Яфет

Сп'яніння Ноя. Художник Дж. Дж. Тіссо, кін. 19 — поч. 20 ст. (Яфет — у центрі)

Яфе́т (Іафет; івр. івр. יֶפֶת‎) — згідно з Біблією, один із синів Ноя, брат Сима і Хама, міфічний прародитель європейських та частини азійських народів.

Урятувався разом з усією батьковою родиною від Всесвітнього потопу. За Книгою Буття, Хам заскочив свого батька, коли той, сп’янівши, спав нагий посеред намету, та переповів про це іншим братам (з контексту — глузував). Сим і Яфет, узявши плаща, підійшли і прикрили наготу батька (до того ж задкували і відвертали обличчя, щоб не бачити його сорому). Після того як Ной довідався про скоєне Хамом, то прокляв його і його нащадків, призначив їх бути «рабом із рабів у своїх братів» (Бут. 9:21‒25). Натомість благословив інших синів («Нехай поширить Бог Яфета і нехай він живе в помешканнях Симових, а Ханаан нехай буде їхнім рабом», див. Бут. 9:27).

Біблія називає сімох синів Яфета, які народилися після потопу: Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, Мешех і Тирас та онуків (Бут. 10:1‒5). Переказ про синів Ноя та їхніх нащадків ліг в основу т. з. Таблиць народів, популярних у середньовічних і ранньомодерних джерелах. Так, від синів Яфета виводили походження кіммерійців, савроматів, скіфів, кельтів, італіків, фригійців, таврів, булгар, вірмен, грузин, стародавніх греків та іранців, фракійців, іберійців та ін. давніх народів.

Від імені Яфета походить назва т. з. яфетичної теорії М. Марра у мовознавстві та етнографії (застаріла, див. Марризм). Постаті братів Хама і Яфета стали уособленням протилежних моральних рис, алегоріями рабства і панування та ін.

Образи Ноєвих синів використав В. Липинський у праці «Хам і Яфет» (1928), де порушив питання про причини поразки боротьби за українську державність крізь призму біблійної історії.