Титенок, Микола Іванович

Титенóк, Микóла Іва́нович (05.12.1962, смт Вільча Поліського району Київської області, Україна; тепер зона відчуження — 16.05.1986, м. Москва, тепер Росія) — старшина внутрішньої служби, пожежник Самостійної воєнізованої пожежної частини № 6 (далі — СВПЧ-6) з охорони м. Прип’яті (тепер зона відчуження; 1982–1986), ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи, Герой України (2006, посмертно).

Титенок, Микола Іванович
Народження	05.12.1962
Місце народження	зона відчуження
Смерть	16.05.1986
Місце смерті	Москва
Напрями діяльності	пожежник

Відзнаки
Відзнаки	Герой України
Ордени	Червоного Прапора (1986), Золота Зірка (2006)
Хрести	За мужність (1996)

Життєпис

Родина М. Титенка — мати, сестра, дружина та син на Митинському цвинтарі (2006)

Зростав у багатодітній селянській родині. Після закінчення Вільчанської середньої школи 1980 вступив у Кронштадтську мореплавну школу спеціалістів рядового плаваючого складу № 42 (тепер Ленінградська область, Росія) Військово-морського флоту СРСР. 1981 одержав фах моториста 1-го класу та направлений на роботу мотористом у військову частину м. Поті (тепер край Самегрело-Верхня Сванетія, Грузія), старшина 2-ї статті.

У жовтні 1984 звільнився за власним бажанням, повернувся на Полісся, одружився, жив у с. Товстий Ліс (тепер — зона відчуження), був позаштатним інспектором державного пожежного нагляду. У грудні 1984 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ: пожежник СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті.

16.05.1986 помер від отриманої дози опромінення понад 800 БЕР, важких радіаційних опіків та променевої хвороби найважчого 4-го ступеня. Похований на Митинському цвинтарі у м. Москві.

Залишилися дружина та син.

Подвиг

26.04.1986 о 1 год. 30 хв. надійшло повідомлення про вибух на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) на пункт пожежного зв’язку Воєнізованої пожежної частини № 2 (ВПЧ-2) з охорони ЧАЕС. На місце аварії виїхав черговий караул ВПЧ-2.

О 1 год. 32 хв. на центральний пункт пожежного зв’язку Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (тепер Оперативно-координаційний центр Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області) надійшло повідомлення про вибух і займання покрівлі на 4-му енергоблоці ЧАЕС.

Через 12 хв. після отримання номера виклику 3 на пожежу, у складі чергового караулу СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Кибенком, Титенок прибув на місце вибуху, де вже працював караул ВПЧ-2 (очолював В. Правик).

Продовжувала горіти покрівля над машинним залом і приміщеннями апаратного відділення, де відбулося часткове обвалення покрівлі в результаті вибуху, розірвані сухотруби (незаповнений вогнегасною речовиною трубопровід, що знаходиться під тиском навколишнього середовища, розташований зовні будівлі та існує для підключення пожежної техніки). Пожежний караул СВПЧ-6 прибув до південної сторони станції, біля машинного залу, проте за рішенням першого керівника гасіння пожежі (КГП-1) лейтенанта В. Правика караул змінив місце розташування і перемістився на північну сторону станції — навпроти зруйнованого енергоблока і блока допоміжних систем реакторного відділення (ДСРО). Лейтенанти В. Правик і В. Кибенок прийняли рішення прокласти магістральні лінії на дах ДСРО, щоб розпочати гасіння пожежі з боку реакторного відділення. Після того, як М. Ващук встановив автодрабину АЛ-30 від стіни блоку «А» (реакторне відділення 3-го енергоблока) на дах ДСРО між 3-м і 4-м енергоблоками, Титенок допомагав бійцям-пожежниками (М. Ващуку, В. Тішурі) прокладати магістральну рукавну лінію на дах блока ВСРО та 3-го енергоблока, 2 ручні пожежні стволи «А» (пристрій для формування струменя води або піни і направлення його в зону гасіння; ствол «А» працює від магістральної рукавної лінії діаметром 77 мм і має розхід вогнегасної рідини майже 7 л/сек.). О 2 год. 20 хв., замінив на бойовому посту В. Кибенка, В. Ігнатенка, В. Тішуру, М. Ващука (їх доправлено до лікарні). До 4 год. ранку Титенок чергував на заваленому уламками розпеченого реакторного графіту та фрагментами розпеченого ядерного палива даху, на висоті 30 м, в умовах надвисоких рівнів радіації.

Згодом швидкою допомогою доправлений у медико-санітарну частину № 126 м. Прип’яті, увечері — літаком в 6-ту клінічну лікарню Інституту біофізики (м. Москва).

Нагороди та відзнаки

За виявлену мужність та героїзм при ліквідації аварії на ЧАЕС нагороджений орденом Червоного Прапора (1986, посмертно).

За особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС, нагороджений відзнакою Президента України — хрестом «За мужність» (08.05.1996, посмертно).

За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС, присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.04.2006, посмертно).

Меморіалізація

Погруддя Титенка встановлено у м. Києві на алеї Героїв-чорнобильців.

На фасаді будівлі Головного управління ДСНС України у Київській області 2016 відкрито барельєф Героя України.

Додатково

25.07.1986 встановлено, що радіаційний фон на місці розгортання пожежного караулу СВПЧ-6 на дахах реакторного відділення 3 і 4 енергоблоків ЧАЕС становив понад 1000 Р/год., тільки фрагментів ядерного палива потужністю понад 1000 Р/год. військові дозиметристи нарахували 40. Дані отримані військовими спеціалістами, які здійснювали очищення дахів від радіоактивних уламків.

Майстер на всі руки, працелюбний, ініціативний, кмітливий і рішучий — так відгукувалися про Титенка товариші та командири.

Захоплювався пожежно-прикладним спортом, брав участь у змаганнях. Мріяв стати офіцером у пожежній охороні, 04.04.1986 написав рапорт на вступ до Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР (тепер Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля).

Дуже любив Україну. На лікарняному ліжку 6-ї спеціалізованої клініки він вмовляв дружину забрати його на Полісся, впевнений у цілющих властивостях рідного лісу. Не знав, що село Товстий ліс, Вільча радіаційно забруднені, його рідні евакуйовані назавжди.

Джерелa

Про нагородження відзнакою Президента України хрестом «За мужність»: Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 р. // URL : https://web.archive.org/web/20220120142928/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/316/96#Text
Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 р. // Президент України. URL : https://www.president.gov.ua/documents/3282006-4142
Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС // Сайт Національного музею «Чорнобиль». URL : http://memory.chornobylmuseum.kiev.ua///

Література

Вірина Л. А. Тієї вогняної ночі: Чорнобильська оповідь. Київ : Молодь, 1989. С. 168–170.
Черватюк В. Н. Чернобыль: страницы трагедии и подвига. Киев : РИО МВД УССР, 1991. 288 с.
Шпаковатий М., Шкляр В. Вогонь Чорнобиля. Книга мужності і болю: Літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців / Ред. Б. Б. Хижняк. Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1998. 576 с.
Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей / Авт.-упоряд. В. М. Миколюк. 2-ге вид., доопрац. Київ : Азимут-Україна, 2006. С. 101–114.
Карпан Н. В. От Чернобыля до Фукусимы. Киев : С. Подгорнов, 2011. С. 14–18.

Автор ВУЕ

Г. В. Королевська

Покликання на цю статтю: Королевська Г. В. Титенок, Микола Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Титенок, Микола Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.05.2024