Адлер, Альфред


Адлер, Альфред 

А́длер, Альфре́д (нім. Adler, Alfred; 07.02.1870, м. Відень, Австрія — 28.05.1937, м. Абердін, Шотландія, Велика Британія) — психіатр і психолог, засновник індивідуальної психології — одного з напрямів психоаналізу.

Адлер, Альфред

(Adler, Alfred)

Рік народження 1870
Місце народження Відень, Австрія
Рік смерті 1937
Місце смерті Абердін, Шотландія, Велика Британія
Alma mater Віденський університет, Відень
Напрями діяльності психіатрія, психологія, психоаналіз

Життєпис

Закінчив 1895 Віденський університет. 1902–1911 А. Адлер — член заснованого З. Фройдом (Фрейдом) гуртка («Товариства психологічних серед»), потім (з 1908) — Віденського психоаналітичного товариства. 1911 через розбіжності у поглядах із З. Фройдом, які стосувалися насамперед питань сексуальної етіології неврозів, місця й ролі сексуальності у житті людини, склав з себе обов’язки президента Віденського психоаналітичного товариства й заснував з групою однодумців Товариство вільного психоаналізу, яке потім (1912) було перейменовано у Товариство індивідуальної психології. З 1915 — доцент Віденського інституту педагогіки. 1924 заснував Міжнародну асоціацію індивідуальної психології. Засновник Виховних консультативних центрів (в Австрії та Німеччині), суттєвою рисою яких була паралельна терапія дітей, батьків та вчителів, а також публічний характер психотерапевтичного процесу. 1935 емігрував до США, де отримав посаду практикуючого професора медичної психології у медичному коледжі в Лонг-Айленді (м. Нью-Йорк) та продовжував приватну психотерапевтичну практику. Помер під час лекційного турне.

Наукова діяльність

Автор близько 300 книг та статей, серед яких «Теорія і практика індивідуальної психології» (1920), «Осягнення людської природи» (1927), «Наука життя» (1929), «Соціальний інтерес: виклик людству» (1939). На відміну від З. Фройда, А. Адлер заперечував наявність жорсткої межі між свідомим та несвідомим, хоч і визнавав основоположну роль останнього у житті людини. Вважав провідними рушійними силами розвитку особистості прагнення до переваги (успіху, досконалості), яке породжується вродженим відчуттям недостатності, та соціальний інтерес як готовність до співробітництва з іншими людьми. Найбільшу популярність отримав у зв’язку з обґрунтуванням умов виникнення в особистості комплексу неповноцінності, а також принципу компенсації та надкомпенсації справжніх та уявних недоліків. Ідеї А. Адлера cправили вплив на гуманістичну психологію, деякі напрями неофройдизму (неофрейдизму), дитячу та клінічну психологію.

Праці

  • Über den nervösen Charakter. Wiesbaden, 1912.
  • Individualpsychologie in der Schule. Leipzig, 1929.
  • Praxis und Theorie der Individual psychologie. München, 1930.
  • Р о с. п е р е к л. — Индивидуальная психология: теория и практика. Санкт-Петербург, 1993.
  • Наука жить. Киев, 1997.

Література

  1. Сидоренко Е. В. Комплекс «неполноценности» и анализ ранних воспоминаний в концепции Альфреда Адлера. Санкт-Петербург, 1993.
  2. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття. Київ, 1998.
  3. Сидоренко Е. В. Терапия и тренинг в концепции Альфреда Адлера. Санкт-Петербург, 2002.

Автор ВУЕ