Тішура, Володимир Іванович

Тішу́ра, Володи́мир Іва́нович (15.12.1959, станція Сіверська Гатчинського району Ленінградської області, тепер Росія — 11.05.1986, м. Москва, Росія) — старший сержант внутрішньої служби, старший пожежник Самостійної воєнізованої пожежної частини № 6 (СВПЧ-6) з охорони м. Прип’яті Київської області (тепер зона відчуження; 1982–1986), ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи, Герой України (2006, посмертно).

Тішура, Володимир Іванович
Народження	15.12.1959
Місце народження	Ленінградська область
Смерть	11.05.1986
Місце смерті	Москва
Напрями діяльності	пожежник

Відзнаки
Відзнаки	Герой України
Ордени	Червоного Прапора (1986), Золота Зірка (2006)
Хрести	За мужність (1996)

Життєпис

Народився у сім’ї військового, уродженця с. Розсоха Чорнобильського району Київської області (тепер зона відчуження, Україна). Після закінчення середньої школи (1975) навчався у суднобудівному Міському професійно-технічному училищі № 30 м. Хабаровська (тепер Росія). 1977 одержав фах судового слюсаря. Був направлений на роботу у військову частину м. Петропавловська Камчатської області (тепер Росія), де працював до призову на строкову військову службу. 1978–1980 служив у лавах Радянської армії.

Після закінчення строкової служби (1980) переїхав у м. Прип’ять, куди до цього повернулася його родина. Влаштувався на будівництво Чорнобильської АЕС (ЧАЕС) монтажником Чорнобильської монтажної дільниці тресту «Мосспецатоменергомонтаж» м. Прип’яті. 1981 одружився та переїхав до м. Чорнобиля.

Від червня 1981 працював слюсарем Чорнобильського міжрайонного виробничого управління газового господарства. У листопаді 1982 трудовим колективом цього підприємства направлений на службу в органи внутрішніх справ: став пожежником, потім старшим пожежником СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті.

10.05.1986 помер (першим серед опромінених від отриманої дози опромінення понад 800 БЕР, важких радіаційних опіків і променевої хвороби найважчого 4-го ступеня). Похований на Митинському цвинтарі у м. Москві.

Подвиг

26.04.1986 о 1 год. 30 хв. надійшло повідомлення про вибух на ЧАЕС на пункт пожежного зв’язку воєнізованої пожежної частини № 2 (ВПЧ-2) з охорони ЧАЕС. На місце аварії негайно виїхав черговий караул ВПЧ-2.

О 1 год. 32 хв. на центральний пункт пожежного зв’язку Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ (УВС) Київського облвиконкому (тепер Оперативно-координаційний центр Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області) надійшло повідомлення про вибух і займання покрівлі на 4-му енергоблоці ЧАЕС.

Через 12 хв. Тішура прибув на місце вибуху, у складі чергового караулу СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Кибенком. На місці аварії вже працював караул ВПЧ-2 (очолював В. Правик).

Пожежний караул СВПЧ-6 прибув до південної сторони станції, біля машинного залу, проте за рішенням першого керівника гасіння пожежі (КГП-1) лейтенанта В. Правика, караул змінив місце розташування і перемістився на північну сторону станції — навпроти зруйнованого енергоблока і блока допоміжних систем реакторного відділення (ДСРО). Лейтенанти В. Правик і В. Кибенок прийняли рішення прокласти магістральні лінії на дах ДСРО для гасіння пожежі зі сторони реакторного відділення. Тішура разом із бійцями-пожежниками (М. Ващуком, В. Ігнатенком, М. Титенком) прокладав магістральну рукавну лінію на дах блока ДСРО та 3-го енергоблока, два ручних пожежних стволи «А» (пристрій для формування струменя води або піни і направлення його в зону гасіння; ствол «А» працює від магістральної рукавної лінії діаметром 77 мм і має розхід вогнегасної рідини майже 7 л/сек.). Вони разом діяли з боку пошкодженої активної зони реактора.

На даху, заваленому уламками розпеченого реакторного графіту, фрагментами розпеченого ядерного палива, горів бітум (див. Бітуми штучні), руберойд, виділяючи важкий отруйний дим. Розтікання бітуму по покрівлі сковувало дії ствольників (учасників бойових дій з гасіння пожеж, які виконують поставлене завдання на бойовій позиції з подачі вогнегасних речовин в осередок пожежі), додаткову загрозу створювали деформовані конструкції, які руйнувалися. Тішура боровся з вогнем зі своїми побратимами на висоті (від 30 м до 70 м), в умовах надвисоких рівнів радіації (згодом встановлено, що радіаційний фон біля зруйнованих стін реакторного цеху становив понад 1000 Р/год.).

Тішура разом із М. Ващуком В. Ігнатенком, М. Титенком, В. Кибенком, В. Правиком припинили розповсюдження вогню у бік 3-го енергоблока, ліквідували осередки горіння площею близько 250 м². Перебував над зруйнованим реактором майже 40 хв., спустився з даху останнім, втрачав свідомість. О 2 год. 25 хв. швидкою допомогою доправлений у медико-санітарну частину № 126 м. Прип’яті, увечері — літаком в 6-ту клінічну лікарню Інституту біофізики (м. Москва).

Нагороди та відзнаки

За виявлену мужність та героїзм при ліквідації аварії на ЧАЕС нагороджений орденом Червоного Прапора (1986, посмертно).

За особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС нагороджений відзнакою Президента України хрестом «За мужність» (08.05.1996, посмертно).

За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність та самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.04.2006, посмертно).

Меморіалізація

Погруддя Тішури встановлено у м. Києві на алеї Героїв-чорнобильців.

На фасаді будівлі Головного управління ДСНС України у Київській області 2016 встановлено барельєф Героя України.

Додатково

Захоплювався мотоспортом, мав перший розряд, досконало розбирався у мототехніці.

Довершено володів професійною майстерністю, на пожежах діяв сміливо та рішуче, проявляв винахідливість.

Джерелa

Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3282006-4142
Про нагородження відзнакою Президента України хрестом «За мужність»: Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 р. // Верховна Рада України. URL: https://web.archive.org/web/20220120142928/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/316/96#Text
Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС // Сайт Національного музею «Чорнобиль». URL: http://memory.chornobylmuseum.kiev.ua

Література

Вірина Л. А. Тієї вогняної ночі: Чорнобильська оповідь. Київ : Молодь, 1989. С. 168–170.
Черватюк В. Н. Чернобыль: страницы трагедии и подвига. Киев : РИО МВД УССР, 1991. 288 с.
Вогонь Чорнобиля. Книга мужності і болю. Літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців / Ред. Б. Б. Хижняк. Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1998. 576 с.
Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей / Авт.-упоряд. В. М. Миколюк. 2-е изд., дораб. Киев : Азимут-Україна, 2006. С. 101–114.
Карпан Н. В. От Чернобыля до Фукусимы. 2-е изд., испр. и доп. Киев : С. Подгорнов, 2013. С. 14–18.

Автор ВУЕ

Г. В. Королевська

Покликання на цю статтю: Королевська Г. В. Тішура, Володимир Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тішура, Володимир Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.05.2024