раніше (за наявності).

Історико-архітектурний опорний план населеного пункту складається з двох частин: графічної і текстової, а також включає основний і допоміжні кресленики. Склад і зміст обох частин визначено Державними будівельними нормами. У процесі розроблення історико-архітектурного опорного плану виконують натурні, архівні, бібліографічні, археологічні (за потреби) дослідження культурної спадщини населеного пункту, традиційного характеру середовища та ландшафту. Для цього формують міждисциплінарну групу дослідників: архітекторів, містобудівників (урбаністів), археологів, істориків, мистецтвознавців, за потреби й інших фахівців. На основі історико-архітектурного опорного плану визначають і коригують межі й режими використання історичних ареалів, зон охорони пам’яток населеного пункту. Історико-архітектурний опорний план визначає стратегію збереження нерухомої культурної спадщини і традиційного характеру середовища історичного міста і є базовим документом для опрацювання генерального плану населеного пункту, детального плану території, іншої містобудівної документації.

Для більшості історичних міст України історико-архітектурні опорні плани розроблено протягом 1990–2020, проте вони потребують коригування (з огляду на зміни в законодавстві 2020-х).

Джерела

1. Про охорону культурної спадщини: Закон України № 1805-III від 8 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 39. Ст. 333. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
2. Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини / Авт.-упоряд.: О. М. Сердюк, Т. А. Бобровський, Л. М. Кириленко. Чернігів : ВАТ «РВК «Деснянська правда», 2011. 796 с.

Література

1. Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Головкиївархітектура ; Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. 560 с.
2. Вечерський В. Історико-архітектурний опорний план м. Суми // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. 2013. Вип. 8. С. 21–40.
3. Вечерський В. Охорона культурної спадщини в історичних містах // Сіверщина в історії України : в 15 вип. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України, 2019. Вип. 12. С. 7-9.
4. Вечерський В. Збереження історичного міського середовища: у полоні старих помилок // Методологія збереження і регенерації історичного міського середовища. Львів : Растр-7, 2022. С. 15–23.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Історико-архітектурний опорний план // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Історико-архітектурний опорний план (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.05.2023