Шахрай, Василь Матвійович

Шахра́й, Васи́ль Матві́йович (літературні псевдоніми: В. Скоровстанський, В. Шах-Рай, Гриць Сокира; 11.02.1888, с. Харківці, тепер Пирятинської міської громади Лубенського району Полтавської області, Україна — січень 1920, тепер Краснодарський край, Росія) — політичний діяч, публіцист, засновник і теоретик українського націонал-комунізму.

Шахрай, Василь Матвійович
Псевдоніми	В. Скоровстанський, В. Шах-Рай, Гриць Сокира
Народження	11.02.1888
Місце народження	с. Харківці
Смерть	1920
Місце смерті	Краснодарський край
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	політика, публіцистика

Життєпис

Закінчив міське училище в м. Пирятині. 1904–1907 навчався в Феодосійському учительському інституті (тепер м. Феодосія Автономної Республіки Крим), де отримав звання учителя міського училища. До 1912 учителював у Херсонській губернії.

У м. Феодосії став членом підпільного гуртка Партії соціалістів-революціонерів. 1912 вступив до Санкт-Петербурзького інституту вищих комерційних знань (тепер Інститут промислового менеджменту, економіки й торгівлі у складі Санкт-Петербурзького політехнічного університету Петра Великого, м. Санкт-Петербург, Росія). Працював учителем початкового училища. Того ж року вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії більшовиків (РСДРП (б)).

1916 мобілізований до російської армії. Направлений на навчання до Віленського військового училища, евакуйованого в м. Полтаву. Після закінчення навчання (лютий 1917) отримав звання прапорщика, залишений в училищі викладачем.

У березні 1917 обраний депутатом Полтавської ради робітничих і солдатських депутатів. Став діячем Полтавської організації РСДРП(б), членом редакції її газети «Молот».

У червні 1917 був делегатом І Всеросійського з’їзду рад робітничих і солдатських депутатів у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург), а також гласним Полтавської міської думи та членом міської управи.

Разом із більшовиком С. Мазлахом підтримали проголошення автономії України й утворення Української Народної Республіки (УНР) та виступили з ініціативою утворення Всеукраїнської організації більшовиків. Таку ж ідею підтримували діячі Київської організації РСДРП(б), які скликали крайовий з’їзд — Всеукраїнську нараду більшовиків 16–18.12.1917, де Шахрай виступив із пропозицією назвати організацію «Українська комуністична партія» (УКП).

Обраний до Головного комітету РСДРП(б) — Соціал-демократії України, доручили виступати від імені більшовиків на І Всеукраїнському з’їзді рад у м. Києві 17–19.12.1917. Із фракцією більшовиків залишив з’їзд у м. Києві та переїхав до м. Харкова, де 24–25.12.1917 із делегатами обласного з’їзду рад Донецького і Криворізького басейнів проведено альтернативний І з’їзд рад України й обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України. Шахрай головував на першому засіданні ЦВК та брав участь у написанні маніфесту. У створеному ЦВК рад України першому уряді УНР рад (Народному секретаріаті) він отримав посади спершу народного секретаря освіти, потім народного секретаря військових справ. Брав участь у формуванні першого куреня Червоного козацтва в м. Харкові.

12.01.1918 ЦВК рад України делегував Ю. Медведєва, Шахрая, В. Затонського на Брест-Литовську мирну конференцію. Ю. Медведєв та Шахрай були включені до складу делегації радянської Росії, яку очолював Л. Троцький, бо центральні держави вже визнали повноваження делегації Української Центральної Ради (УЦР) як єдиного представника УНР. Після укладення Брест-Литовського мирного договору 1918 між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією та Болгарією Шахрай підтримав оголошену 10.02.1918 Л. Троцьким декларацію «Ні війни, ні миру» і разом із радянською делегацією залишив м. Брест-Литовськ (тепер м. Брест, Білорусь).

19–23.02.1918 узяв участь у роботі V губернського з’їзду рад Полтавщини, який засудив договір УЦР із Німеччиною й Австро-Угорщиною (пізніше радянська делегація також змушена була підписати мирний договір із Центральними державами). Був членом делегації ЦВК рад України на ІV Всеросійському з’їзді рад у м. Москві 14–16.03.1918, який затвердив цей договір.

