Шевченко, Ігор Іванович

Шевче́нко, І́гор Іва́нович (псевд.: Іван Чернятинський; 10. 02. 1922, містечко Радосць, тепер дільниця Варшави, Республіка Польща — 26. 12. 2009, м. Кембридж, шт. Массачусетс, США) — історик-візантиніст, іноземний член НАН України (1991).

Шевченко, Ігор Іванович
Псевдоніми	Іван Чернятинський
Справжнє ім’я	Ігор
Справжнє прізвище	Шевченко
Народження	10.02.1922
Місце народження	Радосць
Смерть	26.12.2009
Місце смерті	Кембридж
Alma mater	Карлів університет
Місце діяльності	Німеччина, США
Напрями діяльності	наукова діяльність

Життєпис

Народився в сімʼї офіцера, члена уряду Української Народної Республіки в екзилі (див. Екзильний уряд). Зростав і формувався як особистість у варшавському українському середовищі. Отримав освіту у Варшавській гімназії. Продовжив навчання в Гуманітарному ліцеї Інституту Адама Міцкевича (до 1939; див. Міцкевича Адама інститут), де осягнув знання грецької й латини.

1940–1945 навчався в Карловому університеті (м. Прага), опанував німецьку та чеську мови, здобув докторський ступінь із філології класичної, давньої історії та порівняльної лінгвістики. У цей час одночасно був слухачем Українського вільного університету (УВУ) у м. Празі.

1949 здобув ще один ступінь доктора філософії в галузі класичної філології та візантиністки у Лувенському католицькому університеті (Бельгія). Був слухачем семінару проф. А. Ґреґуара (1881–1964; Бельгія) у Візантійській фундації у м. Брюсселі.

Діяльність

З весни 1945 перебував у таборах для переміщених осіб (англ. Displaced Persons; D.P.) в Німеччині, де вів громадську діяльність.

Навесні 1946 встановив особисті контакти з британським письменником Дж. Орвеллом, запропонував перекласти українською повість-антиутопію «Animal Farm» (1945, Велика Британія). 1947 під псевдонімом опублікував переклад із назвою «Колгосп тварин» у видавництві «Прометей» (тоді Німеччина). Це був перший переклад цього твору іноземною мовою, зроблений із особистої згоди автора.

Від 1949 проживав у США. Працював в американських університетах: Каліфорнійському університеті у Берклі, Мічиганському (1954–1957), Колумбійському (1957–1965, від 1962 — професор), Гарвардському (від 1965). Одночасно від 1960 співпрацював із центром візантологічних досліджень Дамбартон Оукс у статусі запрошеного вченого, а від 1965 — на посаді старшого наукового співробітника.

Від 1968 як член Комітету українських студій у Гарвардському університеті реалізовував розроблену О. Пріцаком довгострокову видавничу програму щодо презентації України й української науки у світі. Входив до редакційної колегії видання «Harvard Series in Ukrainian Studies» («Гарвардські серії українських студій»). Разом із О. Пріцаком (головний редактор), Г. Лантом (1918–2010; США), Р. Пайпсом, В. Вайнтраубом готував до видання наукову літературу та джерела для забезпечення навчального процесу з україністики.

Від 1973 — професор візантійської історії та літератури в Гарвардському університеті. У цьому ж році разом із О. Пріцаком на кошти української діаспори в рамках проєкту української громади США заснував Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ) в м. Кембриджі. Він став центром україністики у світі та вагомим чинником розвитку світової історичної науки. Разом із професорами О. Пріцаком, Г. Лантом, Р. Пайпсом, В. Вайнтраубом, О. Оглоблиним, З. Вуйциком (1922–2014; Польща), А. Геровським був організатором першої групи молодих дослідників з україністики — О. Субтельний, Л. Гайда, Г. Грабович, Ф. Сисин та З.-Є. Когут. Працював із молодими науковцями на щотижневому Семінарі українських студій для формування нового покоління вчених-україністів, сприяв виходу періодичних видань «Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies» — матеріалів протоколів Семінару та «Рецензія» («Recenzija»). Займався джерелознавчими, палеографічними (див. Палеографія) та біографічними дослідженнями.

Від 1977 — співзасновник і видавець (редактор) друкованого органу «Harvard Ukrainian Studies» (HUS; «Гарвардські українознавчі студії») — провідного українського наукового періодичного видання, одного з міжнародних часописів із проблем слов’янської медієвістики. Входив до редакційного комітету як заступник головного редактора разом із О. Пріцаком (головний редактор), О. Субтельним (редактор із питань історії) та Г. Грабовичем (редактор із питань літератури).

Фото Ігоря Шевченка в ювілейному збірнику Гарвардські українознавчі студії «Океанос», 1983, Т. 7, подарованому Ігорю Шевченку на його шістдесятиріччя колегами та студентами.

