Стечишини (родина)
Стечи́шини — родина громадських, політичних і культурних діячів української діаспори в Канаді 1-ї пол. 20 ст.
Персоналії
М и р о с л а́ в С т е ч и́ ш и н (Ілько; 24.07.1883, с. Глещава, тепер Тернопільського р-ну, Тернопільської обл., Україна — 18.11.1947, м. Вінніпег, пров. Манітоба, Канада) — редактор, письменник, громадський і політичний діяч, співзасновник та очільник Союзу українців самостійників (СУС, з 1927), ідеолог українського національного руху в Канаді. Старший брат Михайла та Юліяна Стечишиних.
Ще під час навчання у Бучацькій гімназії став прибічником ідей галицьких радикалів-соціалістів. Навчався у Тернопільській учительській семінарії (в автобіографічних спогадах дати не вказано). Тут проявив письменницький хист, видавав рукописну газету «Зірка». Викритий у зберіганні заборонених радикальних газет і журналів, через що був виключений з семінарії. Спроби поновити навчання у семінаріях Львова, Сокаля та Заліщиків були безуспішними.
1902 емігрував до Канади. Деякий час працював робітником Канадської тихоокеанської залізниці в Пайлот-Батті, пров. Саскачеван (1902). Переїхав до США: учасник комуни «Українське Братство» о. Агапія Гончаренка (1902‒1903), співзасновник комуни «Українське Кооперативне Братство» (1903‒1904; обидві — поблизу м. Гейварда, шт. Каліфорнія), працював у лісництві округу Мендосіно (шт. Каліфорнія).
Весною 1905 повернувся до Канади. Вчителював, публікував статті, в яких ознайомлював англомовних читачів з життям українців у Канаді, історією України (зокрема, Галичини), розкривав ключові причини української еміграції. Став одним із лідерів українського соціалістичного руху в передвоєнній Канаді. Організував робітничі товариства: «Боротьба» (м. Ванкувер), «Воля» (м. Нанаймо, обидва — пров. Британська Колумбія), а також «Робітниче товариство імені Січинського» (м. Госмер, шт. Південна Дакота, США); з 1907 був редактором соціалістичної преси. Співзасновник осередку Соціалістичної партії Канади у м. Вінніпезі (1906); згодом (з 1910) — провідний член Української соціал-демократичної партії Канади.
Полишив 1912 соціалістичний рух, переїхав до пров. Альберти. Працював редактором газ. «Новини» (1912‒1915) у м. Едмонтоні. Пізніше переїхав до США, редагував газ. «Народна Воля» в м. Скрентоні (шт. Пенсильванія).
У часи Української революції 1917‒1921 в Україні був секретарем пресового бюро Української дипломатичної місії (від УНР) у м. Вашингтоні. За дорученням Ю. Бачинського їздив 1921 зі звітом про роботу місії до С. Петлюри у м. Тарнів.
Того ж року повернувся до м. Вінніпегу, на запрошення Української видавничої спілки став редактором газ. «Український голос» (орган СУС) у м. Вінніпезі, яку очолював до кінця життя (1921‒1946 або 1947). На поч. 1920-х був учасником руху українських освітян «Рідна школа» в пров. Манітобі.
Був активним суспільним діячем: фундатор і довголітній очільник Союзу українців самостійників (СУС) — однієї з ключових національних організацій, яка тривалий час представляла українців у діаспорі; співзасновник разом із братами і президент (до 1935) товариства «Взаємної помочі», член дирекції Українського народного дому в м. Вінніпезі, член дирекції Колегії Святого Андрея у Вінніпегу. Його гасло «Самопошана, самодіяльність і самостійність» визначало ідейне спрямування українського самостійницького руху в Канаді у 1-й пол. 20 ст. Політична вага та авторитет уможливили його позиціонування як одного з основоположників Комітету українців Канади (тепер Конгрес українців Канади). Брав участь у процесах творення Української греко-православної церкви Канади (УГПЦ, тепер Українська православна церква Канади), 17 років був членом її консисторії.
Належав до плеяди раннього українського діаспорного письменства. З-під його пера вийшла друком перша в Канаді українська книга «Вільний світ» (1907). Подію, з огляду на її непересічне значення, було відзначено заходами Української вільної академії наук. Автор збірки «Канадійські оповідання» (1910, у співавт.), програмних документів «Політичні Комбінації. Союз Українців Самостійників в Канаді. Принципи і програма» (1928), праць «Союз українців самостійників і об’єднання українського народу» (1933), «Самостійність, соборність, федерація» (1942), «Радянська Україна у світлі радянської конституції і практики» (1945), статей.
