Хам (у Біблії)

Хам (івр. חָם‎, етимологія достеменно невідома) — за Біблією, один із трьох синів (ймовірно, наймолодший) патріарха Ноя.

Згідно з Книгою Буття народився, коли Ной досяг віку 500 років (Бут. 5:32). Прийнято вважати Хама наймолодшим з-поміж синів, хоча в тексті зазвичай згадуваний після Сима і перед Яфетом (див. Бут. 5:32, 6:10, 9:18, 10:1 та ін.). Разом із батьком, братами і дружиною врятувався під час Всесвітнього потопу.

Біблія переказує, що Хам побачив батька оголеним, коли той, споживши вина, сп’янів і заснув у своєму наметі. Розповів про це обом братам (вчинок тлумачать як глузування й непошану до батька, порушення культурного табу). Натомість Сим і Яфет шанобливо й сором’язливо прикрили батька плащем. Ной, протверезівши, дізнався про вчинок Хама і прокляв його сина Ханаана, призначивши того бути «рабом із рабів» у Сима та Яфета (Бут. 9:20-27).

Агада містить інше тлумачення цієї події: начебто Хам оскопив Ноя, щоби попередити появу четвертого сина (тому за гріх Хама розплатився його четвертий син).

Згідно з біблійною традицією, сини Хама — Куш (Хуш), Міцраїм, Фуд (Фут, Пут) і Ханаан — стали прабатьками численних народів (Бут. 10:6–20). Біблія називає «землею Хама» Єгипет (див. Псалми 78:51, 105:23, 27 та ін.); Йосиф Флавій та ін. вважали нащадками Хама народи, що населяли Африку. Звідси поширений в європейському мистецтві образ Хама зі смаглявою шкірою, темним волоссям, широким носом.

Від його імені походять терміни «хам», «хамство», що позначають зухвалість, грубість, нахабство, зневагу до культурних норм і заборон.