До 1989 обіймав керівні посади Українського наукового інституту Гарвардського університету. Голова Американського відділення Міжнародної асоціації візантійських студій (англ. Association Internationale des Études Byzantines), 1986–1996 — президент, згодом почесний президент. Ініціатор і почесний президент Національного комітету українських візантиністів; член редколегій наукових часописів іноземними мовами — «Byzantinische Zeitschrift» («Візантійський журнал») та «Византийский временник» («Візантійський літопис»), «Palaeoslavica» («Палеославіка»), «The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.» («Літопис Української Академії Мистецтв і Наук в США»), «Dumbarton Oaks Papers» («Документи Дамбартон Оукс») та серійних видань історичних джерел — «Corpus Fontium Historiae Byzantinae» («Збірник джерел історії Візантії») і «Corpus des Astronomes Byzantins» («Корпус праць візантійських астрономів»), де постійно публікував свої праці. 1992 вийшов на пенсію.

1970 та 1990 відвідував Україну. Співпрацював із науковими інституціями Національної академії наук України: Інститутом історії України, де вів семінар для молодих науковців-істориків, Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського (НБУВ), безпосередньо з Рукопису Інститутом Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Долучився до видання книги «Грецькі рукописи у зібраннях Києва: каталог» (Київ; Вашингтон, 2000) та до відродження Львівської богословської академії, а згодом Українського католицького університету (УКУ). Сприяв формуванню фондів університетської бібліотеки, організував надходження до бібліотеки приватної книгозбірні німецького візантиніста Г. Бека (1910–1999; тепер Німеччина), повного комплекту The Loeb Classical Library (так званої Льобівської серії), повної повоєнної серії «Візантійського журналу» (нім. «Byzantinische Zeitschrift») та інших видань. Свою приватну бібліотеку заповів УКУ.

Нагороди та визнання

Почесний доктор Кельнського (1994), Варшавського (2001) університетів, Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ (2005), Українського вільного університету (УВУ) в м. Мюнхені (від лютого 2010); іноземний член НАН України (1991).

Наукова премія Міжнародної фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за працю «Україна між Сходом і Заходом» (1999).

Орден «За інтелектуальну відвагу» Капітули журналу «Ї» (2009).

Праці

Many worlds of Peter Mohyla // Harvard Ukrainian Studies. 1984. Vol. 8. № 1–2. P. 9–44.
Ukraine between East and West: essay on Cultural History to the Early Eighteenth Century. Edmonton : Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1996. 234 p.
On the Greek Poetic Output of Maksim Grek // Palaeoslavica. 1997. Vol. 5. P. 181–276.
У к р. п е р е к л. — Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: нариси з історії культури до початку ХVІІІ століття / Пер. з англ. М. Габлевич. Львів : Інститут історії церкви Львівської Богословської Академії, 2001. 250 с.

Література

Labunka M. The bibliography of Ihor Ševčenko // Harvard Ukrainian Studies. 1983. Vol. 7. P. 5–26.
Pritsak O. Ihor Ševčenko // Harvard Ukrainian Studies. 1983. Vol. 7. P. 3–4.
Ґудзяк Б. До українського читача // Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: нариси з історії культури до початку ХVІІІ століття / Пер. з англ. М. Габлевич. Львів : Інститут історії церкви Львівської Богословської Академії, 2001. C. 13–14.
Домановський А. М. Плавання до Візантії океаном Ігоря Шевченка // Cхід-Захід: історико-культурологічний збірник. 2009. Вип. 13–14. С. 420–422.
Гордієнко Д. Ігор Шевченко (1922–2009) // Український археографічний щорічник. 2010. Т. 18. Вип. 15. С. 715–720.
Kozłowski M. Ihor Ševčenko (10 luty 1922 — 26 grudnia 2009) // Studia z Dziejów Rosji i Europy Środkowo–Wschodniej. 2011. T. 46. P. 307–311.
Лучук О. Ігор Шевченко і Джордж Орвел: історія одного перекладу (До 90-річчя від дня народження Ігоря Шевченка і 65-річчя публікації першого українського перекладу «Колгоспу тварин») // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки. 2013. Вип. 21. С. 127–131.
Антонюк Т. Д., Дзира О. І., Антонова В. Д. Візантолог, українознавець, славіст Ігор Шевченко (1922–2009): з нагоди виставки в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, присвяченої 100-річчю від дня народження // Бібліотечний вісник. 2022. Вип. 1. С. 64–80.

Автор ВУЕ

Т. Д. Антонюк

Покликання на цю статтю: Антонюк Т. Д. Шевченко, Ігор Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шевченко, Ігор Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2025