Цитати:
- «Союз українців самостійників кличе всіх українців до об’єднання на чисто українськім ґрунті, вважаючи, що тільки таке об’єднання може допровадити український нарід до осягнення його найвищих національних ідеалів, між якими на першім місці стоять збудовання Самостійної української держави». Цит. за: Стечишин М. Союз українців самостійників і об’єднання українського народу. Вінніпег : Видання Союзу українців самостійників, 1933. С. 7.
- «Враз з тим ми живемо в Канаді, З’єдинених Державах, чи в якій іншій вільній країні, не повинні спускати в діл українського прапора в виду того, що українці на Україні перестали говорити про вільну самостійну Україну… Але вони може колись будуть і дякувати нам, що ми не подалися, а держали високо прапор самостійної України, тоді коли вони не могли його держати. Нам треба видержати до кінця. Ми обов’язані дальше співати “Ще не вмерла Україна!”, як хочемо діждатися того, щоби колись заспівати: “Вже воскресла Україна!”». Цит. за: Стечишин М. Україна у повоєннім світі. На порозі нової доби. Відчити виголошені на зїзді Союзу Українців Самостійників в Виннипегу в днях 23‒25 грудня 1944 року. Вінніпег : Видання Союзу Українців Самостійників, 1944. С. 55.
- «Росія завсігди була першим ворогом самостійності України. Вона була ворогом України, коли царі в ній панували, вона є ворогом України тепер, коли большевики в ній панують, і вона буде ворогом України коли панування большевиків скінчиться». Цит. за: Стечишин М. Політичні Комбінації. Союз Українців Самостійників в Канаді. Принципи і програма. Вінніпег: Видано заходом головної екзекутиви Союза Українців Самостійників в Канаді, 1928. С. 16.
М и х а́ й л о С т е ч и́ ш и н (літературні псевдоніми — Т. Т. Пройдисвіт, М. Осьмомисл; 01.03.1888, село Глещава, тепер Тернопільського р-ну, Тернопільської обл., Україна — 13.03.1946, м. Вінніпег, пров. Манітоба, Канада) — юрист, громадський діяч, педагог, письменник, публіцист, знавець історії церкви та церковного права. Брат Мирослава та Юліяна Стечишиних.
Емігрував до Канади 1905. Закінчив 1910 учительську семінарію м. Брендона (пров. Манітоба), вчителював у поселеннях Саскачевану та Манітоби. Випускник правничого факультету Саскачеванського університету (1919); під час навчання продовжував педагогічну діяльність. Після завершення університету, впродовж 30 років вів адвокатську практику. Поліглот, знав англійську, німецьку, латинську, польську та українську мови.
Від 1949 призначений суддею — став першим суддею українського походження в Саскачевані, володар титулу королівського радника.
Учасник суспільного, релігійного та політичного життя українців в Канаді. Один із провідних членів СУС, співорганізатор УГПЦ, Інституту ім. Св. Петра Могили в Саскатуні.
Публіцист, прозаїк, поет, байкар, автор книг, брошур, віршів і казок для дітей (зокрема, збірки «Байки»; 1959). Співукладач читанки для дітей, яку використовували у школах пров. Манітоба. Упродовж 1924‒1928 опублікував у газ. «Український Голос» понад 30 статей. Автор праць «Машина, наука й економічні крізи» (1941), «Польща і Україна» (1945), «Ісидоризм у Римській Церкві» (1962), «Св. Петро й Рим. Петристичні претенсії римської церкви», «Апостольські канони» (обидві — 1963). Вболіваючи за національну справу, заповів власну велику бібліотеку Колегії Святого Андрея у Вінніпезі.
Ю л і я́ н С т е ч и́ ш и н (Юліан; 30.06.1895, с. Глещава, тепер Тернопільського р-ну, Тернопільської обл., Україна — 24.02.1971, м. Саскатун, пров. Саскачеван, Канада) — громадський діяч, публіцист, адвокат, науковець, педагог. Брат Мирослава і Михайла Стечишиних, чоловік Савелі Стечишин.
Емігрував до Канади 1910, де отримав підтримку від старших братів. Упродовж 1911‒1915 навчався у Брендонській учительської семінарії, вчителював у поселеннях Манітоби та Саскачевану. Закінчив 1926 філософський, а 1931 правничий факультет Саскачеванського університету. Під час університетських студій на філософському ф-ті мешкав у Інституті ім. Св. Петра Могили в Саскатуні, де брав участь у студентському житті.
Виконував обов’язки заступника ректора інституту, 1921 обраний ректором, на цій посаді сукупно пробув понад 10 р. (1921–1929, 1931–1933).
Організував спілку випускників «Товариство могилян», яке у майбутньому стало осердям Союзу українців самостійників. Зі студентських років, разом із братами, стояв у витоків творення УГПЦ в Канаді, від 1921 — секретар Українського греко-православного братства, з 1951 і до кінця життя — член консисторії УГПЦ.
Від 1934 вів адвокатську практику.