17–19.03.1918 ІІ Всеукраїнський з’їзд рад проголосив УНР рад незалежною республікою та знову обрав Шахрая до складу ЦВК. У новому уряді на чолі з М. Скрипником він отримав посаду народного секретаря земельних справ. У квітні 1918 Шахрай як представник ЦВК рад України виступав на обласних з’їздах рад Донської та Кубанської областей. Після евакуації ЦВК рад України до м. Таганрога (тепер Ростовської області, Росія) і його саморозпуску 18.04.1918 Шахрай виїхав на територію РСФСР.

У травні 1918 у м. Москві утворено Український відділ Народного комісаріату справ національностей РСФРР. Шахрай очолив підсекцію друку цього відділу й почав видавати «Вістник українського відділу Народного Комісаріату справ національних». Незабаром виїхав до м. Саратова (Росія), де став працівником Саратовської губернської колегії у справах полонених та біженців і Саратовського підвідділу Українського відділу Наркомату справ національних. Перебуваючи на цій посаді, він видав дві книги — «Революція на Вкраїні» (1918) і «До хвилі. Що діється на Вкраіні і з Украіною?» (1919, у співавторстві з С. Мазлахом).

Разом із С. Мазлахом привіз більшу частину накладу книги «До хвилі» до м. Харкова, де вона розповсюджувалася серед делегатів III Всеукраїнського з’їзду рад 06–10.03.1919. ЦК КП(б)У постановою від 09.03.1919 виключив В. Шахрая і С. Мазлаха з партії «за дії, спрямовані проти партії» й заборонив їм працювати в радянських установах. Книгу вилучено з обігу. Шахраю довелося перейти на нелегальне становище.

Під час окупації України військами генерала А. Денікіна в липні–серпні 1919 Шахрай виїхав для підпільної роботи на Кубань (регіон), де його схопили й розстріляли денікінці. Останні його сліди зафіксовано в м. Новоросійську (тепер Краснодарський край) на початку 1920, звідки він був змушений тікати в напрямку м. Ростова-на-Дону. Місце, дату й обставини смерті не встановлено.

Основні праці

У книзі «Революція на Вкраїні» описав становище України в Російській імперії, історію українського національно-визвольного руху до 1917, початок Української революції 1917–1921, зокрема шлях від автономії до незалежності, утворення УЦР, проголошення УНР та утворення ЦВК рад України, переговори у м. Бресті, наступ німецько-австрійських військ та утворення гетьманату П. Скоропадського. Шахрай піддав критиці великоросійський шовінізм та імперське мислення в партії більшовиків, зневажливе ставлення до українського руху серед російської публіки. Автор зробив висновок, що марксистська програмна вимога права націй на самовизначення й загальна логіка історичного процесу вимагають утворення єдиної й самостійної України, а єдиний шлях до цього — через світову соціалістичну революцію.

Продовженням цих ідей стала книга «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?» (Саратов, 1919, у співавторстві). Автори показали протиріччя між ленінською теорією національного питання та великодержавно-шовіністичною політикою РКП(б) в Україні. Вони зробили висновок, що її філія — Комуністична партія (більшовиків) України — продовжує імперську політику російського самодержавства й Тимчасового уряду. Автори обґрунтували необхідність утворення окремої УКП для боротьби за самостійну Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Вшанування

У січні 1920 на першому установчому з’їзді УКП у м. Києві його заочно обрано членом ЦК УКП та почесним головою з’їзду.

У лютому 1925 Полтавський губвиконком постановив перейменувати на його честь вулицю у м. Полтаві (рішення скасовано через виключення з партії).

На еміграції пам’ять про Шахрая як першого теоретика націонал-комунізму відродив лідер української соціалістичної групи «Вперед» у Німеччині І. Майстренко. Його зусиллями 1967 у видавництві «Пролог» вийшло друге видання книги «До хвилі». 1970 видавництво Мічиганського університету видало англійський переклад праці, зроблений П.-Й. Потічним.

Додатково

Народився в сім’ї, що належала до стану малоросійських козаків (нащадки реєстрових козаків Гетьманщини, наближені за правовим становищем до селян). Найстарший з восьми дітей (до повноліття дожило п’ятеро). Батько володів близько 100 десятинами і господарством.

У м. Феодосії познайомився із Беттєю Тепер. 1911 вони одружилися. 1912 народилися дочка, 1915 — син.