У 1940‒1942, 1952‒1958 — голова централі СУС. Довічно почесний голова СУС (з 1958). Один із організаторів Комітету українців Канади, довголітній голова Саскатунського відділу КУК.
Автор книг, брошур, статей в яких обстоював ідеологію українства в Канаді, подавав історію українського етносу, розвитку українського суспільного життя в діаспорі. Вболівав за становище української мови в діаспорі, впродовж 6 р. викладав її в Саскачеванському університеті. Автор підручника «Граматика української мови» (англ. «Ukrainian Grammar»; 1951) для середніх шкіл Канади та США; праць «Між українцями в Канаді» (1953), «Наші досягнення в Канаді й наше майбутнє» (1967), фундаментальної «Історія поселення українців у Канаді» (1975).
С а в е́ л я С т е ч и́ ш и н (уроджена Вавринюк; 03.08.1903, с. Тудорковичі, тепер Шептицького р-ну Львівської обл., Україна — 22.04.2002, м. Саскатун, пров. Саскачеван, Канада) — громадська й культурна діячка, педагог, публіцистка, етнограф, співзасновниця та довголітня голова Союзу українок Канади (з 1926). Дружина Юліяна Стечишина.
1913 разом із батьками емігрувала до Канади, у пров. Саскачеван. Навчалася в Інституті ім. Св. Петра Могили, педагогічному коледжі Саскачевану. В інституті заснувала 1923 студентський гурток «Товариство могилянок» та Жіноче товариство імені Ольги Кобилянської.
Закінчила 1930 факультет мистецтв Сакачеванського університету. Стала першою жінкою українського походження, яка отримала бакалаврський ступінь в університеті Канади. Вчителювала у сільських школах пров. Саскачевану та у міських школах пров. Саскатуну, викладала в департаменті славістики Саскачеванського університету.
Фундаторка Українського музею Канади (1936).
Громадська активістка, організовувала вечірні курси домашнього господарювання, української культури та кулінарії, ораторського мистецтва для молодих жінок. Їздила з науково-пізнавальні лекціями з історії української культури по всій Канаді, Північній Америці, а також у Західну Україну (до її анексії Радянським Союзом у 1939). Редакторка часопису «Український голос», чверть століття вела у виданні рубрику «У домівці» (англ. «Around the House»).
Авторка бестселера «Традиційна українська кухня» (англ. «Traditional Ukrainian Cookery»; 1957), книга мала в Канаді понад 20 перевидань; нарисів з історії української культури, статей, брошур українською та англійською мовами. З-поміж праць: «Мистецькі скарби українських вишивок» (1950), «Нариси з історії української культури. Видатні постаті в історії України. Видатні постаті в українській літературі» (1984, у співавт.).
Нагороджена Шевченківською медаллю (1962), орденом Саскачевану «За заслуги» (1988), орденом Канади (1989), медалями. Почесний доктор Колегії Святого Андрея. Комітет українців Канади 1975 назвав її жінкою року. Отримала метафоричне звання «матері українських канадійців».
Джерела
- Стечишин Ю. Між українцями в Канаді. Саскатун : Видання Союзу Українців Самостійників, 1953. 48 с.
- Стечишин Ю. Історія поселення українців в Канаді. Едмонтон : Видання Союзу Українців Самостійників, 1975. 351 с.
Література
- Лазарович П. І. Союз Українців Самостійників і українська визвольна справа. Вінніпег : Накладом Союзу Українців Самостійників, 1951. 32 с. URL: https://diasporiana.org.ua/ideologiya/lazarovych-p-soyuz-ukrayincziv-samostijnykiv-i-ukrayinska-vyzvolna-sprava/
- Удод Г. Юліан Стечишин та його виховний ідеал // Західноканадський збірник : в 50 т. Едмонтон : Канадське НТШ, 1975.Т. 17. Ч. 2. С. 184‒190.
- Udod H. Julian W. Stechishin: His Life and Work. Saskatoon Mohyla Institute, 1978. 118 р.
- Lupul M. R. A Heritage in Тransition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto : McClelland and Stewart, 1982. 344 р.
- Марунчак М. Г. Біографічний довідник до Історії українців Канади. Вінніпег : Вільна академія наук в Канаді, 1986. 735 с.
- Історія «Українського голосу» в біографіях його основоположників і будівничих. Вінніпеґ : Фундація І. і Т. Гуменюків, 1995. 99 с.
- Наша Савеля Стечишин «Матір українських канадійців» // Seeds and Roots. 2022. URL: https://seedsandroots.net/nasha-savelya-stechyshyn-matir-ukrayinskyh-kanadijcziv/
- Куліш Н. С. Життєва філософія Мирослава Стечишина: утвердження українського світу в Канаді // Університетські наукові записки. 2024. № 2 (98). С. 50–59.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Стечишини (родина) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Стечишини (родина) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.10.2024