У «Тезах з українського питання» (секретній доповіді В. Леніну) від 19.11.1919 голова уряду Української Соціалістичної Радянської Республіки Х. Раковський писав: «Ідея самостійної української радянської держави захопила і деякі кола нашої партії. Таким чином, деякі товариші з нашої партії йдуть по стопах Шахрая, колишнього члена нашої партії і Саратовського виконкому, який перейшов згодом на бік самостійників». Х. Раковський виділив і серед повстанців в Україні також «третю групу партизан, що діяли в Полтавській губернії навколо Черкас і Золотоноші, на чолі якої стояли колишні члени української партії комуністів, самостійники шахраєвського толку».

Підтримку ідеям Шахрая висловили члени Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних) (див. Українська комуністична партія), зокрема редактор її газети «Червоний прапор» А. Річицький. Ідеї Шахрая і Мазлаха також підтримала Кобеляцька повітова організація Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів-боротьбистів) Полтавської губернії (див. Українська комуністична партія (боротьбистів)).

Спробу реабілітувати Шахрая зробив історик Ю. Гамрецький (1930; тепер Україна — 2003; США) у статті «Як люблять рідну матір…» (до 100-річчя Шахрая), опублікованій 27.02.1988 у газеті «Радянська Україна». 30.03.1988 цю статтю засуджено спеціальною постановою ЦК КПУ, яка вказувала на антиленінські позиції Шахрая.

Цитати

«При тому підвищенні національної свідомості й напруженні волі до вільного, незалежного, самостійного життя, які виявив український революційний національно-визвольний рух, — не може бути й мови про повернення України в стан будь чиєї колонії. Раніше чи пізніше, чи трудним і кривавим шляхом озброєної боротьби, чи згодою, шляхом демократичного вирішення спірних питань з сусідніми країнами, — а Україна буде самостійною і незалежною не на словах тілько, а й на ділі».

 Цит. за: Мазлах С., Шах-Рай В. До хвилі. Що діється на Вкраіні і з Украіною? Саратов : Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. С.83-84.

«Нова Росія і нова Україна — дві рівноправні сестри, дві вільні країни, дві незалежні, самостійні і в той же час об’єднані спільними інтересами, пошаною чемности одна до одної, — ось до чого стремимось ми, ось чим боліємо ми, ось до чого закликаємо ми, ось що дає нам виправдання в тому, що ми насмілилися звернути увагу робітників і селян до своїх думок, до своїх «ума холодных наблюдений и сердца горестных замет».

 Цит. за: Мазлах С., Шах-Рай В. До хвилі. Що діється на Вкраіні і з Украіною? Саратов : Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. С.3.

Твори

1. Революція на Вкраїні. Саратов : [б. в.], 1918. 102 с.
2. До хвилі. Що діється на Вкраіні і з Украіною? Саратов : Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. 104 с. (у співавт.)

Література

1. Майстренко І. Про книгу «До хвилі» та її авторів // Мазлах С., Шахрай В. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. 2-ге вид. Нью-Йорк : Пролог, 1967. С. 9–19.
2. Юренко О. П. Василь Шахрай: «Пливти проти течії» // Політологічні читання. 1993. № 3. С. 119–178.
3. Юренко О. П. Василь Шахрай: сторінки життя й діяльності. Світогляд. Доля // Український історичний журнал. 1995. № 1. С. 67–79.
4. Солдатенко В. Ф. Василь Шахрай та його творчість в історіографічному дискурсі // Гілея. Серія: історичні науки. 2016. Вип. 107. С. 11–23; Вип. 109. С. 79; Вип. 110. С. 7–9.
5. Величенко С. Імперіалізм і націоналізм по червоному. Українська марксистська критика російського комуністичного панування в Україні (1918–1925) / Пер. з англ. Львів : Український Католицький Університет, 2017. 376 с.
6. Здоров А. Василь Шахрай — єретик більшовизму // Мазлах С. М., Шахрай В. М. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною). Одеса : Астропринт, 2019. С. 5–63.
7. Лисяк-Рудницький І. Український комуністичний маніфест // Історичні есе : в 2 т. Київ : Дух і Літера, 2019. Т. 2. С. 126–133.

Автор ВУЕ

А. А. Здоров

Покликання на цю статтю: Здоров А. А. Шахрай, Василь Матвійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шахрай, Василь Матвійович (дата звернення: 21.10.2026).

 

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.11.2024